Після підписання харківських угод тема газу й ціни на нього – традиційно домінуюча в українсько-російських відносинах – відійшла була на другий план. Нинішня влада побідкалася з приводу тяжкої спадщини домовленостей Тимошенко, однак заспокоїлася «знижкою», що її надала кремлівська сторона. Але згодом стала очевидною проблема, про яку відразу говорили експерти. Погоджуючись на довготермінове базування Чорноморського флоту РФ у Севастополі, офіційний Київ продешевив: задовольнився технічною поступкою, не змінивши власне формули обрахунку ціни. Тож зараз намагається махати кулаками після бійки, аби надолужити втрачене.
Розігрується ціла драма як усередині держави (з черговою «спецкомісією Богословської» та новими «сенсаційними» викриттями Тимошенко), так і у відносинах із Росією.
На міжнародній сцені цікавинки почалися після відбуття до Москви Владіміра Путіна, який приїжджав нібито агітувати за Митний союз (хоч обидві сторони згодом зробили вигляд, що пропозиції такої не було).
Спочатку прем’єр РФ висловився (в Москві), що дві країни не домовлялися про перегляд ані принципів ціноутворення на газ, ані контрактів від січня 2009 року. За його словами, домовленість функціонує і її слід виконувати.
Потім настала друга дія вистави. Колега Путіна Микола Азаров заявив (у Києві), що для України формула на газ повинна бути складена на таких самих принципах, на яких Газпром формує її для Чехії, Словаччини, Німеччини, Польщі та будь-якої іншої європейської країни; що з урахуванням харківських угод блакитне паливо для України має коштувати приблизно $200 за 1 тис. кубометрів, що ціну на нього потрібно прив’язати не до газойлю, а до вугілля і що взагалі процес перегляду принципів ціноутворення уже почався. Нібито такий був висновок переговорів із російським віце-прем’єром Іґорєм Сєчіним.
Тобто, виходить, Путін у власному домі «не хазяїн», і його слову вірити не варто?
Третю дію відіграно знов у Москві. Керівник Газпрому Алексєй Міллєр без жодного сумніву заявив, що до кінця року кубометр газу для європейських країн коштуватиме $500. Це викликало в пам’яті певні спогади. І точно: той самий посадовець 2008-го казав, що ціни для Європи вже перевищили $500 за 1 тис. кубометрів, а до кінця року можуть становити й $1 тис. Вочевидь, варто буде нагадати, що за кілька тижнів по цій заяві у Сполучених Штатах луснув перегрітий ринок нерухомості, а в Європі (включно з Україною) почалася затяжна економічна криза, яка практично вдвічі здешевила нафту й відповідно позначилася на вартості газу.
До речі, вітчизняний міністр енергетики та вугільної промисловості Юрій Бойко заявляв у березні, що вартість газу для нашої країни наприкінці року становитиме $346 за 1 тис. кубометрів. Потім з’явилися розрахунки урядових експертів, де фігурувала цифра $510 (надто вже підозріло це збіглося в часі із заявою Міллєра). Що так радикально могло змінитися за місяць – не пояснено.
Наступна дія вистави симетрично відбулася в Києві. Дійовими особами були: президент Росії Дмітрій Мєдвєдєв (опосередковано) й той-таки міністр Юрій Бойко. За офіційними повідомленнями, очільник РФ на зустрічі з Януковичем «сприйняв» інформацію про несправедливість механізму утворення цін на газ для України. Відповідно, розпочалися переговори між Міллєром та Бойком.
Останній своєю чергою в ефірі «Інтера» означив два головні пункти. Перший: газові переговори буде успішно завершено до кінця літа. Цілком у дусі оптимістичних реляцій щодо переговорів такого роду за часів президента Кучми. І друге, головне: Україна купуватиме паливо на своєму кордоні в того, хто запропонує найнижчу ціну.
Іншими словами, всю постановку зі «злим поліцейським» Путіним, «добрим поліцейським» Мєдвєдєвим і прагматиком Бойком задумано було саме для того, щоб підготувати наше суспільство та європейців до майбутньої новини дня: у відносинах між Україною та Газпромом знову фігуруватиме посередник. Його разом призначать «злий та добрий поліцейські», адже без нього буде просто біда.
Можливе, звичайно, й інше припущення: йдеться про те, щоб за допомогою «доброго поліцейського» та прагматиків із Києва усе ж відбулося поглинання «Нафтогазу України» (чи тієї його частини, що відповідає за транзит) Газпромом. У такому разі теж чутимемо запевнення, що учасники оборудки «врятували економіку країни від смерті».
Щодо обох сценаріїв дуже хотілося б помилитися. А їх учасникам нагадати: поляки, румуни, словаки, німці й багато інших примудряються просто купувати газ, без посередників і «рятівників». Чом би не взяти з них прикладу?