Очевидно, Обама вже застосовує свіжий політичний підхід, адже, попри активну опозицію в Конгресі, нещодавно призначив нові кадри на посади у сфері національної безпеки.
Суперечки щодо кандидатів
У своїй другій адміністрації Обама відразу ж здійснив кілька важливих кадрових змін у команді, що займається національною безпекою. Новопризначені держсекретар і міністр оборони опинилися в центрі уваги з огляду на їхню роль у формуванні зовнішньої політики. Будь-які урядові кадрові зміни має схвалювати Сенат США, тому процес призначення може бути напруженим і виснажливим. У той час як кандидатура на посаду держсекретаря була ухвалена доволі швидко, претенденти Обами на посади міністра оборони і директора Центрального розвідувального управління (ЦРУ) викликали чимало суперечок.
Високопоставлені сенатори хотіли блокувати призначення Чака Гейґела на посаду міністра оборони і Джона Бреннана – на посаду очільника ЦРУ. Ухвалення Бреннана на зміну колишньому голові ЦРУ, генералу Девіду Петреусу, супроводжувалося розмовами про антитерористичну політику Білого дому. Джон Бреннан – ветеран служби розвідки, колишній головний радник Обами з питань боротьби з тероризмом, який брав безпосередню участь в операції ліквідації Осами бен Ладена. У Сенаті його критикували за підтримку жорстких методів допиту, які застосовувались проти підозрюваних терористів в часи адміністрації Джорджа Буша.
Крім того, триває розгляд справи щодо операцій зі знищення підозрюваних терористів, які Білий дім Обами переважно приховував від громадськості. Зокрема, йдеться про те, щоб влада підтвердила інформацію про створення ЦРУ та Командуванням сил спеціальних операцій США таємної бази безпілотних літальних апаратів у Саудівській Аравії.
Обама відмовився розкрити подробиці одного з найсуперечливіших аспектів програми використання безпілотників – знищення американських громадян за кордоном, яких звинувачують у терористичних змовах. Попри розголос у пресі та постійну критику республіканців, більшість конгресменів погоджуються з адміністрацією чинного глави США, що програма використання безпілотників – ефективний спосіб боротьби з «Аль-Каїдою» й організовуваними нею масштабними атаками проти Штатів. Обама рішуче налаштований продовжувати цю політику замість того, щоб відправляти проти терористів військові підрозділи, ризикуючи життями сотень американців.
Хоч Обама й намагається розширити склад своєї адміністрації, призначаючи поміркованих республіканців на кшталт Чака Гейґела, кандидатуру президента на посаду міністра оборони не підтримали представники обох партій. Гейґела атакують на різних фронтах. Зокрема, проізраїльські угруповання критикують його позицію щодо Ірану, «Хезболли» і ХАМАСу. Сенатори-республіканці цитують заяви Гейґела щодо готовності вести діалог із Тегераном, а також «Хезболлою». Мовляв, він може зволікати з військовим вторгненням у разі, якщо Іран наблизиться до створення ядерної зброї.
Чимало республіканців стверджують, ніби Гейґел, що полишив Сенат 2008 року, не підтримує інтересів Ізраїлю, голосував проти односторонніх санкцій США проти Ірану, відмовлявся зараховувати ісламську «Революційну гвардію» Ірану до терористичних організацій, а також стверджував, що єврейські лобісти «залякують законодавців» Америки. У Білому домі переконують, що заяви Гейґела викривлено представлені, адже він голосував за виділення мільярдів доларів на військову допомогу Ізраїлю, а також обстоював запровадження багатосторонніх санкцій проти Тегерану.
Напевне, найбільш нагальним питанням, що муситиме розглянути новий міністр оборони, буде бюджет Пентагону. Нині час для фінансових обмежень та урізання бюджету, тож Гейґел заявив, що бюджет військового відомства занадто роздутий. Він критикує чисельний склад американської армії, а також вважає, що міністерству оборони слід затягнути паски. Це означає, що він вступає у безпосередню конфронтацію з консервативними республіканцями, на думку яких зменшення військового фінансування поставить під загрозу національну безпеку.
Обидва, Обама і Гейґел, виступали проти війни в Іраку. Хоч Гейґел був проти розгортання військ в Іраку за адміністрації Буша і критикував втручання США в Афганістан, його не можна назвати пацифістом. Він ветеран війни у В’єтнамі, отримав два «Пурпурні серця» – найпрестижнішу військову нагороду за відвагу. Призначення Гейґела, попри тривалий опір республіканських законодавців, потягне за собою гучні протести в уряді проти військових втручань за кордоном. Якщо в очах більшості демократів він посилиться, то республіканців це лише відштовхне від адміністрації Обами, а отже, спричинить ще глибшу поляризацію в американській політиці.
Попереду серйозні виклики
Кандидатура сенатора Джона Керрі на зміну держсекретаря Гілларі Клінтон дістала здебільшого схвальну реакцію. Керрі очолював Комітет Сенату з міжнародних відносин, він став єдиним претендентом на посаду держсекретаря після зняття кандидатури посла Сьюзан Райс. Йшлося про занепокоєння конгресменів її заявами після загибелі у вересні того року американських дипломатів у Бенгазі (Лівія) внаслідок теракту. Керрі буде відповідальним за вироблення і реалізацію масштабної зовнішньополітичної програми президента. Він матиме справу з ескалацією конфліктів у кількох країнах, а також із численними нещодавніми кризами, які також призведуть до політичних суперечок у Вашингтоні. У перші дні після призначення Керрі на порядку денному постали дві нагальні проблеми: ядерні загрози з боку Північної Кореї й Ірану.
Пхеньян нещодавно провів масштабні випробування атомної бомби, нехтуючи загальним міжнародним протестом. Режим Кім Чен Ина прагне продемонструвати, що не піддасться зовнішньому тискові і домагається статусу провідної держави, нарощуючи ядерний потенціал, на рівні з Китаєм та Індією. Пхеньян вважає ядерну зброю захисним інструментом, що допоможе уникнути потенційного повторення сценарію скинення іракського лідера Саддама Хусейна та лівійського Муаммара Каддафі. Країна також працює над військовим потенціалом для удару проти США. Керрі спробує мобілізувати сусідні держави в боротьбі проти подальших ядерних випробувань Північної Кореї, але, найімовірніше, Росія і Китай ветують у Раді Безпеки ООН втілення заходів для узгодженої, радикальної й ефективної міжнародної протидії.
Каральні санкції проти Північної Кореї не діють, тим часом будь-який превентивний удар США по ядерних об’єктах може призвести до спалаху чергової війни між Північною і Південною Кореєю. Альтернативами, яку не схвалює Білий дім, могли би бути діалог із Пхеньяном і пропозиція суттєвих політичних і економічних вигод в обмін на пригальмування ядерної програми. Та це лише тимчасове рішення. Зрештою, якщо династичний комуністичний режим не зазнає краху, ризик військового протистояння з Північною Кореєю зростатиме протягом другого терміну президентства Обами.
Подібна ситуація склалася й із ядерними амбіціями Ірану. Після призначення Керрі віце-президент Джо Байден заявив про можливість проведення безпосередніх переговорів із Тегераном. Обама утримувався від такого діалогу під час першого президентського терміну, щоби його не сприймали як слабкого лідера перед лицем диктаторських режимів. Керрі, вочевидь, матиме більшу свободу дій у відносинах із різними антиамериканськими режимами, перед ним стоїть серйозне випробування на дипломатичні здібності.
Обама також прагне вплинути на ізраїльсько-палестинський конфлікт шляхом двостороннього порозуміння, не ставлячи під загрозу безпеку Ізраїлю. Це може виявитися найскладнішим завданням Керрі, адже обидві сторони регулярно саботують будь-яку стабільну угоду. Однак Обама буде менш обмеженим, пропонуючи можливі рішення і схиляючи сторони до компромісів, якщо не озиратиметься на впливове в США єврейське лобі. Тим не менше, чимало конгресменів й надалі критикуватимуть тиск Вашингтона на Ізраїль, а республіканці, поза сумнівом, стверджуватимуть, що Керрі занадто слабкий, щоб представляти національні інтереси США.
Новоспечений держсекретар також матиме справу з наростанням конфліктів у Сирії та Північній Африці: він має попрацювати над ефективними міжнародними інструментами для їхнього врегулювання. Одним із головних викликів буде необхідність протидіяти нинішнім диктаторським режимам без опосередкованого заохочення ісламістських радикалів, які дотримуватимуться стійкої антизахідної позиції, якщо прийдуть до влади. Для дипломатії Керрі є серйозні виклики, адже союзники США по-різному ставляться до допомоги повстанським рухам, тимчасом чимало нинішніх загроз вимагають не міжнародних військових коаліцій, а більш комплексного політичного маневрування.
Керрі також муситиме зважати на той факт, що Вашингтон не може розраховувати на своїх союзників у можливих військових протистояннях. Британсько-французька місія в Лівії та французька інтервенція в Малі були б неможливими без необхідної допомоги з розвідкою і матеріально-технічної підтримки США. Лише Америка має належний арсенал вантажних повітряних суден і літаків-танкерів для таких місій. У той час як європейці продовжують скорочувати видатки на оборону, розповсюдження зброї після громадянської війни в Лівії сприяє поширенню військових дій у регіоні. Напад на завод із виробництва природного газу в Алжирі свідчить про посилення конфліктів на горизонті, які можуть втягнути Вашингтон у нові військові протистояння, попри негативне ставлення Обами до безпосередніх військових дій.
Ядерні загрози і регіональні кризи будуть пріоритетами роботи Керрі. Але новий державний секретар також не може спускати очей з Китаю, адже той стає більш впливовим як світова держава, створюючи загрозу для інтересів США. Росія Владіміра Путіна також створюватиме проблеми для Вашингтона, адже намагається сформувати новий російський блок навколо своїх широких кордонів. З огляду на згортання політики «перезавантаження» між США та Росією знову на поверхні опиняться суперечки навколо планованого розміщення в Європі системи протиракетної оборони НАТО. Будівництво імперії та намагання Путіна продемонструвати, що Росія протистоятиме американському впливові, також можуть спричинити нові конфлікти з Вашингтоном у Східній Європі, на Кавказі й у Центральній Азії.
На тлі цих світових викликів Керрі усвідомлює, що США потрібно буде терміново вирішити свої серйозні фінансові проблеми, якщо країна хоче залишитись стабільною світовою силою. Адже, якщо Америка стане економічно занепалою країною, що не вступає у військові протистояння, це може стати поштовхом до багатьох регіональних криз, яким Вашингтон нині намагається запобігти або які прагне вирішити.