Хоча узагальнені показники останнім часом свідчать про переорієнтацію економіки України на торгівлю з ЄС (частка країн-членів якого в загальних обсягах вітчизняного експорту нині перевищує 42%), але у розрізі окремих регіонів спостерігаються чималі відмінності. Колишня альтернатива ЄС — Росія (чи очолюваний нею Євразійський економічний союз) більше не актуальна. На зміну старим відмінностям у векторах зовнішньоекономічної орієнтації між різними частинами країни прийшли нові (див. «Різні орієнтири»). Із часом вони можуть стати не просто фактором внутрішньої політики, а й економічним підґрунтям для різної геополітичної орієнтації в них. Адже не секрет, що й раніше в центральних та особливо південних регіонах соціологічні опитування фіксували значно активнішу підтримку ідеї неприєднання ні до ЄС та НАТО, ні до російськоцентричних структур. Однак уже найближчим часом ми матимемо цілком практичні наслідки стійкості окремих регіонів та й країни загалом до чергової циклічної економічної кризи у світовій економіці загалом та в деяких частинах світу зокрема.
Динаміка змін
Попри серйозну географічну переорієнтацію вітчизняного експорту, зумовлену російською агресією (та, як уже доводив Тиждень, не меншою мірою стисканням російського імпорту з усіх країн унаслідок наростання кризових явищ останніми роками в РФ), в абсолютній більшості регіонів його обсяг (обрахований у євро) у 2018-му помітно перевищував показники 2014-го. Суттєве його падіння за межами Донецької та Луганської областей (які відчувають на собі наслідки російської окупації значних їхніх територій) відбулося лише в Херсонській (–15,6%), Харківській (–21%) та Кіровоградській (–28,4%). У Дніпропетровській (–0,8%) та Рівненській (–2,3%) з огляду на зростання з початку поточного року експорт також уже перевищив показники 2014-го. Більш чи менш виражена позитивна динаміка помітна і в усіх інших регіонах України за ці роки: від 0,6% у Києві, 1% у Полтавській, 1,9% у Запорізькій та 5,5% в Одеській областях, до 42% у Черкаській, Хмельницькій і Тернопільській, 63% у Львівській, 74% в Чернівецькій, 101% в Івано-Франківській та 117% у Вінницькій.
Різні орієнтири
Експорт до Європейського Союзу з 2014-го зріс у 22 із 25 нині підконтрольних Україні регіонів. Навіть на Донеччині, попри втрату половини економічного потенціалу в результаті російської окупації, експорт до ЄС тільки з підконтрольної Україні частини у 2018 році був на 4,6% більшим, ніж у 2014-му з усієї території області (€2,07 млрд та €1,98 млрд відповідно). Однак це зростання було досить нерівномірним. Так, на Харківщині воно становило «лише» 12,3% (з €227,3 млн до €255,2 млн), Одещині — 13,6% (із €343,9 млн до €390,7 млн), Запоріжжі — 17% (з €656,5 млн до €768,3 млн), у Києві — 21,3% (з €2615 млн до €3170,9 млн). У низці ж інших регіонів ідеться про збільшення поставок у кілька разів: на Київщині — 1,7 раза (із €385,2 млн до €648,9 млн), Дніпропетровщині — у 1,8 раза (із €1320,2 млн до €2325,6 млн), Житомирщині — 2 рази (із €185,6 млн до €364,3 млн), на Сумщині — 2,2 раза (із €103,2 млн до €220,8 млн), Вінниччині — 2,4 раза (із €177,9 млн до €422,6 млн), Чернівеччині — 2,7 раза (із €45,9 млн до €122,7 млн). І так далі.
Тільки в трьох областях експорт товарів до ЄС із 2014 року впав. Насамперед ідеться про Кіровоградську (на 22,7%; із €127,1 до €98,2 млн) та Херсонську (на 17,2%; із €99,5 млн до €82,4 млн). Але що насправді стоїть за, на перший погляд, обвальним падінням експорту до ЄС у понад 10 разів на Луганщині (із €650,3 млн до €62,7 млн)? Окупація ворогом території, підприємства якої робили ключовий внесок у довоєнний експорт області, чи зменшення обсягів останнього з підконтрольної Україні території? Сьогодні неможливо на це відповісти з огляду на недоступність статистики щодо зовнішньої торгівлі в розрізі окремих районів та міст.
Частина областей, як-от Закарпатська, Волинська, Рівненська, Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Чернівецька та Житомирська, нині фактично повністю переорієнтувалися на ринок ЄС (на 65–90%). Майже до того самого рівня, що й сусідні з нами центральноєвропейські країни — члени ЄС. До того ж ці регіони продають на європейський ринок досить різноманітний (як за українськими мірками) перелік товарів. Кілька інших областей (Хмельницька, Полтавська та Донецька) хоч і зорієнтовані на ринок ЄС лише в половині свого експорту, однак останніми роками в них і частка поставок, і абсолютні обсяги теж досить динамічно зростали. Тож вони поволі підтягуються до решти єврозоорієнтованої групи.
Читайте також: Володимир Лавренчук: «Досягнута макроекономічна стабільність — хороший фундамент для зростання»
Водночас основна частина України (більшість центральних та південних областей включно з такими економічними потугами, як Київ та Нижнє Подніпров’я (Дніпропетровська та Запорізька області) зберігає географічно диверсифіковану торгівлю зі значною перевагою в збуті своїх товарів до країн Азії, Африки та Америки (зазвичай саме в такій послідовності). Ринок російськоцентричного Євразійського союзу для них давно вже став другорядним, а частка європейського напрямку зазвичай також не перевищує 25–35% (див. «Експортні пріоритети»).
Понад те, у більшості областей цієї групи впродовж останніх років спостерігається відчутне зростання частки (а то й обсягів, обчислених у євро) торгівлі з країнами Азії, Африки та Америки. І причина цього не тільки згортання торгівлі з Росією чи очолюваним нею Євразійським союзом. У частині з них частка й обсяг продажів товарів до ЄС або, навпаки, зменшується (наприклад, на Черкащині, Херсонщині) або ж зростає значно повільніше (зокрема, у Вінницькій, Запорізькій). Щоправда, є підгрупа й тих регіонів, де, попри все ще переважання в експорті країн Азії, Африки та Америки, стрімко зростає частка ЄС (Київська, Чернігівська, Дніпропетровська, Миколаївська області). Утім, наразі рано прогнозувати, як далеко більшість із них зайде в цьому процесі.
Експортні пріоритети
На кордоні
Прилегла до російського кордону група з трьох областей (Луганська, Харківська та Сумська) усе ще дуже (31–38%) залежить від ринку Росії та її сателітів по Євразійському економічному союзу. Тоді як для більшості регіонів України цей напрямок обмежений 5–15% вивозу. Нині в країні невелика кількість регіонів, у яких від 2014 року було зафіксовано хоч і помірне, та все ж таки зростання номінальних обсягів експорту до країн Євразійського союзу. Це Миколаївська (із €468,9 млн до €479,2 млн), Одеська (із €102,4 млн до €115,6 млн), Івано-Франківська (із €75,8 млн до €78,6 млн) й Тернопільська (із €22,7 млн до €28,6 млн, або на 26,1%) області. Утім, тільки на Одещині це супроводжувалося незначним збільшенням частки Євразійського союзу в усьому експорті регіону. У трьох інших поставки товарів до ЄврАзЕС хоч і зростали, але куди повільніше, ніж на інші ринки. Особливо порівняно зі зростанням у рази продажів до ЄС: від €188,5 млн до €474,5 млн на Івано-Франківщині, із €152 млн до €397,2 млн у Миколаївській та із €189,2 млн до €269,4 млн у Тернопільській областях.
В усіх інших регіонах країни спостерігалося більш чи менш виражене зменшення не лише частки, а й абсолютних обсягів експорту на ринки країн російськоцентричного Євразійського союзу. У більшості падіння в абсолютних обсягах із 2014 року коливається в діапазоні 1,5–2,5 раза, а частки в усьому експорті — від 2 до 5 разів. Інколи траплялося падіння в десятки разів. Наприклад, із 2014-го до 2018-го поставки із Закарпаття до ЄврАзЕС упали від €135 млн до €8,7 млн, або в 15,5 раза, а частка ринку цих країн у загальному вивозі області взагалі зменшилася майже у 22 рази (із 13% до 0,6%).
Читайте також: Долар в нижній точці
Утім, економічно зорієнтованими на Росію сьогодні не можна назвати вже й згадані три прилеглі до кордону з нею області. Адже частка поставок туди, по-перше, динамічно зменшується, а по-друге, урівноважується приблизно зіставними обсягами поставок на ринок ЄС або країн Азії, Африки та Америки (див. «Експортні пріоритети»). На Сумщині експорт до ЄС уже зараз перевищує продажі до російськоцентричного Євразійського союзу, а на Луганщині зовсім трохи поступається цьому напрямку збуту.
Отже, розвиток ситуації на російському ринку тепер матиме досить помірне значення для економіки та експорту української економіки загалом та окремих її регіонів. І це явно позитивне зрушення з огляду на ймовірність серйозних економічних потрясінь у Росії на тлі зменшення ролі нафтогазових ресурсів у світовій енергетиці.
Євроінтеграція проти моноспеціалізації
Товарна структура експорту євроорієнтованих західних регіонів стає дедалі більш диверсифікованою, хоч і зосереджена при цьому на ринку одного регіону світу (ЄС). Візьмемо, наприклад, Волинську область. Після переорієнтації на європейський ринок збуту основу її експорту становить продукція машинобудування — 45,8% загального обсягу (на суму в €274,7 млн). Ця стаття експорту динамічно зростала протягом останніх років як в абсолютних цифрах, так і в структурі всього експорту області (для порівняння: у 2014-му йшлося про €222,6 млн, або 43,2%). Головним чином це комплектуючі для європейських підприємств у межах виробничої кооперації, що розвивається (зокрема, до €190,4 млн порівняно з €139,8 млн у 2014 році зріс експорт електротехнічної продукції, яка сьогодні є основною статтею експорту Волинської області). А також продукція деревообробної, меблевої та паперової промисловостей: разом 28,2% (на €172,3 млн). Наприклад, експорт меблів 2018-го сягнув €44,6 млн, паперу й картону — €10,9 млн. Ще 17,9% експорту регіону припадає на різноманітну продовольчу продукцію. Причому крім насіння олійних (€40,6 млн) та зерна (€18,7 млн) йдеться про значні обсяги готової продукції харчової промисловості (€14,1), м’яса (€12,8 млн), плодів та овочів (€9,2 млн). До того ж Волинська область експортує чималі обсяги готового одягу (€13,7 млн).
Схожа ситуація й на Львівщині. Основу експорту регіону становить продукція машинобудування (26,7%, або €429,6,3 млн проти $279 млн у 2014 році). При цьому знову ж таки переважно завдяки електротехнічним товарам, експорт яких у 2018-му зріс до €384,5 млн порівняно з €247,9 млн у 2014-му. Водночас значно вищою тут порівняно з Волинню є частка в експорті продукції деревообробної, паперової та меблевої промисловостей: 24,7%. Причому головним чином завдяки більшим обсягам експорту меблів (€198,2 млн порівняно з €84,9 млн у 2014 році) та паперу й картону (€39,5 млн). Так само більше і в абсолютних обсягах, і відносно до всього експорту регіону припадає на одяг, взуття й інші готові шкіряні та текстильні вироби: 11,0% (або €177,9 млн проти €123,1 млн у 2014-му). На продовольчу продукцію припадає 27,8% усього експорту з Львівщини. Однак вища порівняно із сусідньою Волинню питома вага продовольства в експорті тут завдячує вагомій частці продукції харчової промисловості (14,9%, або €239,6 млн, тоді як у 2014 році йшлося тільки про €153,7 млн). Це куди більше, ніж дає вивіз зерна та олійних (€173,3 млн, або 10,8%). Серед інших статей продовольчого експорту Львівщини — на €15,2 млн плодів та овочів (проти €4,1 млн у 2014-му) та на €8,3 млн м’яса (порівняно з €6,3 млн у 2014-му).
Читайте також: Руйнувати чи не руйнувати? Післясмак реформи банківської системи
Тож із огляду на те, що європейський ринок порівняно стабільний і навіть в умовах рецесії на ньому можна очікувати незначне зниження попиту, криза, яка наближається, ймовірно, завдасть значно менших потрясінь уже зараз зорієнтованим на 65–90% на європейський ринок українським регіонам. Якщо товарна структура їхнього експорту на європейський ринок і далі урізноманітнюватиметься, найближчу рецесію вони можуть пережити менш болісно.
Саме цієї товарної диверсифікації та зростання частки продукції з вищою доданою вартістю вкрай гостро не вистачає більшості регіонів у Центрі та на Півдні країни. Адже навіть у тих із них, де поставки товарів за кордон більш чи менш помітно пожвавлювалися останніми роками, це відбувалося переважно на основі закріплення старої спеціалізації на здебільшого сировинних або безперспективних з інших причин галузей, як-от стара чорна металургія.
Наприклад, на Вінниччині 79,7% експорту припадає на продукцію АПК. Зокрема, 42,7% на продукцію олійно-жирової промисловості та 19,2% на зерно. І лише 3,8% на продукцію машинобудування (щоправда, тут переважають електротехнічні комплектуючі для європейського ринку). На Черкащині теж понад 83% експорту становить продукція АПК. Зокрема, 43% — вироби олійно-жирової промисловості та 26,6% — зернові й насіння олійних. Частка машинобудування становить тільки 3%. Водночас у регіоні зростає обсяг експорту продукції деревообробки, меблів та одягу. На продукцію АПК припадає понад 72% експорту й на Одещині. Причому йдеться переважно про зерно та насіння олійних культур (41,1%) і продукцію олійно-жирової промисловості (20,9%). Готові харчові продукти становлять менше ніж 3% експорту регіону, а м’ясо взагалі тільки 0,1%. Машинобудування хоч і забезпечує понад 16% експортної виручки, однак ідеться переважно про суднобудування (10,9%). Фактично немає постачання за кордон вироблених в області товарів легкої промисловості. На Дніпропетровщині 23,4% експортної виручки у 2018-му дала руда, а ще 45% — напівфабрикати з чорних металів. Сукупно продукція гірничо-металургійного комплексу забезпечує 78,5% усього експорту регіону. Натомість машинобудування лише 3,9%.
У частині регіонів брак альтернатив для розширення експорту вже призвів до стагнації або навіть стрімкого падіння його обсягів. Наприклад, на Кіровоградщині, що належить до регіонів із найбільшими втратами експорту за останні роки, 80,2% експорту у 2018-му припадає на продукцію АПК та руду. При цьому, на відміну від західних, зорієнтованих на ринок ЄС регіонів, левову частку (42,3%) в продовольчому експорті становлять олія та побічний продукт її виробництва — шрот, а ще 24,6% — зерно. Водночас мізерною є питома вага та обсяги експорту продовольчих товарів із вищою доданою вартістю. Мінімальними є обсяги поставок на світовий ринок продукції харчової (за винятком олії), легкої та меблевої промисловостей. Тільки 14% припадає на продукцію машинобудування, провідну роль у якій відіграють, на відміну від західноукраїнських регіонів, не інтегровані у ланцюжки світових ТНК виробники сучасних комплектуючих, а залишки старих, ще радянських виробництв, дедалі менш конкурентоспроможних на світовому ринку.
Читайте також: Протекціонізм на марші
Порівняння експорту регіону за 2014 та 2018 роки свідчить, що головні втрати спричинило саме різке зменшення виручки від постачання на зовнішні ринки олії та шроту, частка яких у 2014-му становила майже 70%. Натомість альтернативних джерел зростання експорту так і не було знайдено. Аналогічна ситуація й на Херсонщині, ще одному регіоні з найбільшими втратами експорту за останні роки. Там також на продовольчу продукцію у 2018-му припадало 64,5% усього експорту й лише 12,9% на продукцію машинобудування.
Більш спеціалізована на окремих товарах структура експорту регіонів, зовнішня торгівля яких зорієнтована переважно на країни Азії, Африки та Америки, робить їх вразливішими до кон’юнктури та кризових шоків на світових ринках відповідних товарів. Тут більша ймовірність високої волатильності, яка в умовах зростання цін на ті чи інші біржові товари здатна забезпечувати стрімкіше зростання, однак в умовах обвалу цін, навпаки, обернеться серйозними проблемами. Неабияка географічна диверсифікованість експорту товарів у цьому випадку навряд чи зможе дуже зарадити, оскільки обвал цін відбуватиметься по всьому світу.
Проте надмірна моноспеціалізація не є нездоланним прокляттям усіх центральних областей. Наприклад, на Київщині частка продукції АПК в експорті також становить 64,4%. Проте в його структурі значно вища, ніж в інших областях Центральної України, частка м’яса (25% усього експорту), а також готових харчових продуктів (9,2%). 9,9% експорту області припадає на вироби деревообробної, паперової та меблевої промисловостей, 9,1% — хімпрому, 6,9% — машинобудування, де провідні позиції також належать електротехнічним виробам. Однак тут структурна перебудова експорту теж відбувається, як уже зазначалося вище, на тлі пришвидшеного зростання обсягів експорту до ЄС (див. карту). Тож не виключено, що незабаром область повністю поповнить групу єврозорієнтованих регіонів.