Новий фараон

22 листопада новообраний президент Єгип­­ту, представник «Бра­тів-мусул­ь­ман» Мохаммед Мурсі оприлюднив конституційну декларацію, наділивши себе винятковими повноваженнями для «захисту революції», а також позбавив судові органи права розпускати Верхню палату парламенту й Конституційну комісію, яка розробляє новий Основний Закон країни. Документ оголосив усі закони, декрети й конституційні декларації, які були опубліковані Мурсі від моменту його приходу до влади наприкінці червня, остаточними й неоскаржуваними. 30 листопада Конституційна асамблея, більшість членів якої є прихильниками «Бра­тів-мусул­ь­ман», ухвалила запропонований лідером держави новий проект Конституції, який було винесено на референдум 15 грудня.

Президентський указ та проект Основного Закону, який, на думку критиків, містить чимало положень, здатних обмежити в дусі шаріату демократичні права і свободи єгиптян, згуртував лави опозиціонерів. Вони не згодні з тим, що очільник Єгипту перебрав на себе нові функції, і звинуватили його у спробі перевороту. «Мурсі перетягнув на себе всю державну владу, діставши повноваження, які дадуть змогу призначити самого себе новим фараоном Єгипту», – наголосив лауреат Нобелівської премії миру Мохаммед аль-Барадеї. Проти спроб узурпації влади ісламістами повстали як представники ліберальної інтелігенції, так і Верховна колегія суддів, котра відмовилася визнавати результати референдуму, аж поки президент відкличе свій указ, який суттєво обмежує повноваження людей у мантіях. Кілька впливових єгипетських медіа припинили роботу на знак протесту проти спроб обмежити свободу слова у проекті нової Конституції.

Як висловився один із єгипетських експертів, «це для Мурсі точка неповернення. Він вирив таким чином собі ще більшу яму й не знає тепер, як із неї вибратися». Молодь, котра знову зібралася на майдані Тахрір, почала скандувати: «Геть режим!» – і вигукувати слогани, популярні серед повстанців під час революції, що змусила тодішнього прези­ден­та-диктатора Єгипту Хосні Мубарака піти у відставку. Політичні опоненти Мохаммеда Мурсі засуджують останнього як самодержця, який хотів нав’язати своє ісламістське бачення всьому Єгипту.

Значна частина єгиптян почала підніматися проти диктатури «Братів-мусульман», яку запроваджує Мурсі, й сьогодні стає дедалі очевидніше, що він робив те саме від моменту, коли прийшов до керма. І хоча не скажеш, ніби сучасний політичний клімат у Єгипті вже нагадує період правління військових, однак заміна авторитарного режиму Хосні Мубарака на диктатуру ісламістів навряд чи задовольнить єгипетське суспільство, яке повстало й вибухнуло революцією у 2011 році не задля того, щоб «Брати-мусуль­ма­ни» узурпували потім всю владу в країні.

«Братство» прагне контролювати не лише державні чи урядові установи, а й громадський та приватний сектор. Його представники вже встановили контроль над кількома єгипетськими ЗМІ та Міністерством освіти, за допомогою якого намагаються впливати на виховання молоді в потрібному руслі. Важливим кроком до узурпації влади мало стати затвердження нового генерального прокурора (відповідно до положень конституційної декларації, відтепер його призначає президент на чотири роки), який робитиме все, що необхідно «Братам-мусульманам» для помазання нового ди­ктатора.

Кінцева мета цих заходів – досягнути контролю над єгипетським суспільством, щоб забезпечити ісламістам успіх на будь-яких майбутніх виборах, а потім зафіксувати цю ситуацію в новому Основному законі, котрий має увічнити президентські укази як рецепт єдино можливої форми державного правління.

Значною мірою така ситуація в країні склалася тому, що єгиптяни не прийняли нової Конституції, перш ніж обирати президента. Тому фактична передача влади й лідерських пов­новажень відбулася таким чином, що одного диктатора замінили на іншого.

Утім, як бачиться, Мохаммед Мурсі та його найближче оточення, не зовсім прорахували можливу реакцію єгиптян на оголошення таких неконституційних ініціатив, котрі й надалі фрагментують і поляризують суспільство. А піар на крові мучеників-ре­волюціонерів, які наклали головою, щоб усунути від влади Мубарака, використаний задля становлення нової, тепер уже ісламістської диктатури, неминуче посилить напруження в суспільстві й спровокує новий соціальний вибух.

Хоча, намагаючись підім’яти під себе єгипетське суспільство, «Брати-мусульмани» та їхній ставленик Мохаммед Мурсі мали б пам’ятати, що на цьогорічних червневих виборах 48% єгиптян не проголосували за президента-ісламіста, і тому хвиля масових протестів, котра наростає нині в державі обов’язково призведе до фатальних для нього наслідків.

А тотальне намагання розставити людей із «братства» у міністерствах і ЗМІ, видаючи це за очищення від рецидивів минулого режиму, скидається радше на помсту тим, хто хотів, щоб їхня країна й далі йшла світським шляхом свого розвитку, але вже без диктатури військових.

Утім, останні дії Мурсі та його намагання цілком підпорядкувати собі єгипетське суспільство можна спробувати пояснити й іншими факторами. Нещодавно почали з’являтися підтверд­жен­ня деструктивних дій «Бра­тів-мусульман» та їхньої активної участі в підпалах поліцейських відділків і штурмах в’язниць (у стилі терористів із палестинського ХАМАСу), що мали на меті посіяти хаос у країні на початку революції. І це на додаток до свідчень фальсифікації президентських виборів на користь Мохаммеда Мурсі. Тому «братство», відчуваючи, що легітимність його влади й присутність на політичній сцені під загрозою, вирішило піти на такі радикальні рішення, як конституційна декларація Мурсі: воно прагнуло зміцнити свої позиції, а також приборкати громадську думку.

Можна не сумніватись у тому, що нинішній глава держави готувався до своєї конституційної декларації тривалий час, однак із певних причин на цей крок не наважувався. Ймовірно, що його стримувала можливість ескалації політичного безладдя в Єгипті після революційних подій, а може, й те, що він вичікував моменту, коли (як йому здавалося) громадяни не матимуть змоги вже його зупинити й відсторонити від влади.

Криза повноважень, яку запустив Мурсі, здатна викликати не лише другу революцію, а й громадянську війну єгиптян з ісламістами. Можна спрогнозувати, що «Брати-мусуль­мани» готуються до своєрідного ісламського союзу із салафітами, плануючи створити режим, дуже схожий на той, що діє в тиранічній Саудівській Аравії, де політична та військова влада перебуває під контролем королівської династії Ас-Саудів, а релігійна належить ваххабітам.

Але різниця між Саудівською Аравією та Єгиптом у тому, що в першій із них населення завдяки нафтовому багатству країни закриває очі на тиранію правлячого класу, тоді як у Єгипті, де сьогодні фактичним правителем є лідер «Братів-мусульман» Мохаммед Баді, а не президент Мурсі, компенсувати негативні прояви диктаторського режиму нічим.

Але якщо демократично настроєні єгиптяни не чинитимуть належного спротиву, то Могаммед Баді за якийсь час може дати вказівку президентові Мурсі проголосити в Єгипті ісламський халіфат, нібито йдучи назустріч інтересам правовірних мусульман.

Тим часом напруження в єгипетському суспільстві наростає. «Звичайно, що я протестуватиму проти цієї конституційної декларації, – наголосив інженер із Каїра Магді Фарук, – я не можу прийняти її, щоб побачити, що моя країна перетворюється на приватну власність Мурсі. Я завжди був проти нього і тепер бачу, що не мав рації, коли вирішив бойкотувати президентські вибори. Ніколи не думав, що Мурсі зайде так далеко, особливо з огляду на те, що він дістався до керма, здобувши сумнівну перемогу».