Передовиця ліберальної німецької газети Welt am Sonntag минулого тижня привертала увагу заголовком «Цар, газ та німецький друг». Видання розповіло історію дружби двох колишніх агентів спецслужб – росіянина Владіміра Путіна, нині президента РФ, та німця Маттіаса Варніґа. Останній нині є виконавчим директором Північного потоку, а також членом наглядових рад багатьох російських державних компаній. Завдяки своїм зв’язкам ця людина допомагає налагоджувати німецько-російські економічні відносини вже майже 20 років.
Звісно, говорити про вирішальну роль Варніґа у всьому цьому процесі складно, але сама історія є дуже показовою для німецько-російських відносин, адже між цими двома країнами багато чого відбувалося саме через особисті контакти, підґрунтям яких була не лише економіка.
Історія німецько-російського партнерства та захват німців перед Росією мають глибоке коріння, яке сягає ще часів Пєтра І та Єкатєріни ІІ. До речі, портрет останньої, як кажуть, висить у кабінеті нинішнього німецького канцлера Анґели Меркель. Томас Манн у своїх «Роздумах аполітичної людини» писав про «спорідненість» російської та німецької душ, оскільки обидва народи, на його думку, протистоять зарозумілому західному «імперіалізмові».
Далі вже німецька Ostpolitik 1970-х років з політики зближення між двома Німеччинами трансформувалася в політику співпраці між Німеччиною та Росією у 90-х. Оскільки одним із принципів цього співробітництва були «зміни через торгівлю», то з часом усе більше й більше німецьких компаній почали працювати в Росії. Нині їх уже налічується понад 6 тис. Саме для них санкції ЄС та США проти Росії так чи інакше матимуть наслідки. Незважаючи на це, одразу після катастрофи літака «Малайзійських авіаліній», але ще до оголошення нових санкцій третього рівня голова Східного комітету німецької економіки (органу, який опікується німецьким бізнесом у країнах Східної Європи та колишнього СРСР) Екгардт Кордес заявив, що німецький бізнес підтримає запровадження жорстких заходів проти Владіміра Путіна. Це було ще одним доказом того, що демократичні цінності й безпека для європейців, а особливо для німців, важать найбільше. Також це свідчить, що уряд у тому питанні – і передусім канцлер – зайняли жорстку позицію. І їй підпорядковується німецький бізнес. Уже після оголошення санкцій Кордес ще раз підкреслив, що ці дії матимуть негативні наслідки не лише для Росії, але й для ЄС і передусім для Німеччини, де близько 25 тис. людей можуть залишитися без робочих місць через санкції. Саме тому він уважає, що Росія має зрозуміти запровадження цих заходів як чіткий сигнал.
Читайте також: Санкції сповільненої дії
«Ми не можемо поводитися так, ніби ми всього-на-всього спільнота економічних інтересів, тому що ми політичний союз і повинні робити все, що можливо, аби забезпечити мир на цьому континенті», – зазначив німецький міністр економіки та енергетики, соціаліст Зіґмар Ґабріель. Він також дещо пізніше оголосив про те, що німецький уряд відкликає контракт своєї компанії Rheinmetall із будівництва навчального полігона в Росії.
На думку наукового співробітника Мюнхенського центру досліджень Geschwister-Scholl-Institut Фабіана Буркгардта, Німеччина цим рішенням показала, що готова піти навіть далі за межі останнього раунду санкцій. Анґела Меркель займає зараз щодо Росії жорстку позицію: за даними видання The Wall Street Journal, від початку кризи в Україні кількість телефонних розмов між Меркель та Путіним сягала близько 30, після ж катастрофи малазійського літака німецький канцлер зателефонувала російському президенту аж за три дні й повідомила, щоб той подзвонив їй лише тоді, коли доведе, що може розв’язати цей конфлікт і чесно припинить підтримувати терористів. Проте, за словами Буркгардта, німецько-російські відносини ще не досягнули точки неповернення, і формат діалогу може знову виникнути. Серед тих, хто таку позицію підтримує постійно і координатор уряду з питань Росії Гернот Ерлер.
Що втрачає Німеччина?
Росія перебуває на 11-му місці як партнер з експорту (після Бельгії, Польщі, Швейцарії чи Австрії) та на 7-му як партнер з імпорту. У 2013-му Росія закупила в Німеччині товарів на суму $36 млрд, що становить всього 3% загального експорту країни. Видається так, ніби не надто багато. Проте на практиці від санкцій можуть сильно постраждати окремі компанії, а не вся німецька економіка. За даними Федерального бюро статистики, до Росії експортують майже 10% німецьких підприємств-експортерів. Для майже 73% із них на РФ припадає більш ніж чверть товарообігу. Тобто саме для таких компаній це й буде болючий процес.
Читайте також: Подвійний удар по Росії
Якщо стан російської економіки, яка й без того вже давала збої, погіршуватиметься й надалі, це також матиме негативні наслідки й для Німеччини. Поки що, за даними експертів видання Frankfurter Allgemeine, обмеження частки експорту в Росію для німців цілком терпиме. Інститут німецької економіки у Кельні підрахував, що в найгіршому випадку санкції можуть призвести до зниження ВВП країни на €16,4 млрд (у 2013 році ВВП Німеччини склав €2735,8 млрд, тому втрата складатиме 0,59 %), але це тільки в тому випадку, якщо експортувати до Росії повністю припинять.
Проте, за словами багатьох експертів, якщо санкції щодо Росії посилюватимуться, то німецький бізнес шукатиме інших ринків.
Політичний урок української
На думку німецького «зеленого» політика Ральфа Фюкса, німці не відчувають стосовно України такої самої історичної ніяковості, як щодо РФ, і певну роль тут відіграє саме це захоплення Росією, глибоко закорінене в німецькій культурі та політичній історії: «Уявлення про німецько-російську спорідненість душ, яка виявляється в спільному запереченні капіталістичного модернізму». Це відчуття – одна з причин таких повільних кроків до загострення протистояння між Росією та Німеччиною, яке врешті-решт колись мало трапитися. Збитий літак лише став додатковим приводом.
Виходить, що саме криза в Україні допомогла Німеччині зрозуміти, що вони з Росією надто розійшлися у світоглядах. Німецький пацифізм (саме тому і для Меркель, і для Штайнмаєра настільки важливими є спроби діалогу) розбивається об російську пропаганду і мілітаризм. Це і канцлер, і міністр закордонних справ зараз чудово бачать і розуміють, на відміну від багатьох німецьких громадян, які часто купуються на пропаганду проросійських медіа в Німеччині, а велика російська діаспора лише сприяє цьому.
Читайте також: Дотиснути разом. Як Україна повинна долучитись до санкцій
«Самі по собі санкції – це не політика», – наголошує Штайнмаєр, і йому, як нікому іншому, зрозуміла необхідність формування нового підходу у відносинах до Росії з боку не лише його країни, але й усього ЄС . Під час своєї першої каденції як міністра закордонних справ Штайнмаєр намагався створити нову політику співпраці із Росією, зробити її ще «ближчою» до ЄС. Завдяки подіям в Україні він, здається, зрозумів, що глибоко помилявся, проте як виглядатиме нова політика щодо Росії, поки що невідомо. «Без Москви політичне вирішення конфлікту в Україні не можливе або майже не можливе», – додає він у своєму останньому інтерв’ю. І це справді так, тільки залишається запитання: чи за нинішніх умов і позиції Росії все ще реальне політичне вирішення української ситуації? І як у такому випадку має формуватися політика в цілому і політика санкцій зокрема?
«Дослідження санкцій показує, що вони не завжди приносять очікуваний ефект, але утримування тиску та посилення таких дій є дуже важливим», – уважає Буркгардт і додає, що останній рівень санкцій було адаптовано так, щоб залишити простір для ще жорсткіших заходів. За офіційною інформацією, санкції переглядатимуть кожні три місяці. «Тут, здається, подвійна мета: по-перше, нашкодити російським комерційним інтересам, а по-друге, завадити російській довгостроковій енергетичній стратегії», – вважає він. Проте, на його думку, поза увагою залишається політика щодо України з боку ЄС у цілому та Німеччини зокрема. За словами Буркгардта, навіть якщо санкції досягнуть поставленої цілі і позиції Росії буде змінено в бік деескалації, складна ситуація на Сході України не зміниться. Україна потребуватиме значної підтримки, щоби подолати свої економічні негаразди. І саме ставка на відновлення сильної економічно України і могла б стати частиною нової східної політики ЄС та Німеччини. Саме це створило б нові можливості для німецького бізнесу на сході Європи і перетворило б Україну на надійний східний форпост Старого світу.