Сказати, що в Парижі задоволені результатами Мюнхенської безпекової конференції, було б перебільшенням. «Я не розчарований, але хотів би якнайшвидше почути відповіді на масштабні європейські виклики», — уточнив Емманюель Макрон по закінченні саміту. Зокрема, у Єлисейському палаці зачекалися німецької реакції на пропозицію скористатися потенціалом французької ядерної зброї для розбудови нової системи європейської безпеки, автономної від НАТО й Вашингтона.
Натомість у Берліні з відповіддю не квапилися. Хоча президент країни Франк-Вальтер Штайнмайєр і повідомив із трибуни мюнхенського форуму про згоду «розпочати діалог про роль французької атомної зброї», у перекладі з дипломатичної мови це означало тільки те, що німці в принципі не проти поспілкуватися на тему, яка цікавить французів. Не більше. Загалом Німеччина не поспішає долучатися до суто європейських безпекових ініціатив, принаймні в найближчі рік-півтора, допоки Анґела Меркель залишається на посаді.
Емманюель Макрон на безпековому форумі виступив уперше. Рівно за тиждень до саміту він запропонував французький атомний арсенал як механізм стримування нових імовірних конфліктів у Європі. Французька преса почала обговорювати тези його доповіді за кілька днів, тестуючи в такий спосіб реакцію міжнародних партнерів. Проте «нова архітектура європейської безпеки» від Макрона так і залишилася озвученою президентською амбіцією. Мюнхен тільки зафіксував незгоди та суперечності між провідними політичними гравцями, чим фактично підтвердив той «світовий безлад», який завзято критикує Макрон.
Читайте також: Реаліті-шоу в Мюнхені
Тим часом європейська безпека справді потребує капітального ремонту. Але не схоже, щоб Вашингтон, Париж, Берлін, Лондон, Брюссель та Оттава були готові узгодити спільну концепцію реформи найближчим часом. Одна з основних розбіжностей у позиціях — місце та роль Москви, яку на Заході бачать водночас партнером і ворогом, проте кожен у своїй пропорції.
«Росія й надалі шукатиме способи дестабілізації західних демократій», — сказав Макрон у Мюнхені. Він же визначив РФ як «надзвичайно агресивного гравця» й констатував, що в Заходу «дуже мало антитіл для захисту від її нападів». І водночас президент Франції запропонував активно залучати росіян до спільних безпекових проектів, щоб уникнути появи російсько-китайського військово-політичного альянсу, який він вважає великою потенційною загрозою. Як саме гасити пожежу в співпраці з палієм, Макрон не розповів. Натомість пролунала критика на адресу Вашингтона, що «замкнувся на собі» й не повністю виконує свої безпекові зобов’язання.
Часопис Le Monde назвав нову російську політику Макрона «найнепевнішим дипломатичним парі за весь президентський термін». Розлога стаття, що вийшла під час мюнхенського саміту, без ілюзій характеризує ситуацію в світі, де Захід демонструє безпомічність, а сирійський президент Башар Асад безперешкодно відвойовує території за сприяння Москви. Впливове медіа каже про «найбільшу геополітичну катастрофу покоління», що відбувається на наших очах, і наголошує, що «російсько-французька пристрасть сіє розбрат в елітах» демократичних країн.
Західну безпорадність у відносинах із Москвою ілюструє ситуація з «12 кроками до завершення війни». Цей «мирний план», що спочатку з’явився, потім зник і знову відродився на сайті безпекової конференції в Мюнхені, був складений за день до приїзду офіційної української делегації без жодного узгодження з Києвом. І нехай Зеленський чітко відмежувався від документа, а голова конференції Вольфґанґ Ішинґер наголосив, що його підпис засвідчує тільки його особисту позицію, відвідувачі сайта саміту мають усі підстави вважати, що йдеться про офіційні висновки.
Насправді авторами «12 кроків» є три аналітичні структури. Співзасновником однієї з них — Російської ради з міжнародних справ — є МЗС РФ, керівником — колишній міністр закордонних справ РФ Іґорь Іванов. План озвучує неприйнятні для України російські «хотєлки», зокрема про визначення «нової української ідентичності» з урахуванням російського бачення історії та про поступове зняття санкцій із РФ без повного виконання мінських угод. Ідеться в ньому й про «зближення ЄС і РФ» та відновлення «повноцінної співпраці з Росією» без повернення Україні Криму.
Читайте також: Невидима війна
Чи можна вважати публікацію цього контроверсійного документа успішною російською інтригою? Цілком. «Сила Росії в слабкості інших», — любить нагадувати один колишній посол Франції в Україні. Поки Європа та Північна Америка не визначаться, ким є Росія, партнером чи ворогом, Кремль вестиме свої політичні бої без правил. Навіщо йому зупинятися, коли ніхто особливо не чинить спротиву?
Концептуальна невизначеність у ставленні до РФ є, напевне, головним підсумком Мюнхенської безпекової конференції. У той час як Сполучені Штати запроваджують санкції проти підприємств, задіяних у «Північному потоці-2» й обіцяють вкласти $1 млрд в енергетичні проекти, що допоможуть країнам Східної та Центральної Європи зменшити залежність від російського газу, Німеччина не збирається відмовлятися від газової співпраці з Росією, а Франція прагне «автономії» від Вашингтона, посилаючись на непослідовність та ексцентричність Трампа, і сподівається здобути лідерські позиції в ЄС.
«Я не є ані проросійським, ані антиросійським, я проєвропейський», — виправдовується Макрон. Вочевидь, він щиро вірить, що у відносинах із Москвою можна залишатися поза бійкою. Але це ілюзія. Росія воює в Україні та Сирії, збройно присутня у Венесуелі та Центральній Африці, контролює Придністров’я, Південну Осетію, Абхазію, Нагірний Карабах, дестабілізує західні демократії, де тільки випадає нагода. Партнерство з ворогом — це виклик, гідний Макіавеллі, але навряд чи здійсненний. Декларована нейтральність стає фактично бездіяльністю та потурає російському експансіонізму, зокрема й у себе вдома.
Читайте також: Заява щодо так званих 12 кроків «мирного врегулювання» для України
Відкрита критика Москви поєднується в дискурсі Макрона із зауваженнями про економічні збитки від санкцій як для РФ, так і для тих, хто їх запровадив, «без помітних результатів». Поступово відмовлятися від них почали ще минулого літа, коли зусиллями насамперед того самого Макрона Росія повернулася в Раду Європи, не виконавши жодної з висунутих умов. Про можливе поетапне скасування обмежень говорить не тільки скандальний план із 12 пунктів, оприлюднений у Мюнхені, а й міністр економіки та фінансів Франції Брюно Ле Мер. Врешті, і сам Макрон у статусі міністра економіки 2016 року також критично висловлювався про санкції під час свого візиту до Москви. Навіть якщо сьогодні він заявляє, що не бачить підстав для їх скасування, загальні настрої французьких політичних та бізнесових еліт спонукають його шукати виходи з глухого кута, коли Росія не готова до найменших поступок, а Захід — до рішучих дій у відповідь.
Агітуючи за європейську безпекову автономію від США та НАТО, Макрон пропонує зближення з Росією, яка лише формально вийшла зі стану холодної війни 30 років тому. Підсилити позиції Кремля, даруючи йому нові можливості, нереально, якщо не знехтувати інтересами України та її правом на самозахист. «12 кроків» на сайті Мюнхена — це насправді не тільки про російські наміри, а й про межі поступливості та самовпевненості Заходу. Підпису Макрона під цим «мирним планом» немає. Але його нова російська політика сьогодні є одним із основних чинників європейської дезорієнтації та розбрату.