Політична криза в Молдові, що тривала 917 днів, завершилася: 16 березня парламент зумів обрати президента. Ним став Ніколае Тімофті. Його кандидатуру підтримали 62 нардепи (щонайменше потрібен 61 голос). До коаліції Альянсу за європейську інтеграцію, приєдналися три представники соціалістів, що вийшли із фракції Комуністичної партії (група Додона), та незалежний депутат Міхай Ґодя.
Саме собою залишення КПРМ групою народних обранців стало наслідком підтримки ними ідеї прозахідного курсу, але з лівоцентристських позицій.
Тим часом комуністи вбачають у європейській трансформації Молдови загрозу: ризик остаточно втратити вплив на ситуацію в країні та електоральні перспективи. Саме тому їхня протидія обранню президента набула особливо непримиренних рис. У парламенті за ними збереглась очевидна меншість – 39 зі 101 мандата, одначе, користаючись із особливостей Конституції країни, яка містить норму про обрання глави держави більшістю в понад 60% парламентаріїв, вони майже три роки блокували цей процес, обмежуючи євроінтеграційні можливості владної коаліції.
Читайте також: Спільний старт, а фініш?
Слід сказати, процедура волевиявлення бачилася вельми своєрідною. Оскільки висунули тільки одного кандидата, кабінок для голосування не було. Депутати підходили до встановленої на звичайному столі прозорої урни й опускали туди бланки з прізвищем Ніколае Тімофті. Ані галочок, ані хрестиків у них ніхто не проставляв. Бюлетень, що опинився в урні без виправлень і помарок, визнавали голосом на підтримку висуванця. Щоб остаточно збити з пантелику комуністів із їхньою організацією мітингів та походів, засідання з обрання президента, спочатку призначене на 15-ту, останньої миті перенесли на 8-му ранку. А вже до полудня наші південно-західні сусіди отримали президента.
Ніколае Тімофті не є публічною постаттю в молдовській політиці. Закінчивши 1972 року юридичний факультет Кишинівського державного університету, він робив кар’єру в судових органах. Від 1996 до 2001 року керував апеляційною палатою Кишинева, від того ж таки 1996-го й донині він голова асоціації суддів Молдови. Від березня 2011 року очолює Вищу раду магістрату. Телеканали країни із задоволенням показували, що президент мешкає у звичайній квартирі в одній з кишинівських багатоповерхівок.
Обраний у такий оригінальний спосіб, четвертий президент Молдови виступив із не менш своєрідною, за мірками пострадянського простору, але досить характерною для класичних парламентських республік Європи заявою: «Я ніколи не займався політикою і не буду. Я суддя, але я і людина, яка спілкується з іншими людьми… Обрання президента не вирішить автоматично всіх наших проблем, але створить передумови для того, щоб ми зробили це разом».
На думку Тімофті, головне зараз – об’єднати розколоте молдовське суспільство. Зробити це, впевнений він, зможе, тільки ідея євроінтеграції, «альтернативи якій немає».
Для нашої країни важливим став той факт, що двостороннє співробітництво з нею він визначив як прерогативне, коли в порядку почерговості назвав відносини Молдови з Україною, Румунією, США та Росією. Показове місце в пріоритетах діалогу з Києвом та Москвою засвідчило, що нове керівництво у Кишиневі розраховує на активніше сприяння у вирішенні проблеми територіальної цілісності Молдови з огляду на очевидне посилення найближчим часом присутності в Придністров’ї путінської Росії.
Одна з перших гучних заяв новообраного лідера стосувалася РФ. Він закликав до виведення іноземних військ із території своєї держави (йдеться про російські частини в ПМР), а також до трансформування миротворчої операції на Дністрі в цивільну під міжнародним мандатом. «Придністровське питання може бути вирішене у виключно мирний спосіб, і я високо оцінюю відновлення переговорів із придністровської проблеми у форматі 5х2», – наголосив Тімофті.
Саме проблеми взаємин із лівобережжям Дністра будуть найважчими як для нового президента, так і для всіх політиків Молдови. Насамперед через складні відносини з Москвою.
Хоча в Росії поки що позитивно коментують обрання президента Молдови. Там «нарешті, офіційно закінчилася багаторічна криза влади», – заявив очільник комітету в справах СНД Державної думи Лєонід Слуцкій. Парламентарій вважає новообраного лідера «компромісною постаттю»: «Тімофті, поза сумнівом, професіонал. Сподіватимемося, що з його приходом російсько-молдовські відносини тільки зміцнюватимуться, а таке делікатне питання, як придністровське врегулювання, теж знайде формат свого вирішення».
Читайте також:Придністров’я відмовилося голосувати за фаворита Кремля
Головна проблема – яким бути отому форматові. Після вельми настороженого ставлення до нового президента ПМР Євгена Шевчука в Білокам’яній таки вирішили продовжити економічну й фінансову підтримку лівобережжя Дністра. Воно-бо в разі очікуваних спроб Кишинева активізувати євроатлантичну інтеграцію стане ключовим інструментом стримування європейських прагнень Молдови.
Рада безпеки Росії прийняла рішення виділити Придністров’ю екстрену допомогу обсягом $150 млн. Інформацію про це підтвердив офіційний представник Тирасполя в Москві Михайло Бергман. Як пише московська «Независимая газета», з виділених коштів $70 млн піде на відновлення валютного резерву невизнаної республіки, а решта суми буде витрачена на власний розсуд нового президента, Євгена Шевчука. Це особливий момент. Раніше російські гроші надходили на адресу Верховної ради – після того, як хтозна-куди поділися $30 млн, перерахованих придністровцям як гуманітарка. Відомо, що Слідчий комітет Росії звинуватив у їх зникненні родину екс-президента Придністров’я Ігоря Смирнова, було порушено кримінальну справу. Днями в Тирасполі у зв’язку з останньою була затримана колишня очільниця Придністровського банку Оксана Іонова. Нова влада ПМР звинувачує її в причетності до виведення з невизнаної республіки золотовалютного запасу. Новий президент, перемігши на виборах торік у грудні, виявив у скарбниці лише $47 тис. Фінансову дірку, що утворилася, тепер латає Москва, вона ж таки бере на утримання соціально уразливі верстви місцевого населення, 150 тис. із якого мають паспорти РФ.
Виділенням фінансової допомоги й дозволом президентові Шевчуку значну її частину використати на власний розсуд Кремль дає зрозуміти, що складнощі у відносинах із Тирасполем подолано й що тепер він знову гарант виживання ПМР.
Відповідна буде позиція і щодо формату місцевого врегулювання. Водночас фінансова допомога звужує поле політичних маневрів Тирасполя на переговорах із Кишиневом. Посуваються вони важко, попри очевидне бажання влади на лівому березі зрушити переговорний процес із мертвої точки. З низки причин у Молдові свого часу не використали цього фактора і тепер, як кажуть шахісти, втратили темп. Ініціативу перехопила Москва.
Читайте також:Київ відповідає Кремлю в Молдові