Економіка

  ▪   Спілкувався: Любомир Шавалюк

Володимир Лавренчук: «Досягнута макроекономічна стабільність — хороший фундамент для зростання»

Фото: Андрій Ломакін
Тиждень обговорив із головою правління Райффайзен Банку Аваль імовірність нової фінансової кризи, державну політику в банківському секторі й передумови економічного зростання в Україні.
Матеріал друкованого видання
№ 38 (618)
від 18 вересня

У світовій економіці розгортаються негативні тенденції, зокрема торговельні війни й спад промисловості в більшості розвинених країн. Наскільки великі ризики вони створюють для фінансових систем, зокрема в Україні?

 

— Історично спостерігається циклічність економічних криз. Тривалий час (із 2008 року) світова економіка працює без потрясінь. Отже, як кажуть теоретики, якийсь цикл мав би вже десь розпочатися. 


Що маємо? Сповільнення економічного зростання низки великих країн, намагання центральних банків стимулювати економіку низькими, а подекуди й від’ємними ставками. Що далі? Ми читаємо, що Європейський центральний банк (ЄЦБ) оголосив про наймасштабніші за останні три роки заходи після того, як президент ЄЦБ Маріо Драґі попередив уряди країн про необхідність швидких дій, спрямованих на пожвавлення зростання економіки єврозони. У підсумку Центробанк знизив ставки до від’ємного рівня й на невизначений термін відновив свою суперечливу програму купівлі облігацій на суму €2,6 трлн.


Тепер до України. Нас від’ємні ставки не стосуються. У нас вони не тільки не від’ємні, а високі додатні. І друге: українська економіка значно більше потребує пожвавлення, ніж у світова, через своє відставання. 

 

Читайте також: Долар в нижній точці


Уже понад 10 років на виконання низки регламентів і стрес-тестів банківський сектор формує додатковий капітал, резерви на покриття ймовірних ринкових коливань чи криз. Тому тут я загроз не бачу. Понад те, вважаю, що банківський сектор занадто зарегульований, що забезпечує його вищу надійність, але робить консервативним (надто обережним) у прийнятті ризиків, а відтак зумовлює низькі обсяги фінансування економіки. 


Висновок такий: Україна — країна з маленькою економікою. Для нас головним є те, скільки і яких факторів для пожвавлення економіки буде всередині країни. 

 

Попри негативні тенденції зовні, економіка України в хорошій формі: зростання ВВП у II кварталі пришвидшилося, дохідність держоблігацій падає, курс долара також. Наскільки довго можуть співіснувати негативні тенденції зовні й позитивні всередині країни?


— Позитив є, але він не такий великий. Наразі зростання економіки становить 3% до досягнутої бази, що залишає нас позаду інших ринків. У нас досі низькоефективне виробництво. Якби ми зростали на 7%, які зараз називають, то я поділяв би ваш оптимізм. Але маємо інше: 25 років тому економіка України за обсягами була рівною з економікою Польщі, а нині втричі менша...


Водночас потрібно віддати належне всім тим, хто доклався до досягнення макроекономічної стабільності в Україні. Це важко переоцінити. Досягнута макроекономічна стабільність — хороший фундамент для зростання. Але вона є інструментом, а не кінцевою метою. Тому тепер важлива націленість на проведення реформ. Тут я буду обережним в оцінках. Проведено багато реформ, але вони або слабо запроваджені, або їх запровадження відкладено. Це створило відповідні труднощі.


 
На що вказують банківські баланси: що зростання ВВП триватиме чи що на країну чекає період фінансово-економічної турбулентності?


— Є кілька моментів. Наприклад, у нашому банку, як і в багатьох інших, спостерігається розвиток споживчого кредитування (щорічне зростання становить 20%), куди входять кредитні картки, готівкові кредити тощо. Це корисна й потрібна річ. Розвиваються відповідні технології, людям цікаво ними користуватися, створюються передумови для фінансування внутрішнього попиту на товари й послуги та його зростання. Кількість безготівкових операцій населення збільшується щороку приблизно на 35%. Усе це добре розвивається.

 

Читайте також: Руйнувати чи не руйнувати? Післясмак реформи банківської системи


Але коли поглянути на фінансування економіки як за обсягами, так і за інструментарієм, то тут у нас великий провал. За різними оцінками, протягом останніх трьох років корпоративні кредити зростали до 3% на рік. Це дуже мало. Проектне фінансування в нові виробництва радше виняток, ніж правило. 


Для збільшення ВВП потрібні кредити в капітальні інвестиції, масові й привабливі. Це складне завдання для України, що не вирішується фактично від іпотечної кризи 2008–2009 років.
Для чого я це кажу? Зараз знову з’явилися ініціативи знизити ставки через компенсацію тим чи іншим галузям. Із моїх спостережень тут більше шкоди, ніж вигоди. Хоча для окремої групи клієнтів це буде перевага. Але тільки для них. А ставки треба знижувати для всіх.


Із цим пов’язані три проблеми. Перша — високі ставки, що є однією з ключових причин відсутності довгострокового фінансування та відповідних продуктів: лізингу, фінансування обладнання в тих чи інших формах. Проблема зникне тоді, коли відсоткові ставки будуть на однозначних величинах.


Друга — пенсійна реформа. Пенсійні фонди, страхові накопичення мають дати довгостроковий ресурс. Але в матеріально значущих обсягах приватні пенсійні фонди можуть запрацювати точно не через рік, а в найкращому разі через кілька років. І тільки за умови ефективного запровадження реформ.


Третя — земельний ринок. Земля має сформувати ресурс. Із досвіду роботи з нерухомістю скажу, що формування довгострокового фінансового ресурсу навколо землі почнеться тоді, коли буде ринок. На початковому етапі банки зможуть пропонувати лише тестові, пілотні інструменти, бо навряд чи вони згодні взяти на себе ризик ліквідності земельних ділянок одразу у великих обсягах. Це одне із завдань, які вирішаться з часом. Думаю, щонайменше за два-три роки. От чому починати треба було вчора. 


 
Ви кажете, що споживче кредитування розвивається, і це добре. Але якщо порівняти ризики роздрібних кредитів, виданих до кризи 2008–2009 років, із нинішніми, то які висновки можна із цього зробити?

 

— Порівняння буде на користь сьогодення. Нагадаю, що світова криза 2007-го та українська 2008-го були пов’язані з іпотечними кредитами, а не зі споживчими. Іпотечні позики відрізняються від споживчих тим, що спрямовуються не на споживання, а радше на інвестиції. Вони йдуть на купівлю нерухомості, яка часто не забезпечує доходів, але її вартість не споживається і не зникає. Тому за своєю природою вони інші. І стосуються довгострокових проектів тривалістю традиційно від 20 до 50 років, а в Україні близько 7–10 років. 

 

Читайте також: Протекціонізм на марші


На сьогодні в Україні немає масових іпотечних кредитів. І це нас дуже відрізняє від 2008–2009 років. До того ж нині в банків значно кращий досвід управління ризиками, ніж тоді. Тому порівняння на користь теперішньої ситуації.
Складніше сказати, як відновити іпотеку і як зробити її масовою та безпечною для багатьох українців. Тут ми знову повертаємося до вартості кредитів і до того, де взяти на це депозит та ще й у національній валюті, бо в іпотеку в іноземній валюті банки не підуть.

 

У своїх публічних звітах НБУ акцентує увагу на тому, що загалом у банківській системі зростає кредитування малого та середнього бізнесу в абсолютних і відносних величинах. Чи спостерігаєте ви таку тенденцію у своєму банку?

 

— Малий бізнес треба підтримувати, але великі корпорації також. Ми не можемо недооцінювати роль малого бізнесу у формуванні середнього класу, але, на мій погляд, не можемо й робити пріоритетним тільки малий бізнес на шкоду великим корпораціям чи приватним особам. Тому для нашого банку всі сегменти однаково важливі. І щодо кожного сегмента є своя стратегія. Наприклад, у нашому банку частка кредитів для підприємців і малого бізнесу становить 15%, для середнього сегмента — 27%, для великих корпорацій — 42%.


Чи зростає частка малого та середнього бізнесу в портфелі? Так. Що стосується великих корпорацій, то вони вже мають потреби в залученні таких обсягів коштів, що українські банки не можуть їх задовольнити. Жодна окремо взята вітчизняна фінустанова не в стані самотужки обслуговувати попит на фінансування великих корпорацій.


Чи можливе об’єднання банків у консорціуми для пропозиції синдикованого фінансування? Теоретично так. Але практично поки що в Україні таких прикладів немає. Бо є досвід кризи 2008–2009 років, після якої було дуже важко виходити з кредитних клубів та об’єднань. Попит на великі обсяги фінансування в Україні є, а пропозиції немає або є в дуже поодиноких випадках. Тому в малого та середнього бізнесу, який потребує менших кредитів, більше перспектив.
 

Якою має бути державна політика (НБУ, Мінфін, Кабмін), щоб сприяти поступу в напрямах, які ви окреслили: зниженні ставок, продовженні депозитів тощо?


— Це питання краще поставити тим, хто сидить у високих кабінетах. Вони, звісно, краще поінформовані. Я знаю про програму реформ, багато з неї є в меморандумі уряду з МВФ. Значну частину з того переліку вже зроблено як у сенсі ухвалення нових законів/регламентів, так і в їх запровадженні, наприклад, у банківському секторі. Але, щоб знизити відсоткові ставки, мали б відбутися й інші реформи. Бо, на мій погляд, ефект може бути не від користі реформ в окремо взятій галузі, а від синхронізації та координації дій із тим, щоб на якусь дату вивести всі галузі вже в новій якості. Я про відкладену програму приватизації державного сектору, ринок землі. Цього не відбулося, тому такі болючі наслідки реформування банківської системи.

 

Читайте також: Кінець «епохи бідності»?

 

Новий прем’єр-міністр заявив, що зниження відсоткових ставок — один із пріоритетів його уряду. Чи готова банківська система кардинально знижувати ставки? Чи є для цього всі передумови та чи вдалий зараз момент?

 

— Почну із застереження: я не прихильник вирішення цього питання через компенсацію відсоткових ставок. Вона може бути, якщо не знайдено інших механізмів. Але, як я казав, для ринку загалом від цієї пропозиції більше шкоди, ніж вигід.


Національний банк озвучив зниження ставок до кінця наступного року до однозначної величини, якщо інфляція буде на рівні 5–6%. Я вважаю, що це дуже амбітне й складне завдання для такого короткого періоду. У цьому випадку я зосередився б на координації дій усіх урядових і ринкових інститутів задля досягнення мети. Мені здається, що краще через рік знизити ставку на весь ринок, аніж експериментувати з окремими галузями й тримати решту ринку на високих ставках.


Відповідь на питання, коли це все можливо, лежить у площині лідерства, зокрема й політичного, оскільки міцний фундамент довіри до фінансового сектору відновлено, правила на грошовому та валютному ринках цивілізовані.

 

----------

Володимир Лавренчук — голова правління Райффайзен Банку Аваль. Народився 1957 року в Києві. Закінчив Київський інститут народного господарства за спеціальністю «економіст». У банківській сфері працює з 1982-го. Обіймав керівні посади в Ощадбанку та Укрінбанку. З 2005-го — голова правління Райффайзен Банку Аваль.

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.