У. Т.: 18–19 лютого під час силового придушення протестів у Києві загинуло понад 20 осіб, кілька сотень громадян поранено. Якою є ваша оцінка ситуації?
– Мої думки з родинами вбитих і поранених. Щоб відновити мир у країні й вирішити нинішню кризу, потрібно негайно припинити насилля й запобігти стражданням людей. Закликаю всі сторони відмовитися від застосування сили і почати серйозні переговори. Закликаю владу зробити все можливе для захисту людських життів. Я і мої колеги в Раді Європи дуже уважно спостерігаємо за ситуацією. Постійно контактую з доповідачами ПАРЄ, які зараз перебувають в Україні. Після виходу звіту і далі стежитиму за подіями й оціню, що зможу зробити оптимально, щоб, доки триває криза, тримати питання порушень прав людини у полі зору.
У. Т.: Які ваші перші висновки після позапланового візиту до України?
– Радий, що відвідав Україну, бо мусив зрозуміти, що відбувається, побачивши це на власні очі. Я був одним із перших представників міжнародних правозахисних організацій, які приїжджали безпосередньо, особливо в регіони.
Мій звіт чекають у Комітеті міністрів Ради Європи, та й у інших міжнародних організаціях і національних урядах. Протягом наступних двох-трьох тижнів ми його опублікуємо. Тоді буде обговорення в Комітеті міністрів.
Будемо бачити, як розвиватиметься ситуація в Україні. За потреби я поїду туди знову.
У. Т.: Чи вважаєте ви Міністерство внутрішніх справ України, очолюване Віталієм Захарченком, а отже, і його особисто відповідальними за порушення прав людини українськими правоохоронцями?
– Слід говорити про особисту відповідальність кожного. Кожен міліціонер, який брав участь у порушеннях, всі, хто віддавав відповідні накази, мають бути притягнуті до відповідальності. Мене стурбувало, що наступного дня після мого від’їзду з України людей (голову Київської міської держадміністрації Олександра Попова і колишнього заступника секретаря РНБО Володимира Сівковича. – Ред.), яких звільнили з посад у зв’язку з участю в силовому розгоні 30 листопада, суд виправдав. На мою думку, це підтверджує необхідність боротьби з безкарністю всіх тих, хто порушує права людини в Україні. Поки що проти міліціонерів відкрито лише сім проваджень. Цього мало.
Чи відповідальний особисто міністр МВС за те, що сталося, судити не можу. Але зрозуміло, що розслідування необхідні.
У. Т.: Рада Європи запропонувала створити тристоронній Дорадчий комітет для розслідування злочинів, скоєних правоохоронцями, до якого увійшли б представники РЄ, української опозиції та уряду. Наскільки активно Рада Європи може бути залучена до процесу розслідувань і контролю за ними?
– Така пропозиція надійшла від генерального секретаря Ради Європи Турб’єрна Яґланда на початку грудня, і вона досі в силі. Комітет міністрів Ради Європи і ЄС досить активно тиснуть на українську владу, щоб та погодилася.
Я сказав міністрові МВС і заступникові генпрокурора, що якби вони розслідували і покарали винних у застосуванні насилля до мирних демонстрантів, то зараз не було б потреби в міжнародному втручанні та контролі. На мою думку, те, що маємо сьогодні в Україні, є результатом повної недовіри до правоохоронної системи. Саме тому з боку і опозиції, і громадянського суспільства, і міжнародної спільноти є такий величезний запит на міжнародний контроль над процесом.
Нещодавно я отримав суперечливі сигнали від представників української влади. Дехто з них вважає що міжнародне посередництво – хороша ідея. Інші мають сумніви або взагалі не хочуть його. Схоже, чіткої позиції уряд не має.
У. Т.: Якщо розслідування не буде, які наслідки матиме відмова від нього для України?
– Міжнародна спільнота вже дуже уважно спостерігає за українською владою. Розслідування порушень правоохоронцями і притягнення винних до відповідальності були б чітким сигналом про те, що керівництво визнає проблеми і готове їх вирішувати.
Щодо наслідків, то я вважаю, що це радше політичне питання. Воно виходить за межі моїх повноважень, які полягають у тому, щоб сприяти дотриманню українською владою її зобов’язань щодо захисту прав людини. Але на рівні Комітету міністрів, ПАРЄ чи ЄС лунають заяви про серйозні політичні наслідки.
У. Т.: Які способи захистити себе є в громадян у системі, в якій не залишилося жодних правових інструментів, а уряд ігнорує вимоги протестувальників, хоча на вулиці виходять мільйони?
– Що робити українським громадянам? Насамперед, використовувати всі наявні правові засоби. Я вже казав, що в Україні повна недовіра до судової системи. Хоч як парадоксально, але навіть чимало адвокатів, з якими я зустрічався, не довіряють судам. І все ж вони хочуть змусити систему запрацювати правовими методами. Це тішить.
Попри низьку довіру до омбудсмена (уповноваженої Верховної Ради з прав людини), слід подавати їй скарги. Один із моїх меседжів до громадських активістів, особливо в регіонах, Дніпропетровську й Запоріжжі, полягає в тому, що міжнародна спільнота не має достатньої інформації про те, що відбувається поза Києвом. Вони можуть організуватися і регулярно інформувати світ про порушення прав людини в регіонах. Своїм міжнародним колегам я наголошую, що в Україні є висока потреба в їхній присутності, моніторингу та зборі інформації на місці подій.
Зараз відбувається багато консультацій між різними організаціями, зокрема Радою Європи, ОБСЄ і ЄС, про те, як оптимально забезпечити можливість такого захисту.
У. Т.: Західні ЗМІ часто висвітлюють протести в Україні як націоналістичні чи фашистські. Ви помітили вияви антисемітизму, нетерпимості чи ксенофобії серед протестувальників?
– Я не можу глибоко аналізувати тих, хто перебуває на Майдані. Зрозуміло, що це дуже різні люди. Але не помітив там екстремістських гасел чи символів. Тим, хто говорить про антисемітизм (на Майдані. – Ред.), варто зазирнути на сайт «Беркута». Там цього чимало.
У. Т.: Ви їздили в регіони. Чи помітили різницю в масштабах порушень між Сходом і Заходом?
– Україна дуже різна, і в регіонах конфлікти виявлялися по-різному. Вінниця, наприклад, цікава тим, що там вдалося уникнути серйозного насилля, адже начальник міліції фактично відіслав «Беркут» назад до автобусів. Певні конфлікти все одно були, але в них постраждали здебільшого міліціонери – госпіталізованих протестувальників не було. В інших містах ситуація відрізнялася. У Дніпропетровську чи Запоріжжі насилля з боку правоохоронців і тітушків набуло значно більшого розмаху.
Цікавий момент: у Запоріжжі представники опозиційних партій співпрацюють із громадянським суспільством та адвокатами, а в Дніпропетровську – ні. Це моє враження.
У. Т.: Ви побували в майданівському медпункті. Які враження від саморобної лікарні й медиків?
– Мене вразило те, як із нічого утворилася лікарня з власними операційною та аптекою. Все це зроблено на пожертви і руками волонтерів. Схоже, там дістає медичну допомогу чимало людей. Мене зворушила самовідданість лікарів, які присвячують цьому весь свій час. Не менше вразили волонтери в інших медпунктах, які з готовністю допомагали всім, хто потребував медичної допомоги, дбали про те, щоб ніхто з людей не загубився, і тримали зв’язок пацієнтів із їхніми родичами. Це високий рівень самоорганізації та солідарності. Він демонструє участь і активність громадян, які виявляються не лише у відвідуванні мітингів, а й у допомозі іншим. Це величезний ресурс і джерело надії на хороше майбутнє України.