Нещодавно українці стали свідками нібито справедливого покарання двох місцевих князьків. Сів на 15 років вбивця селянина екс-народний депутат і екс-«хазяїн» Голованівського району Кіровоградщини Віктор Лозінський. Втратив посаду й перебуває під слідством за побиття рибалок голова Заставнівської райдержадміністрації Михайло Бойчук.
Однак і тут не обійшлося без умовностей. Бідному селянинові все-таки приписали два пістолети і ніж, якими він нібито погрожував Лозінському, відтак останнього засудили не до довічного ув’язнення, а на 15 років. Що ж до заставнівського начальника, регіонали заплуталися в тому, чи має він стосунок до їхньої партії.
Утім, у наших пенатах, де політична доцільність та політична корупція протрималися і при Леонідах, і при Вікторах, покарання Лозінського і Бойчука є поодиноким виявом справедливості. Хоч і показної…
Проблема лозінських-бойчуків не лише в тому, що вони вбивають і калічать людей. Проблема в системі влади, яка створює ґрунт для вирощування місцевих князьків, озброєних безкарністю. В Україні й далі залишаються цілі міста, селища, села, райони, де-юре віддані на відкуп «князькам», які поєднують у собі історичні типи, виховані середньовічним феодалізмом та радянськими колгоспами. Такими князьками можуть бути голови районних державних адміністрацій, міські (сільські, селищні) голови, народні депутати, керівники промислових або сільськогосподарських підприємств (особливо якщо таке підприємство є бюджетоутворювальним у громаді чи районі).
Тижденьсистематизував вияви цієї хвороби та способи боротьби з нею.
Феодали ххі століття
На підставі наявної інформації лік самозваним регіональним князькам в Україні ведеться на тисячі. Йдеться про людей, які вважають, що над ними у їхній «вотчині» немає вищої влади. Ця система ґрунтується на кількох китах:
1. Відсутність належного внутрішнього контролю за діяльністю органів публічної влади та посадових осіб, уповноважених на виконання функцій держави.
ЗМІ є чи не єдиним джерелом інформації про порушення закону владою на місцевому рівні. Районні та обласні органи «на гору» надають лише позитивну інформацію про себе, і зазвичай їхніми звітами керуються в Адміністрації президента і Кабміні під час аналізу подій у регіонах.
2. Стійкі корупційні зв’язки між керівниками органів державної влади і представниками місцевого самоврядування.
На рівні району класичною зв’язкою є трикутник «голова районної державної адміністрації – районний прокурор – керівник відділу Міністерства внутрішніх справ». Як правило, ця трійця обростає й іншими керівниками районного рівня, як-от голова суду, начальник податкової інспекції, головний лікар району, керівник відділу СБУ.
Але навіть у форматі трійці можна цілковито замкнути на собі владу: проект районного бюджету розробляє райдержадміністрація; питання трансфертів також вирішує фактично РДА; здійснення виконкомами рад делегованих адміністраціями повноважень контролює також вона. У такому разі голова РДА має чим зацікавити і прокурора, і керівника райвідділу МВС – він може легко натиснути на мера райцентру, щоб той посприяв виділенню житла, землі чи допоміг із приватизацією певних комунальних об’єктів в інтересах «друзів» у владі.
Якщо не допомагають адміністративні механізми, залучається правоохоронний ресурс. Тоді вже ці органи можуть порушити кримінальну справу проти неугодної посадової особи, скласти адміністративний протокол про недотримання антикорупційного закону тощо.
У містах обласного значення модель «реальної влади» має певну відмінність: тут зазвичай діє спайка «міський голова – керівники територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади (обласні ДПА, управління МВС, СБУ, прокуратура)».
Є випадки узаконення спайок місцевих органів та контролюючих і правоохоронних органів – у низці обласних центрів до складу виконавчого комітету міської ради входять керівники та заступники керівників податкової адміністрації, управлінь МВС, СБУ, інших органів. Мери міст обласного значення мають ще більший ресурс для задобрювання очільників контролюючих та правоохоронних органів: житло, земля, комунальні об’єкти, особливо в обласних центрах, для багатьох чиновників є дуже великою спокусою. При тому що ніхто, крім міського голови, їм цих благ не надасть.
Окрема тема – місцеві князьки, які виростають із керівників підприємств, із бізнесу. Такі начальники можуть бути вищою інстанцією для громад від кількох сіл до великих міст. Зазвичай вони мало залежать від місцевої влади (або тому, що це державні підприємства, або завдяки високим покровителям «у верхах»). Якщо ж князьок є недоторканним народним депутатом чи впливовим чиновником, знайти на нього управу фактично неможливо.
Ліквідувати як клас
Одним із дієвих способів розірвання владних зв’язок на рівні районів і міст, які породжують формально-неформальних господарів життя місцевого розливу, може бути запровадження нових методів кадрової роботи на державній службі:
1. Постійна ротація керівників місцевих державних адміністрацій, територіальних органів ЦОВВ. Оптимально, щоб на одній посаді особа не затримувалася більше ніж два роки, що суттєво зменшить ризики обростання корупційними зв’язками та владними кланами.
2. Розширення кола виборних посад у місцевій владі. Зокрема, доцільно було б внести зміни до законодавства України щодо схвалення місцевим референдумом кандидатури районного прокурора, керівника районного управління Міністерства внутрішніх справ на підставі поданої кандидатури особою, яка здійснює призначення.
3. Запровадження інституту народної недовіри окремим посадовим особам органів державної влади через ухвалення рішень на місцевому референдумі. Зокрема, це має стосуватися голів райдержадміністрацій, керівників податкових, правоохоронних органів.
4. Сама процедура проведення місцевого референдуму має бути кардинально змінена, а реєстрація його ініціативи і призначення віднесена до компетенції ЦВК. Це дасть змогу максимально обмежити можливість місцевої влади блокувати відповідні ініціативи, бо більшість із них «ховаються» міськими головами.
Інший напрям руйнування місцевих корупційних спайок – розширення можливостей для реагування громадськості та вищих органів влади на випадки порушення закону місцевими князьками:
1. Обмеження депутатської недоторканності, запровадження відповідальності депутатів, спійманих на гарячому, можливість проведення щодо депутатів слідчих дій тощо.
2. Фінансування з державного бюджету (на конкурсній основі, під наглядом громадськості та ЗМІ) моніторингових та аналітичних проектів, які реалізувалися б недержавними інститутами на місцях. Їхня мета – моніторинг та інформування суспільства і влади про ситуацію в громадах, районах, областях, виходячи з наявної офіційної та неофіційної інформації.
Створення спеціалізованого інтернет-ресурсу, адміністрування якого належало б до компетенції відповідного центрального органу чи апарату вищого органу влади. Мета – отримання максимальної кількості скарг, неофіційної інформації про дії регіональної влади.