«Здатний діяти лише за згодою Москви», – таку назву має публікація німецького історика Губертуса Кнабе, нещодавно опублікована у Frankfurter Allgemeine Zeitung. У ній автор вже не вперше звертає увагу на ситуацію довкола Музею Берлін-Карлсхорст, який до повномасштабного вторгнення мав назву Німецько-російський музей Берлін-Карлсхорст, де в складі асоціації, що приймає рішення щодо діяльності музею й досі залишаються російські міністерства.
Сам музей є справді унікальним місцем. Він розташований у будівлі колишньої офіцерської їдальні, але саме у цій будівлі верховний головнокомандувач Вермахту Вільгельм Кайтель підписав акт про капітуляцію в ніч на 8 травня 1945 року перед представниками Радянського Союзу, США, Великої Британії та Франції. «У 1967 році Червона армія відкрила тут пропагандистську виставку для своїх солдатів у НДР, згодом її відкрили також для східних німців. Після возз’єднання ФРН домовилася з Росією про продовження роботи музею в оновленому вигляді. У 1994 році як спільну організацію було засновано асоціацію «Музей Берлін-Карлсхорст», – пише Кнабе.
Фінансування цієї асоціації здійснюється виключно із німецького бюджету. Водночас до правління цієї асоціації входять 17 інституційних членів, серед яких зокрема і російські міністерства оборони, культури та закордонних справ. Є також представники України та Білорусі. Зокрема, з українського боку Музей історії України у Другій світовій війні. Тиждень надіслав електронного листа українському Музею, аби уточнити, чи привертали представники інституції увагу до того, що є на рівних членами асоціації із міністерствами країни агресора. У відповіді в.о. Директора музею Людмила Рибченко зазначила, що «від початку російської агресії, яка триває вже девʼять років, музей історії України у Другій світовій війні не бере участі в роботі Наукової ради Музею «Берлін-Карлсгорст» через присутність у ній російських та білоруських представників. Із початком широкомасштабного вторгнення російської федерації на територію України співпраця двох інституцій призупинена».
Незважаючи на те, що фінансування відбувається з німецького бюджету, процедура прийняття необхідних рішень відбувається за участі усіх членів асоціації, а отже і російських міністерств. Зокрема, члени голосують за економічний план, особу директора та вирішує напрямки роботи. Як пише Губертус Кнабе у своїй статті, аби продовжувати далі працювати, німецький музей нещодавно надіслав членам асоціації проєкти резолюції, за які вони проголосували. «Один із них стосувався економічного плану на 2023 рік», – пише він.
Список членів асоціації музею, серед них міністерства культури та оборони РФ
«Той факт, що російські міністерства беруть участь у прийнятті рішень щодо німецького музею, незважаючи на війну проти України, суперечить політиці Німеччини щодо припинення співпраці з Росією», – зазначає Кнабе, — «Ще у квітні 2022 року речник [міністерки культури Клаудії — Ред.] Рот наголошував на «позиції федерального уряду та музею більше не підтримувати прямі контакти з державними представниками Російської Федерації та Білорусі». На повторне запитання тепер він визнав, що «учасникам асоціації надіслано документи згідно зі статутом асоціації». Автор матеріалу FAZ зазначає, що прес-секретар Клаудії Рот не захотів розповісти, що конкретно вирішили члени. Він також залишив без відповіді питання про те, як часто і з якими представниками Росії спілкувалася німецька сторона. Відповідно до статуту асоціації, члени, серед іншого, раз на рік приймають рішення щодо економічного плану. Речник також зазначив, що Рада директорів залишилася у «попередньому вигляді». Кнабе зазначає, що до цієї Ради входять лише двоє осіб, один із яких із Росії. Це Владімір Лукін, який і сам керував музеєм за часів НДР, а зараз є заступником директора Московського музею збройних сил.
«Переобрання Лукіна [до Ради директорів — Ред.] є делікатним питанням, оскільки він є декларованим прихильником президента Росії. Проводячи екскурсію для Путіна своїм музеєм в червні 2020 року, він щедро похвалив його за есе про те, що Польща була причетною до розв’язання Другої світової війни та що країни Балтії добровільно приєдналися до Радянського Союзу. Що ще гірше, музей Лукіна цинічно пропагує війну Росії проти України», – пише Кнабе. Переконатися у цьому може кожен зацівлений відвідувач музею Берлін-Карлсхорст, просто тицьнувши на посилання російського музею збройних сил описі складу Ради директорів на сайті. Сайт пропонує ознайомитися із виставкою, яка глорифікує загарбницьку російську війну проти України. В описі звична «лірика»: «кієвскій рєжим», «воспітаніє русофобскіх настроєній» і «форма одєжди ВСУ (почті натовская)». Виставка діє до кінця травня у Москві. І все це за один клік може зробити відвідувач сайту музею Берлін-Карлсхорст.
Рада директорів музею Берлін-Карлсхорст складається із Німецького історичного музею та Музею збройних сил РФ. Саме його представником є Владімір Лукін
«На цьому тлі залучення Лукіна та російських міністерств до управління Музеєм Берлін-Карлсхорст виглядає неприйнятним», – пише Кнабе. Він також зазначає, що нещодавно речник міністерства культури ФРН оголосив, що структура асоціації «більше не виглядає життєздатною в світлі поточної політичної ситуації» і «негайно потребує змін». Федеральне міністерство закордонних справ також погодилося з цією думкою. Але ніхто не говорить, як ситуація може змінитися. Кнабе наголошує, що з огляду на структуру асоціації розрив із Росією та Білоруссю не видається таким простим. «Хоча Німеччина бере на себе всю вартість витрат музею — цього року інституційне фінансування становить 1,55 млн євро — Кремль разом з Білоруссю має право вето в асоціації. Відповідно до статуту, загальні збори, які мають вирішувати всі важливі питання, є правомочними, якщо на них присутні не менше двох третин членів. Тому Німеччина не може прийняти жодного рішення самостійно. Для розпуску асоціації потрібна більшість у три чверті», – йдеться у статті німецького історика. Ситуація із розпуском чи зміною членів асоціації ускладнюється ще й іншими документами, якими ФРН звʼязала собі руки у відносинах із РФ. Однак найгірше те, що рік війни так і не було використано для розробки рішень щодо участі структур із РФ та Білорусі у складі музею.