Днями зустрів на столичній вулиці приятеля, з яким на початку 90-х років уже минулого століття разом були депутатами Київської міської ради. Побалакали про нинішні сумні часи, і поміж іншим він, людина розумна й спостережлива, сказав: «А чи не здається тобі, що ця влада робить багато такого, що потім, навіть за зміни режиму, буде важко, якщо взагалі можливо, відіграти назад…» Так. Мені здається. Справді, рівень небезпечності будь-якого режиму такого типу передусім визначається тим, чи здатен він щось змінити незворотно. Опозиція бадьоро розповідає, що прийде до влади і скасує всі антидержавні рішення своїх політичних супротивників. Зробити це буде вкрай непросто, насамперед у тій частині, що стосується міжнародних відносин, адже є ще друга сторона зі своїми інтересами та можливостями впливу і тиску.
Читайте також: Готується наступ на культурні пам’ятки
Останнім часом Партія регіонів намагається шляхом ухвалення відповідних законів передати Українській православній церкві Московського патріархату найбільші православні святині України: Києво-Печерську лавру, Почаївську лавру, чимало інших храмів та архітектурних ансамблів. Постійно точаться розмови навіть про Софію Київську та залишки Десятинної церкви в Києві. Але передати будь-що у власність УПЦ МП – це передати Московському патріархату. Це означатиме на довгі роки, можливо століття, духовну окупацію України, реальну і наочну, локалізовану в просторі та представлену предметно. А якщо врахувати й ті геополітичні струси, що нині відбуваються у вищій ієрархії УПЦ МП, то ідея Партії регіонів про здачу Москві левової частки культурно-історичної спадщини нашої країни набуває цілком однозначного характеру.
Тільки дуже наївна людина може думати, що описані вище плани не мають стосунку до першої особи держави, а є справою якоїсь групи ентузіастів у лавах ПР. Здобувши контроль над сакральними точками України, Кремль (мало хто знає, де закінчується Кремль і де починається Московський патріархат) зможе безпосередньо керувати ними, перетворюючи на центри релігійно-політичної пропаганди в інтересах «Русского міра».
Можливе також надання цим лаврам і храмам статусу ставропігії. А ставропігія взагалі не передбачає втручання місцевих церковних ієрархів у справи релігійних установ, що безпосередньо підпорядковуються в цьому разі московському Патріарху Кіріллу. Отже, десятки таких установ України набудуть російського майже дипломатичного (тобто екстериторіального) статусу. Будь-які відносини з ними нашої влади стануть де-факто відносинами з РФ, враховуючи ледве не тотальну інтегрованість Московського патріархату в ідеологічно-політичне життя нашого північного сусіда. Не можна виключати, що з метою охорони цих уже неукраїнських святинь «Русского міра» у відповідних лаврах з’являться російські залоги (спецназ, загони спецслужб, групи швидкого реагування, розвідувальні структури тощо). Духовна окупація більш чи менш непомітно перетворюватиметься на військово-політичну. І що тоді робити післярегіональній владі України? Воювати з Москвою? Бо інших варіантів практично не залишиться… Адже релігійна ситуація стане для нашої держави зовсім несприятливою: з’явиться вже інституціолізована церква «п’ятої колони», така собі «Судетська церква» з потужними опорними пунктами по всій країні та однозначною і дієвою підтримкою Росії. То буде та точка опертя, за допомогою якої можна буде перевернути Україну.
Читайте також: Русскім миром мазані
Проте це ще не все. Як сказав ведучий програми «Велика політика» на телеканалі «Інтер» Євґєній Кісєльов під час зустрічі з Януковичем, є чутки, що готується друга, ще вигідніша для РФ угода щодо Севастополя. Президент ухилився від обговорення зазначеної теми. Однак самих лише Харківських угод 2010 року цілком вистачить, щоб перетворити Крим і Севастополь фактично на російські регіони, цілковито усунувши там український вплив, зачистивши ці території від перших паростків українства, що з величезними труднощами і відчайдушними зусиллями насаджувалися там протягом цих 20 років.
Кремлівський каток уже зараз «вирівнює» на півдні нашої держави етнокультурний ґрунт. Донедавна, попри шалену протидію Москви та її кримської креатури, українська мова та культура поступово все-таки виконували свою органічну роботу. Якось голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим Володимир Константінов із великим обуренням публічно поскаржився на те, що деякі міністри уряду АРК дозволяють собі звертатися до нього й вести ділове листування українською мовою. Він погрожував цим посадовцям і вимагав від них абсолютної російськомовності. Реакція Києва? Нещодавно Віктор Янукович нагородив Константінова орденом Ярослава Мудрого IV ступеня «За успіхи в розвитку Кримської автономії»…
Вочевидь, найближчим часом на півдні та сході країни під чуйним керівництвом Москви і за співчутливого нейтралітету «регіонального Києва» буде проведено тотальну зачистку від усього українського. За таких фундаментальних змін у суспільній свідомості населення вилучення цих земель зі складу нашої держави стане справою політичної техніки.
Чи зможе нова патріотична влада країни дати собі раду зі страшною спадщиною Партії регіонів? Можливо, що й ні. Принаймні не в повному обсязі. Адже деякі зміни, ймовірно, найближчим часом стануть практично незворотніми. Це те, чого не зрозуміли «противсіхи»…
Читайте також: «Русскій мір» як технологія