Складно уявити країну — члена ЄС і НАТО, де зовнішні справи були б пов’язані з Україною. Та в останньому турі президентських виборів у Литві Крим і Донбас фігурували як головні питання в розмороженні відносин із Росією. У переможця добрих слів для Москви немає.
У спалахах фотокамер, в оточенні журналістів, прихильників і законспірованих VIP-агентів 55-річний економіст, переможець виборів Ґітанас Науседа пройшов 700-метровою «алеєю слави» від свого передвиборчого штабу до президентського палацу, куди переселиться в липні. Із вересня минулого року, коли Науседа оголосив про намір балотуватися, аж до його недільної перемоги вважалося, що в нього найбільше шансів очолити країну з населенням 2,85 млн осіб (за нього проголосувало 65,86% виборців, тоді як колишню міністерку фінансів Інґріду Шимоніте підтримало 32,86%).
На площі Даукантаса, біля масивної урядової будівлі XIX століття юрба чекала на промову переможця. Приблизно опівночі під помпезну британську патріотичну пісню «Land of Hope and Glory», яку вибрали для цієї нагоди, Науседа нарешті виголосив промову. «Ми зібралися тут, певно, не для того, щоб слухати музику. Люди ставлять запитання: «Що далі? Чи все лишиться, як раніше? Чи щось зміниться на краще або на гірше?», — грайливо звернувся Науседа до натовпу, позираючи в бік усміхненої дружини Діани, майбутньої першої леді. Перша промова президента була піднесеною, але без конкретики й не такою натхненною, як очікувалося. Утім, він уже заробив репутацію людини, яка розмовляє низьким, м’яким, навіть дещо заспокійливим голосом, яка імпонує неперебірливим масам і водночас приховує недосвідченість у політиці, залежність та неспроможність говорити по суті. Класичний кандидат на догоду всім.
Читайте також: Стало відомо, хто стане новим президентом Литви
Майже 700 років тому великий князь Литовський Ґедимін мечем і дипломатією розширив свою імперію, завоювавши Київ і посадовивши на тамтешній престол одного зі свого синів. Усі його перемоги були зумовлені радше майстерними угодами й компромісами, ніж конфліктами й кровопролиттям. Цим стилем правління він заслужив особливе місце в історії Литви та України. Минуло багато століть, а інакші стилі досі цінуються.
Блискуча перемога в другому турі президентських виборів у Литві означає не тільки те, що наступні п’ять років країну очолюватиме Науседа замість Далі Ґрібаускайте, яка відбула два терміни, а й те, що слід очікувати інакшого глави держави. Ґрібаускайте — «залізна леді» Литви й одна із найзапекліших критиків Кремля в Європейському Союзі — дуже непопулярна в Москві тому, що часто висловлюється різко й грубо (скажімо, назвала Росію «терористичною державою»). Лишаючись впливовою і популярною в Литві, вона не шкодувала в’їдливих коментарів на адресу своїх опонентів у передвиборчих перегонах. «Обіцяю вам, тепер політика в Литві стане інакшою», — сказав Науседа юрбі й ще кілька разів наголосив на слові «інакша», але й подякував родині, прихильникам і навіть опонентці, так ніби отримував «Оскара». То що ж буде інакшим?
Науседа — привабливий сивий чоловік, одружений та успішний. Ці фактори досі важливі для багатьох виборців. Дехто відверто каже, що обирав кандидата за цими критеріями. Науседа сподобався людям, бо проявив себе не тільки серйозним чоловіком у костюмі, а й звичайною людиною, готовою в будь-який день потеревенити з пересічними громадянами. Окрім цього, важливо й те, що він новачок у політиці — колишній радник провідного банку Литви. Він завоював собі репутацію компетентного економіста й тривалий час вважався лідером президентських перегонів. На відміну від Володимира Зеленського в Україні, Науседа не комік, хоча володіє добрим почуттям гумору. Він також має запальну вдачу й іноді втрачає над собою контроль. Проте так само, як Зеленський, вважається не зіпсованим брудом політики. Науседа, чи то пак його команда, знає, як працює піар і як експлуатувати свої переваги та приховувати слабкості. Скажімо, його досвід і незалежність презентуються як безумовні чесноти.
Взагалі-то Ґрібаускайте теж була аутсайдером 2009 року, коли вперше виграла президентські вибори як незалежна кандидатка. Науседа й собі намагався розмахувати цим «прапором», попри те що його програму підтримувало багато політичних партій у Литві — і лівих, і правих. Та річ у тім, що Ґрібаускайте мала досвід у політиці, так само як Валдас Адамкус — колишній шанований президент Литви, який багато років мешкав у США і відбув на посаді два терміни. Науседа намагається наслідувати Адамкуса, якого вважає кумиром та який підтримує його. Певно, виборцям сподобалася обіцянка Науседи «бути, як Адамкус». Але, по суті, його однозначна позиція в таких справах, як відносини зі США, Європою та Росією і підхід до України, створює відчуття, що в пазлі бракує елемента, а отже, лишає простір для інтерпретацій через обережніші й дипломатичніші заяви.
Читайте також: Литва: час правосуддя
З одного боку, бажання Науседи «бути дипломатичнішим і послуговуватися іншою риторикою» свідчить про несхожість із нинішньою президенткою Литви та її протестом проти Москви. Та з другого — Науседа поквапився наголосити, що не збирається щось особливо змінювати у відносинах із Росією і що багато залежатиме від російської агресії проти України.
Нещодавні опитування засвідчили, що 65% литовців хотіли б, аби Путін і новообраний президент Литви зустрілися. Та Науседа, хоч і загалом не проти ідеї такої зустрічі, висунув чіткі умови, у яких Україна відіграє ключову роль: якщо в перемовинах треба буде уникати питання неправомірної окупації Криму росіянами, про зустріч наразі не може бути й мови. Посол Росії чітко заявив, що ініціативу має проявити Литва. Але потепління в литовсько-російських відносинах, скасування санкцій і дипломатичного тиску залежать насамперед від ситуації в Україні, а отже, навряд чи слід очікувати зрушень.
Як кандидат на догоду всім, Науседа не міг собі дозволити відверто конфронтаційної позиції щодо Кремля, як його головна опонентка правоцентристка Інґріда Шимоніте. Науседа є проєвропейським, прозахідним кандидатом, що прагне компромісу, поваги та єдності, миротворцем, таким собі котом Леопольдом. Йому бракує твердості й принциповості: як він вирішуватиме складні питання й проблеми, пов’язані із Заходом, Сходом, Півднем або Північчю?
Науседі доведеться багато що довести й, вочевидь, зрозуміти, а також уникнути внутрішньої конфронтації. На думку експертів, унаслідок цього він залежатиме від порадників, тиску й інших тактик незнайомої йому політичної гри. Матиме свою ціну підтримка, адже правляча лівоцентристська коаліція вважала Науседу правим консервативним кандидатом, і це сприяло широкій його підтримці в останні два тижні: президент Литви відповідає насамперед за міжнародні відносини, політику безпеки та діє як головнокомандувач Збройних сил. Але в умовах парламентської республіки, де в нього є право вето, він відіграє важливу роль і як лідер у внутрішній політиці. На цьому тлі Науседі доведеться йти на компроміси. Навряд чи це позначиться на відносинах Литви з Україною, та слід очікувати менше односторонніх рішень і більше консультацій з іншими лідерами ЄС.
Перший закордонний візит новий президент здійснить у Польщу — стратегічну й історичну союзницю Литви. Амбіції в зовнішній політиці почнуть прояснюватися не раніше як наприкінці літа. До цього часу обрані прем’єр-міністр і Рада міністрів повинні будуть скласти тест на довіру в парламенті, де в Науседи немає друзів, — там на нього спрямовані запитальні й спраглі до влади погляди.
Читайте також: Маленький Майдан у Вільнюсі
Отже, Україні не бракуватиме підтримки Литви.
І то не тільки завдяки традиційно прихильному ставленню до України й українців, багато яких у Литві працює. Окрім президента литовці також обрали 11 членів Європейського парламенту. Цього разу депутатські крісла зберегли лише кілька чинних представників Литви в парламенті, і тепер там з’явилися важковаговики литовської політики, які дошкулятимуть деяким західноєвропейським політикам невпинними нагадуваннями про Україну. Колишня міністерка оборони Раса Юкнявічене й колишній член парламенту Андрюс Кубілюс — давні друзі й прихильники України. Тепер вони вболіватимуть за неї в Брюсселі як члени Європейського парламенту разом зі ще одним консерватором Людасом Мажилісом — харизматичним та ексцентричним професором, що прославився 2017 року, коли знайшов столітній документ, Акт незалежності Литви. Серед решти литовських членів Європейського парламенту — люди приязні або байдужі до України.
Міг би бути єдиний виняток — колишня зірка баскетболу Шарунас Марчюльоніс. 1988-го в складі команди Радянського Союзу він завоював золото на Олімпіаді в Сеулі, а в 1992 та 1996 роках, виступаючи на Олімпійських іграх від Литви, — бронзу. У Європейський парламент він потрапив за списком Союзу селян і зелених Литви. Марчюльоніс у політиці новачок і вже показав, що геть на ній не розуміється: ще 2014-го висловив сумніви щодо подій на Майдані й уникав запитань про Крим, схиляючись до російської версії. Однак в останній момент він відмовився від свого мандата й передав його Стасису Якелюнасу, який не має негативу щодо України.