Минулий тиждень як ніколи став багатим на інформаційні приводи, пов’язані з переслідуванням українців російською владою. 29 вересня Верховний суд РФ відмовив кримським татарам в апеляції на заборону Меджлісу, а в неділю стало відомо про затримання українського журналіста-міжнародника Романа Сущенка. Здавалося, що російська влада взяла певну паузу у фабрикуванні кримінальних справ, проте враження виявилося хибним.
Журналіст-шпигун
Сущенко, журналіст Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» (з 2002 року), поїхав до Москви у відпустку, щоб навідатися до родичів. Працював у Парижі кореспондентом із 2010-го, писав на політичні теми, багато їздив до Страсбурга, висвітлював акції українців у Франції. За наявною інформацією, у неділю, 2 жовтня, мав повертатися з Росії. Натомість члени Громадської спостережної місії Москви знайшли його у відомому СІЗО «Лефортово». Сущенка звинуватили в шпигунстві, як свого часу і Юрія Солошенка, нині звільненого. Подробиці затримання він повідомити не зміг. Хіба що зазначив, що на нього чинили психологічний тиск і не дали можливості бодай повідомити дружині про своє затримання. Не знали про це й в Укрінформі.
Читайте також: Новий бранець Кремля
Наступного дня перший заступник голови Верховної Ради Ірина Геращенко заявила, що українська влада вимагає негайного звільнення журналіста. А голова парламенту Андрій Парубій запропонував депутатам повернутися до обговорення питання візового режиму з Росією. Представниця «Репортерів без кордонів» в Україні Оксана Романюк у коментарі Тижню зазначила, що затримання Сущенка нагадує викрадення.
«Ні родичі, ні дружина, ні українські дипломатичні структури, ні, нарешті, Укрінформ не були поінформовані ні про суд, ні про арешт. Статус (журналіста. — Ред.) не дає жодної гарантії, навряд чи ми можемо розраховувати на правдиве ставлення від російської сторони, яка навіть не спромоглася у випадку затримання діяти згідно з міжнародними правилами. У результаті затримання виглядає просто як викрадення. Як представниця «Репортерів без кордонів» в Україні я закликаю російську сторону негайно звільнити українського журналіста та зняти всі звинувачення, висунуті на його адресу», — заявила Романюк.
Із закликом звільнити Сущенка до Кремля звернулися й Міжнародна та Європейська федерації журналістів. За словами генерального секретаря Міжнародної федерації журналістів Ентоні Белланґера, цей арешт не тільки порушує всі міжнародні норми, а й підриває свободу засобів масової інформації. З аналогічним зверненням виступила також Рада Європейського альянсу інформаційних агентств (European Alliance of News Agencies, EANA). Вона вимагає від російської влади надати докази вини Сущенка. Якщо таких немає, негайно звільнити журналіста. Не лишилася осторонь і представниця ОБСЄ із питань ЗМІ Дуня Міятович.
«Я працюю над цією справою, сьогодні вранці звернулася до російської влади по детальнішу інформацію і з вимогою звільнення», — написала вона на своїй сторінці у Twitter.
Утім, Росія вже традиційно все заперечує. ФСБ РФ запевняє, що Сущенко — «кадровий розвідник», який «збирав інформацію про ЗС РФ». Зовнішньополітичне відомство, втім, заявило, що український журналіст перебував на російській території «без акредитації, яка видається всім іноземним кореспондентам, що працюють на території РФ». А Кремль узагалі відреагував словами, що, мовляв, затримання українця — це «звичайна робота спецслужб».
На момент здачі матеріалу в номер до українця все ще не допустили консула. Захищатиме Сущенка Марк Фєйґін, відомий за справами Pussi Riot і Надії Савченко.
Варто зауважити, що це вже не перший випадок, коли Росія порушує кримінальні справи проти журналістів. Так, під підпискою про невиїзд перебуває Микола Семена. Звинувачують його за ч. 2 ст. 280.1 Кримінального кодексу РФ (публічні заклики до дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності, здійснені за допомогою ЗМІ. — Ред.) Максимальне покарання за це — до п’яти років позбавлення волі. Журналіст наразі лишається в Криму.
Кримські татари поза законом
Якщо раніше можна було говорити, що в Росії фабрикують справи за чотирма напрямами: «кавказька справа», «заборонені методи ведення війни», «шпигунство» і справи, пов’язані з Кримом, то зараз правоохоронні органи РФ взялися розробляти тему екстремізму. Саме по ній проходить переважна частина новозатриманих українців, більшість з яких — із Криму.
«Росіяни почали активно використовувати антиекстремістське та антитерористичне законодавство, яке помножене на волюнтаристські практики. Якщо говорити про справу кримських мусульман, там 14 людей проходять у справі належності до «Хізб ут-Тахрір», яка в РФ визнана екстремістською організацією. Вони за ґратами, четверо з них уже засуджені. І засуджені за розмови на кухні. Це перетворюється на тренд. Тобто в окупаційної влади Криму є всі умови, щоб визначатися, садити кожного тридцятого чи кожного другого», — пояснила Тижню координатор ініціативи «Євромайдан SOS» та активіст кампанії Let my people go Леся Матвійчук.
Читайте також: Латинський шпигун
Так, на початку цього року самозвана прокурор Криму Наталя Поклонська вирішила заборонити Меджліс кримськотатарського народу. Згодом п’ять кримськотатарських організацій, які можна назвати симпатиками РФ, написали звернення, у якому просили заборонити представницький орган корінного народу Криму, оскільки, за їхніми словами, саме він виступив організатором блокади окупованого півострова. Європарламент намагався вплинути на ситуацію й ухвалив резолюцію, у якій закликав РФ не переслідувати кримських татар.
«У березні група європарламентаріїв звернулася до очільника ЄС Федеріки Моґеріні з проханням організувати місії на судові засідання по Меджлісу. І в квітні Меджліс заборонили. РФ показує, що вона мала в носі всі ті резолюції. Це явно не те, що може зупинити Росію та згортання свободи на півострові, який перетворюється на тюремну камеру», —
додала Матвійчук.
Татари намагалися оскаржити це рішення у Верховному суді РФ. Проте на позитивне рішення вони й не очікували, про що прямо заявили під час акції на майдані Незалежності в Києві 29 вересня — у день, коли скаргу розглядали. За словами представників Меджлісу, це радше зробили для дотримання процедури, щоб піти до міжнародних судів.
«Треба розуміти, що шансів у правовому полі вирішити ситуацію і з ув’язненими за політичними мотивами, і із забороною Меджлісу немає. 29 вересня було дійство, яке називалося «засідання Верховного суду РФ», що визначало, має право кримськотатарський народ на свій представницький орган чи ні. Був будинок із табличкою «суд», була людина в мантії, яка називалася суддею. Але зі справедливим судом тут нічого спільного немає», — переконана Матвійчук.
«Візити ввічливості», пов’язані з Меджлісом, вже почалися. За кілька днів до його остаточної заборони в центр протидії екстремізму на анексованому півострові викликали трьох його членів.
«На них наклали стягнення за ухвалення рішень Меджлісу. Це було до 29 вересня. Незважаючи на те що Меджліс вивів усіх своїх членів у Криму, які приймали рішення. Але ми розуміємо, що, попри це, вони залишаються мішенями. Та й не лише вони, а всі члени Меджлісу, члени регіональних Меджлісів. Адже це не громадське об’єднання, як намагається подати Росія, це представницький орган корінного народу. А хто з кримських татар із ним не пов’язаний?» — зауважують у «Євромайдан SOS».
Читайте також: «Страшнішим за смерть є її очікування»
Водночас, за словами голови Меджлісу Рефата Чубарова, загроза нависла над членами представницького органу різних рівнів. Загалом мова про 3 тис. людей.
В’язнів прибуває
Цього року, як відомо, Україні вдалося витягти з російських тюрем трьох своїх громадян. Найпомітнішим стало повернення Надії Савченко, яку звинуватили й засудили за незаконний перетин кордону та пособництво у вбивстві. Менший резонанс був після прильоту Геннадія Афанасьєва, звинуваченого та засудженого за участь у «терористичній групі» (яку нібито створив режисер Олег Сенцов), та Юрія Солошенка, якого судили за «шпигунство». Водночас у тюрмах лишаються Станіслав Клих і Микола Карпюк (судять за так званою Великою кавказькою справою): той самий Верховний суд РФ має розглянути апеляцію на їхній вирок 26 жовтня. Очікувати позитивного рішення не доводиться. Крім того, лишається за ґратами й Олексій Чирній, який також нібито входив до «терористичної групи Сенцова». 28 вересня його перевезли з Москви до Ростовської області. Олександр Кольченко, засуджений за буцімто підготовку терактів на 10 років, перебуває в місті Копейськ. Сенцов як «очільник групи» отримав 20 років позбавлення волі, перебував у Якутії.
Ще в березні цього року український Мін’юст надсилав до РФ запит на повернення Сенцова, Кольченка та Афанасьєва. Втім, до України повернувся лише останній. Сергія Литвинова, з якого російська пропаганда цілеспрямовано робила «каратєля», засудили за нібито розбій. Попередні ж обвинувачення в геноциді російськомовного населення не підтвердилися, і справа розвалилася ще до суду. Проте ці обвинувачення дали Литвинову змогу позиватися до Росії та «Первого канала». Кримчанин Олександр Костенко, звинувачений «судом» анексованого півострова в нападі на беркутівця під час Майдану та нібито зберіганні ствола від зброї, засуджений на три роки і шість місяців тюрми. Активіст намагався судитися із силовиками, які катували його, проте марно. Зараз адвокат Костенка пробує оскаржити вирок. Розгляд апеляції призначили на 13 жовтня. Також тривають процеси у справах кримських татар, зокрема щодо згаданої вище «Хізб ут-Тахрір».
«Коли звільнили Савченко, у частини людей виникли ілюзії, що це стане прецедентом і щомісяця когось відпускатимуть з-за ґрат в Україну. Очевидно, що на це сподіватися марно. За кожного доведеться боротися», — констатує Матвійчук.
Власне, попри те що невелика частина українців, засуджених за політичними мотивами, повернулася з-за ґрат, українських в’язнів совісті в Росії більшає. Наразі налічується 28 людей, так чи інакше засуджених за політичними мотивами. І в майбутньому їх стане лише більше.
Читайте також: У пітьмі
Представники кампанії Let my people go та «Євромайдан SOS», які систематизують інформацію щодо ув’язнених українців та співпрацюють у цьому з МЗС, зауважують, що наразі їхній список не можна вважати повним з об’єктивних причин.
«Була інформація, що 2,2 тис. осіб засудили в Криму і їх перевезли в 16 місць позбавлення волі в Росії. Зрозуміло, що всі справи перевірити неможливо. Плюс є кілька людей, яких ми перевіряємо, контактуємо з адвокатами, рідними. Думаю, вони скоро потраплять до нашого списку. До того ж є приклад Ільмі Умерова, котрого свого часу запроторили до психлікарні. За міжнародними критеріями це позбавлення волі. Він потрапив до нашого списку. Але щойно його відпустили, ми знову почали казати, що ув’язнено 28 наших громадян», — розповіла Матвійчук.
До того ж не варто забувати про українців, які не перебувають за ґратами, але мають цілком реальні шанси дістати тюремні строки. Наприклад, згадуваний вище Семена. Крім того, перелік в’язнів можуть поповнити і новозатримані українці. Той самий Сущенко. Працює й «антитерористичне законодавство», за яким можна кинути людину за ґрати за «розмови на кухні», як це сталося з правозахисником Еміром-Усеїном Куку.
До того ж Кремль не відмовляється від підтримки образу «поганих українців», порушуючи нові кримінальні справи, пов’язані з бойовими діями. Так, на початку серпня російські ЗМІ повідомили про затримання «української диверсійно-розвідувальної групи», яка нібито планувала теракти на території окупованої Автономної Республіки Крим. Росіяни заявили, що в бою з диверсантами загинув працівник ФСБ. У результаті показали двох українців: Євгена Панова та Андрія Захтея. Перший нібито керував групою. Ігор Котелянець, брат Панова, заявив, що Євгена могли викрасти із Запорізької області. Чоловік, за словами Котелянця, допомагав військовим в АТО. А Захтей — будівельник родом із Львівщини. За словами односельчан, він три роки тому виїхав до Росії і був прихильником РФ. За інформацією правозахисників, затриманих могли катувати.
Повернути своїх громадян
Хто може стати наступним кандидатом на повернення в Україну, сказати складно. Адже ситуація не так залежить від української сторони, як від Росії. Скажімо, впродовж року Україна намагається повернути Сенцова, але марно. Лишається хіба що стежити за риторикою адвокатів в’язнів Кремля: якщо вони стають обережнішими у своїх коментарях до ЗМІ, отже, можна сподіватися на старт процесу переговорів щодо повернення українців. Утім, це більше нагадує ворожіння на кавовій гущі.
Водночас правозахисники відзначають низку позитивних зрушень у діяльності зовнішньополітичного відомства в цьому питанні.
«На другий рік гібридної війни в нас починається формуватися державна політика зі звільнення ув’язнених за політичними мотивами. Є спроба перестати розглядати питання реактивно. Раніше як було? Афанасьєва відправили в СІЗО — МЗС починає готувати ноту. Відкрили нову справу проти Клиха — знову готують реакцію. Нині ж намагаються вибудувати стратегію відстоювання своїх громадян спільно з громадськими організаціями. У вересні було перше засідання платформи при МЗС, яка опікуватиметься ув’язненими за політичними мотивами. І там є представники громадськості, що займаються або конкретними ув’язненими, або кількома», — зауважує Матвійчук.
Своєю чергою, Мін’юст і далі шукає можливостей для застосування Конвенції про відбуття покарання засуджених на території громадянства. Вона не розв’язує всіх проблем, адже українці мають лишатися за ґратами вже на Батьківщині, втім, дає змогу вирішити головну — повернути своїх громадян.
Однак, здається, поки що працюють лише домовленості на рівні адміністрацій українського та російського президентів. Оскільки Росія вже не раз показувала, що і статуси, і міжнародне законодавство вона може не брати до уваги.