Ця людина досягла на той час дуже багато: успіх, визнання, статки, реалізовані великі плани, міцна родина, доволі вірний йому та компанії колектив… Мій керівник мріяв тоді про своє місце в раю та трохи сумував. Усі працівники почувалися впевнено, але, коли ми вкотре нагадували всім про той важкий шлях до багатства, який пройшов наш власник, я відчувала заздрість: наш керівник пережив 1990-ті, а багато хто був на той час ще дитиною. Дехто з молодих підлеглих казав відверто, що на його місці зміг би досягти помітніших успіхів… І часи після літа 2014 року для багатьох стали справжнім реваншем.
По-перше, шанс на зміни дав вибір де жити. Це дуже особистісне питання, яке вирішували в кожній родині або миттю під час вибухів, або безсонними ночами вже після, або заздалегідь, коли все ще тільки починалося. Цей вибір став головним для всіх. Мої друзі та колишні колеги, що обрали будь-яку територію світу, окрім небезпечного Луганська, якось влаштувалися. Навіть той мій власник, якому заборонено в’їзд до Луганська (він допомагав грошима українській армії), теж почав нове життя в Києві.
Читайте також: Продам квартиру в Луганську
Утім, гроші в сучасному Луганську також крутяться. Наприклад, інвестиції в комерційні центри не такі вже й погані. Окрім приміщення та реєстрації в «республіці» треба мати лише кілька речей: комп’ютер з інтернетом, картки в російських та українських банках, кмітливість. Хоча останнє не головне. Багато простих мешканців абсолютно не орієнтується в тому, як зняти гроші, не виїжджаючи з міста. Багато хто не вміє користуватися електронним банкінгом. І все це охоче за відсоток від операції виконують працівники комерційних центрів. Швидко, майже миттєво. Зважаючи на кількість таких центрів, знімати гроші — головна потреба. Тому вони утворюють мережі, поповнюють телефони й погашають кредити, обмінюють валюту й виконують операції на всі смаки. Черговим здивуванням була акція із заохочення клієнтів, коли мені запропонували можливість виграти брелок або чашку, якщо я стану користуватися послугами саме цього комерційного центру постійно. Крім таких «пільг» пропонують воду з кулера, цукерки, персональний відсоток, м’які крісла та дуже доброзичливе ставлення.
Кількість таких центрів зіставна з кількістю торгівців насінням або цигарками вроздріб. В одному з них мені відверто натякнули, що я їм «не вселяю довіри». Ви думаєте, я хотіла позичити в них гроші чи просилася переночувати? Ні, я хотіла отримати з їхньою допомогою готівку: зняти кошти зі своєї картки та переказати на їхню. Типова операція. Але виявилося, що мені треба принести їм свою банківську картку, жодних інших варіантів у них не існує. Навіть цифра обміну 2,19 руб. до гривні — це лише рекламний хід, насправді мені зможуть видати гроші під 2,17… Але й із цим я готова була б змиритися, якби не гидливість, яку продемонструвала операціоністка: до комп’ютера мене вона пустити не могла, не могла сказати й номер картки, на яку я при ній хотіла переказати гроші. Хоча доволі часто стикаюся з тим, що в моїй присутності починають витирати навіть клавіатуру. Як натяк на те, що ти доволі сумнівний клієнт… І не можу сказати, що це не вражає мене. Іноді я ображаюся, не ходжу більше в ті установи. Хоча це аж ніяк не банки, де є хоч якісь стандарти й при тобі не стануть мити стілець, із якого ти тільки-но встав.
Читайте також: Поясніть, що відбувається
Ще досить прибутковий бізнес — перевезення. Я знаю людину, котра, як кажуть, свій перший мільйон заробила саме цим. Чоловік мав авто та багато терпіння, тому на шляху до грошей перешкод у нього не було ніяких. Брався за будь-яку роботу: перевозив речі, гроші, старих, купував ліки, знімав готівку… Знаєте, і неприємності його якось обходили. Я їхала з ним із Луганська до Рубіжного 36 год. Майже збожеволіла за час очікувань на блокпостах. Запізнилася не на годину — на добу. Коли вийшла нарешті з автівки, здавалося, що я не при здоровому глузді, а мій перевізник уже підсаджував охочих їхати з ним назад і хотів устигнути на якісь оптові бази, щоб не повертатися порожнім. Мені було б цікаво дізнатися, як склалося далі його життя: рідко бачу таку завзятість. До цього «бізнесу» долучена вся родина: донька приймала замовлення, син видавав пакунки. Тому такий, здається, простий бізнес доволі прибутковий і зараз. Багато хто з моїх знайомих потребує ліків, але не має можливості виїжджати з «республіки». А взагалі, як і в будь-якій справі, головне — працьовитість і наполегливість. Новий час дає багато шансів тим, хто міг очікувати їх як виграшного лотерейного білета все своє життя. Це нові посади, звання та крісла міністрів. А гроші, як відомо, не пахнуть.