Едвард Лукас старший віцепрезидент Центру аналізу європейської політики (CEPA, Варшава й Вашингтон)

Німецька культура безпеки: обережно, викликає безсоння

Опінії
3 Січня 2023, 12:34

Denk ich an Deutschland in der Nacht,
Dann bin ich um den Schlaf gebracht,
Ich kann nicht mehr die Augen schließen,
Und meine heißen Tränen fließen.

У вірші Nachtgedanken [Нічні думки] 1844 року Гайнріх Гайне писав, як бракує єдності й модерності на його розколотій, феодальній батьківщині. В одному з найвідоміших у Німеччині віршів він пише, що, тільки-но подумає про свою країну, як на очі набігають сльози і виникає безсоння.

От і в мене те саме.

У Західній Німеччині я сформувався як особистість, адже там минули мої студентські роки, а згодом я працював у цій країні іноземним кореспондентом. Тоді я вперше в житті жив, любив і мріяв іноземною мовою. Це була прифронтова зона Холодної війни: досі пам’ятаю, як змінювалися запахи тютюну, парфумів і їжі за Берлінським муром. Поділ Німеччини був утіленням повоєнних лещат Радянської імперії в Європі; а її возз’єднання увінчало розпад СРСР.

Утім Німеччина розчаровує не менше, ніж захоплює. Мене веселила «горбіманія» — зачарування Західної Німеччини останнім радянським лідером Михаїлом Горбачовим. Однак від того, що трапилося далі, я лютував. Возз’єднана Німеччина мліла перед Росією і переважно ігнорувала проміжні країни. Замість зосередитися на безпеці й добробуті таких країн, як Естонія, Латвія, Литва, Польща і Румунія, що їх перемолов гітлерівсько-сталінський пакт 1939 року, німецькі політики різного штибу провадили пожадливу, лицемірну й безвідповідальну політику. Німеччина гальмувала приєднання нових східних демократій до Європейського Союзу, а особливо до НАТО. А сама тимчасом укладала двосторонні (і, як не дивно, вельми прибуткові) угоди з Росією, зокрема будувала два газопроводи «Північний потік» дном Балтійського моря.

Спроби протидіяти цим тенденціям ні до чого не приводили — у цьому я пересвідчився на власному досвіді. Скільки я не намагався попередити німців про небезпечність російського імперіалізму, що спершу зароджувався, а тоді розквітнув, вони лише сміялися. Досі пам’ятаю в’їдливу й поблажливу відповідь, яку отримав від Відомства федерального канцлера Німеччини десь 2010 року, коли спробував застерегти щодо загрози російської гібридної війни, що є сумішшю дезінформації, економічного примусу, підривної діяльності й шпіонажу, які Росія використовує проти своїх сусідів. «Ви серйозно? Гадаєте, Росія наважилася б на такі операції проти Федеративної Республіки Німеччина?», — не йняли віри мої співрозмовники.

Читайте також: Німеччина нарешті прокинулася

«Таки так», — відповів я. (Може, іншими словами, зараз уже не пригадую). Цей легковажний підхід дозволив російським шпигунам, бандитам і пройдисвітами розвернутися на повну: викрадати таємниці, вбивати критиків і будувати бастіони впливу. Новина про те, що агента німецької розвідки заарештували за шпигунство на користь Росії уже нікого не здивувала. «Якщо хочете, щоб Кремль сприйняв щось серйозно, передайте інформацію німцям і скажіть, що це секрет», — якось у 1980-х роках у розпачі сказав мені представник розвідки країни-члена НАТО. До слова, відтоді ситуація з проникненням росіян (і китайців) в німецькі агентства безпеки й розвідки погіршилася.

Історичні, географічні й геополітичні прогалини пов’язані між собою. З огляду на те, що в німців «алергія» на націоналізм у зв’язку зі зловживаннями нацистського режиму Адольфа Гітлера, їх не надихали патріотичні настрої, що лягли в основу протестів 1988–1991 років і спричинили повалення комунізму. Німці несхвально називали східноєвропейців «націоналістами», тимчасом ігноруючи значно серйознішу проблему — російський націоналізм. Німцям здавалося, що Холодна війна закінчилася завдяки Ostpolitik  (східній політиці) 1970–1980-х років, що сприяла зближенню і зміцненню довіри між Заходом і радянським блоком. Окрім того, саме Радянський Союз підштовхнув Німеччину до возз’єднання, тож доцільніше проявляти вдячність, радше ніж скептицизм.

Витрати на оборону ніколи не користувалися популярністю, а згодом зовсім вийшли з моди, скоротившись удвічі до 1,07% ВВП 2005 року. У сучасному світі, благочестиво заявляли німецькі любителі потеревенити про політику, проблеми мають вирішуватися шляхом діалогу, а не конфронтації. Для уникнення конфліктів німці розвивали торгівлю й інвестиції. Мовляв, Росія ніколи не нападе на своїх клієнтів. Тепер ми вже знаємо, що з цього вийшло. Німеччина відчайдушно намагається здихатися енергетичних поставок Росії і дедалі більше непокоїться через свою залежність від Китаю.

З огляду на поширення антиамериканізму почалися порівняння. Так, Путінський режим має свої недоліки, але й Сполучені Штати — не янголи; з їхніми двома жахливими провальними війнами в Іраку й Афганістані, з їхньою всемогутньою державною безпекою (німці вважають перебіжчика з АНБ США Едварда Сноудена героєм) і такими лячними й відразливими політичними діячами, як Джордж Буш-молодший і Дональд Трамп!

Читайте також: Інша Німеччина

Німці картаються за злочини своєї батьківщини часів нацизму, однак дозволяють собі легковажне невігластво щодо більш нещодавніх провин. Розмови про подібності (до слова, беззаперечні) між Сталінським Радянським Союзом і Гітлерівським Третім Райхом засуджувались як спроби релятивізувати причину Голокосту:

напружена Historikerstreit  (суперечка істориків) з цього приводу наприкінці 1980-х років перевела сумнівні історіографічні питання в політичну площину настільки, що годі таке уявити в будь-якій іншій європейській країні.

З ілюзіями прощатися було важко. Напередодні нападу Росії на Україну в лютому з уряду канцлера Олафа Шольца багато кепкували, позаяк він запропонував багатостраждальному Києву «військову» допомогу у вигляді 5 тисяч шоломів.

Не минуло й кількох днів, як німців накрила реальність. Шольц оголосив Zeitenwende — море змін або, якщо буквально, «зміну епох», що передбачало зростання оборонного бюджету Німеччини на €100 млрд. У риториці політиків посилилася підтримка для України — відставали лише ліво- і праворадикали. Німецьке громадянське суспільство виявило готовність прийняти сотні тисяч українських біженців.

Читайте також: Інколи знов. Чому Німеччина гальмує європейську допомогу Україні

Проте слова й дії німців не дотягують до їхніх обіцянок. Німеччина вже не виконує своїх зобов’язань щодо зростання бюджету на оборону до 2% — тепер прогнозується, що цієї планки буде досягнуто тільки 2025 року. Занепала система закупівель просто не здатна ефективно поглинути більше коштів, пояснюють фахівці.

Ба гірше, Шольц публічно висловлюється за «європейський порядок безпеки» минулих років. Це означає, що німці не засвоїли уроків за цей рік. Останні десятиліття не назвеш безпековою нірваною, а радше небезпечним стратегічним таймаутом, протягом якого найважливіша економіка Європи ігнорувала назрівання загроз з боку Росії й Китаю. Досі лишається величезний дефіцит довіри. Міністр оборони Латвії Артіс Пабрікс підсумував занепокоєння союзників, поставивши на конференції в Берліні питання руба: «Ми готові померти за свободу. А ви?».

Поки німці сплять спокійно, решта світу страждає від безсоння.

94