Одним з епіцентрів розгортання російської агресії на Сході України стало місто Слов’янськ і його околиці. Весь світ облетіли кадри з майже зруйнованого медичного містечка поблизу селища Семенівка, де була розташована обласна психіатрична лікарня. 12 квітня 2014 року «ополченці» захопили приміщення і прицільно обстрілювали українських військових і мирних мешканців, прикриваючись хворими й персоналом. Під час дослідження ситуації з обстрілом цивільних об’єктів представники Луганського правозахисного центру «Альтернатива» відвідували медустанови, пошкоджені внаслідок обстрілів. Вони зафіксували, що на території закладів охорони здоров’я перебувала військова техніка й особовий склад, а на медичний персонал здійснювали психологічний тиск. Під час потужних бойових дій більшість із 10 корпусів було зруйновано, а вся територія досі нашпигована мінами і снарядами, що не розірвалися, тому медзаклад більше не придатний для лікування пацієнтів.
Персонал із жахом згадує найважчі бої, під час яких доводилося зводити в підвали людей, які й до цього потужного стресу мали проблеми з психічним здоров’ям. А також як у складних умовах намагатися знімати гострі спалахи хвороби. Правозахисники з «Альтернативи» зафіксували спогади медиків. Зокрема про загибель лікаря, який вийшов за ворота, і там його «зняв» снайпер. Інший, намагаючись урятувати колегу, отримав поранення. На щастя, пацієнти не постраждали: уже 25 травня 2014 року керівництво лікарні вивезло останніх хворих в інші лікувальні заклади. «Деякі з цих лікарень згодом залишилися на території, яку окупували, але пацієнти через певний час повернулися до нас на лікування. Звісно, централізовано ми їх забрати вже не могли, тому вони поверталися до родин, а потім зверталися до нас за сезонними курсами лікування», — розповідає в.о. директора КЛПУ «Обласна психіатрична лікарня м. Слов’янськ» Юрій Смаль. Але були випадки, коли літні пацієнти, яких нікому було забрати, доживали свій вік у палатах звичайних лікарень, куди їх поспіхом вивезли під час обстрілів. Персонал там не міг надавати психіатричної допомоги, людей лише годували й у кращому разі розшукували родичів чи допомагали оформити документи, щоб пацієнти отримували пенсію та інші соціальні виплати. Як склалися долі таких постраждалих, в обласній лікарні не знають.
Читайте також: Безрадісне майбутнє Донбасу
Налагоджувати роботу зруйнованого обласного закладу було доволі складно, а необхідність у ньому в регіоні відчувалася гостро. Через стрес від бойових дій, роз’єднання родин, виїзд на нове місце проживання тощо зросла кількість випадків первинних захворювань. Також спеціалісти відзначали загострення психічних хвороб у людей, які втратили можливість періодично отримувати курси лікування. Після звільнення Слов’янська довелося налагоджувати лікування вже в орендованих приміщеннях: в амбулаторії та профілакторії заводу «Славтяжмаш», який не перебував в експлуатації вже кілька років. Восени 2014-го відкрили перше відділення, до кінця року — ще два (для лікування пацієнтів у гострих стадіях) і денний стаціонар. Про скарги на погані умови для проживання й лікування в цих приміщеннях у пресі доповідали представники уповноваженого з прав людини. Зокрема зазначали, що пацієнтів погано годують, вони не мають можливості для повноцінних прогулянок, а лікарі не завжди здатні навіть скласти плани реабілітації. Тобто повноцінного й індивідуального для кожного пацієнта лікування у стінах цього закладу часто взагалі не було. Лікарня перебуває в управлінні обласної ради, і, звісно, чиновники з обласного департаменту охорони здоров’я відкидають усі звинувачення, наголошуючи, що наявні тільки певні незручності, та й ті тимчасові. «Більшість хворих ми досі приймаємо в орендованих приміщеннях, розташованих на відстані близько 7 км від самої лікарні, де за допомогою німецької федеральної компанії GiZ і люксембурзького «Червоного Хреста» у відновлених після бойових дій приміщеннях у 2016 році було відкрито психотуберкульозне відділення на 40 ліжок, а у 2017-му — дитяче відділення на 35 ліжок», — пояснює етапи відновлення лікарні Смаль.
Читайте також: Спільними зусиллями
Коштом Державного фонду регіонального розвитку й обласного бюджету на території лікарні почали будувати нові головний та адміністративний корпуси. Знову ж, люксембурзький «Червоний Хрест» допомагає відновити харчоблок. «Зараз робота перебуває на етапі завершення, ми готуємо пакет документів для прийняття в експлуатацію головного корпусу. Адміністративний готовий приблизно на 70%, бо фінансування якийсь час було призупинено, але тепер робота знову триває», — звітує Смаль. За словами голови Донецької ВЦА Павла Кириленка, вартість відбудови головного корпусу лікарні становить 185 млн грн, а будівництво адміністративного коштуватиме 60 млн грн. Очільник області зазначив, що обласна влада планує заново побудувати ще два зруйновані корпуси лікарні, але поки що шукають джерела фінансування. Юрій Смаль підтверджує, що йдеться про будівництво корпусу зі спеціальними умовами для примусового лікування. А також, на його погляд, дуже важливого для регіону відділення психологічної реабілітації військових і цивільних, які постраждали внаслідок війни. І запевняє, що його спеціалісти готові надавати таку допомогу, бо вже набули певних навичок: їздили на навчання закордон і переймали досвід інших країн, у яких активно працюють із воєнними психічними травмами.
Але фінансових труднощів лікарня зазнає не тільки через пошук джерел фінансування для нових будівництв. Нині тільки офіційний податковий борг підприємства на 1 травня 2020 року становить 2 228,46 грн. Юрій Смаль звітує про критичне недофінансування від НСЗУ з часу запровадження реформи, через яке лікарня постала перед необхідністю просити харчі в небайдужих людей, щоб мати змогу годувати пацієнтів. Добре, що під час карантину хворих небагато, бо госпіталізують лише тих, у кого гострі стани. «Гроші, що їх лікарня отримала від НСЗУ, не покривають видатків на утримання пацієнтів, зокрема на харчування. Продуктів залишилося на тиждень, тому ми будемо змушені виписувати хворих і закривати відділення. Наші хворі — найзнедоленіша категорія пацієнтів, вони переважно довго перебувають в умовах психіатричного стаціонару, більшість із них втратила свої соціальні зв’язки, їх ніхто не відвідує й вони сподіваються лише на ту допомогу й на ті послуги, які їм може надати лікарня. А в теперішніх умовах наші можливості мізерні», — написали на сторінці лікарні в соціальній мережі. І згідно зі звітами, люди допомагають закладу втриматися в перехідний період.
Читайте також: На згарищі
Юрій Смаль стверджує, що вже тепер (а не заздалегідь, у режимі підготовки до змін), змушений планувати зменшення кількості ліжок і персоналу, бо утримувати все більше неможливо. «Я не знаю, за якою логікою пакет на лікування одного хворого встановлено в розмірі 7400 грн, адже лікування психічнохворих специфічне, не таке, як інших», — обурюється лікар, хоча навіть у своєму зверненні до меценатів його колеги зізнаються, що більшість їхніх підопічних у лікарні не отримує якісної допомоги: ці люди не зможуть повернутися в суспільство, вони фактично доживають в ізоляції останні дні. То може, варто говорити про різні види медичного обслуговування: навряд чи паліативну допомогу людям із ментальними хворобами слід фінансувати так само, як інтенсивне лікування, спрямоване на результат? Загалом, про якісну реформу в цій сфері сам Юрій Смаль говорить стримано. Він стверджує, що фахівці до неї готувалися ще до кардинальної реформи й насправді він не проти перевести більшість пацієнтів на амбулаторне лікування замість цілодобового утримання в стаціонарі. Але навряд чи готовий зробити це саме зараз у своєму закладі. Бо для цього, на погляд управлінця і психіатра, у країні має запрацювати розгалужена система соціального супроводу хворих, які лікуються вдома. Адже звичайні терапевти й сімейні лікарі не зможуть виконувати роботу в тому обсязі, що дасть змогу якісно допомагати людям запобігати загостренням і без стаціонарної допомоги в лікарнях почуватися повноцінними членами суспільства.