Традиційно з приходом весни в межах лекційного курсу «Історія України в картинах» викладалися дві цікаві теми, повʼязані з творчістю українського художника Миколи Івасюка. Усім, навіть необізнаним, відоме його полотно «Вʼїзд Богдана Хмельницького до Києва». Натомість лише вузьке коло фахівців знайомі з його ж картиною з подібною назвою, але суттєво відмінним змістом. Йдеться про «Вʼїзд Ніколая ІІ до Львова».
Обидва твори були знаковими в творчості художника, бо окреслювали принципово різні її етапи, були своєрідним віддзеркаленням цілком конкретних подій у його біографії. Водночас остання картина стала наслідком впливу непередбачуваних обставин Першої світової війни та російської окупації Галичини.
Сюжет першого твору молодий художник з Буковини почав розробляти ще під час навчання закордоном і не без впливу Іллі Рєпіна. Однак зануреність митця в тему виявилася занадто поверховою. Про це свідчать як кілька авторських варіантів композиції, так і низка історичних помилок, які кидаються в очі навіть в остаточному варіанті картини. Івасюк працював над цим твором понад 12 років і, за свідченням його доньки, останні правки вносив навіть за пару років до власної смерті. Відтак ми можемо прослідкувати і всі етапи роботи над твором, і формування національної свідомості самого художника в процесі цієї праці, і зміну ідеологічної програми самого твору.
Читайте також: Як російська література служить імперії
В своєму остаточному варіанті полотно промовляло до поціновувачів живопису з усіх куточків України. Картина розкривала ідею героїчних перемог Богдана Хмельницького, його тріумфального вʼїзду до Києва ‒ нашої давньої духовної столиці, а також ідею єднання усіх верств тогочасного міста в єдиному пориві вдячності визволителю, яким поставав гетьман. Особливими мистецькими прийомами художник акцентував увагу глядачів на основних композиційних точках: постаті Хмельницького на білому коні, прапорі, що розвивався над військом, золотому хресті та хлібі, якими його зустрічали священики, а також виразах щасливих облич міщан у натовпі.
Попри усі історичні помилки та невідповідності на картині, яких припустився Івасюк, варто наголосити на іншому. Це була свобода творчості художника, який з власної волі і всупереч рекомендаціям своїх європейських наставників обрав цей історичний сюжет для головного твору свого життя. Тож нині кожен, згадавши про це величезне полотно, відчуває гордість за те, що належить до такого народу, серед якого народжуються такі неординарні постаті. Картина «Вʼїзд Богдана Хмельницького до Києва» має такий же ідейний вплив на українців і таке значення для формування їхньої національної свідомості, як «Свобода, що веде народ» Ежена Делакруа для французів чи «Грюнвальдська битва» Яна Матейка для поляків чи литовців.
А чим же цікавий інший твір Івасюка “Вʼїзд Ніколая ІІ до Львова”? Чому про нього так мало відомо пересічному українцеві? Спершу зауважу, що цієї картини ніколи б не з’явилося у творчому доробку художника, якби не прихід російської армії в Галичину в серпні‒вересні 1914 року. І якби не бажання російського імператора особисто відвідати щойно окуповані терени, де ніколи не ступала нога московських царів — і «запечатлєть» цей факт пафосним і патріотичним полотном. І треба ж було так трапитися, що одним з художників, який на той час проживав у місті, був саме Івасюк. Достеменно невідомо, чим саме пригрозили митцю у разі відмови. Імовірно, арештом та увʼязненням через те, що мав дружину німкеню. Отже, довелося «малювать».
Оскільки працювати Івасюку довелося ледве не під «стволом російської рушниці», картина вийшла суцільною компіляцією. Загальна ідея полотна мала повторити вже відомий на той час попередній шедевр. Постать імператора, розміщена в центрі, мала відсилати глядача до головного персонажа попереднього твору і, очевидно, викликати схожі емоції гордості та захоплення.
Натомість вийшло все з точністю «до навпаки». Полотно було малим за розміром. Вірогідно, художник обмежився загальною розробкою сюжету, але втілювати його у великому масштабі не квапився. Квадрига білих коней, запряжена у римську колісницю, що несеться вулицями давного Львова, виглядала пафосно, але притому досить кумедно.
Читайте також: Як схід став надійним форпостом України
За постаттю імператора, сидячи верхи, були зображені головні дійові особи: генерал-губернатор Бобринський, генерал Брусілов, брат царя та ще низка інших членів почту. Фігури селян, так само запозичені з попереднього твору, тепер вже рабські схилялися перед «переможцем». А щоб глядач не сумнівався, що перед ним саме «визволитель», на передньому плані Івасюк навмисне намалював розірвані кайдани. Для того, щоб усі запамʼятали, хто допоміг принести «русскій мір» на галицькі землі, митець поруч з кіньми квадриги зобразив ще й кубанського козака.
Загалом, якщо у першому випадку композиція твору, присвяченого Хмельницькому, розташовувалася на тлі тогочасного Києва, то друга була написана на тлі двох православних соборів Львова. До речі, одночасно побачити обидва два храми з точки, з якої художник вибудовував перспективу, фізично неможливо. Зрозуміло, що це було зроблено навмисно: щоб ніхто навіть не сумнівався, що тепер в Галичині почнеться «нове» життя під владою російського самодержавства, під опікою московського православʼя та в інтересах «вірнопідданого народу».
А тепер про те, чому навіть цей підготовчий варіант до майбутньої картини не став відомим. По-перше, росіяни з Галичини все ж таки невдовзі забралися і, відступаючи, навряд чи памʼятали про зроблене замовлення. По-друге, й сам художник потім волів про цю картину не згадувати. По-третє, коли повіривши радянській владі, Івасюк переїхав у 1926 році до Києва, він не міг її виставляти нового мистецтва — часи були вже не ті. І нарешті, головне. Коли у 1937 році художника арештували, його майно було конфісковане. Відтак ціла низка творів Івасюка митця опинилася у спецфондах, про зміст яких фахівці дізналися лише не так давно.
Можливо ця історія про написання та зміст двох картин вийшла задовгою, але, як на мене, дуже показовою. Національного мистецтва без свободи творчості, в умовах відірваності від історичних реалій та народного коріння, не буває. Вартісних творів живопису з примусу також не буває.