22 лютого

Реаліті-шоу в Мюнхені

Перш ніж до центрального входу розкішного готелю Bayerischer Hof почали з’їжджатися лімузини з президентами, пре­м’єр-міністрами й міністрами оборони, незмінний глава заходу Вольфґанґ Ішинґер задав 55-й Мюнхенській конференції з безпеки тривожний тон.
Матеріал друкованого видання
№ 8 (588)
від 21 лютого

 «Ми вступаємо в нову епоху змагання наддержав, — застеріг шанований високопосадовець. — Змагання між Сполученими Штатами, Китаєм та Росією на тлі вакууму в лідерстві в так званому ліберальному міжнародному порядку».


Цьогорічна зустріч минула під мантрою «нам кінець», характерною для всіх міжнародних конференцій трампівської ери, зокрема Всесвітнього економічного форуму в Давосі, де я теж мав нагоду побувати. Окрім дедалі більшого хвилювання щодо стрімкої зміни клімату та зламу звичного життя внаслідок  Четвертої технологічної революції під сумнівом і життєздатність «багатостороннього» світового порядку. На думку європейців, те, що Америка відмовляється від ролі «великодушного гегемона» й гаранта Pax Americana, ознаменувало початок епохи змагання наддержав та вовчих законів.


Анґела Меркель, яка вже не турбується про результати на виборах, висловилася ще сміливіше в, мабуть, найкращій за свою кар’єру промові. Обурившись ультиматумом США (за кілька хвилин його на цій самій сцені повторив віце-президент Майк Пенс) про вихід із ядерної угоди з Іраном, канцлерка Німеччини забула про звичну стриманість і хороші манери. Овації стоячи, якими її привітали і які контрастували з мертвою тишею після промови Пенса, здається, підтвердили колективний (не враховуючи республіканців і росіян) вердикт: «Окремішність Америки потягне світ у незвідані води, де чигає жорстокий Левіафан».

В України з її слабкою та корумпованою судовою системою мало засобів для боротьби з лідером-какістократом, якщо він/вона вирішить знищити хиткі опори демократії в країні


У Меркель, певно, виникло відчуття дежавю — змінився тільки акторський склад. 12 років тому на цій самій конференції вона разом з американськими та європейськими колегами в першому ряду обурювалася прогнозом Владіміра Путіна про те, що слід очікувати дезінтеграції влаштованого Заходом світового порядку. Цього разу певним представником цього краху був американський віце-президент, а Сєрґєй Лавров тішився. Як зазначив один західний журналіст, цьогорічна конференція була не платформою утвердження «післявоєнного західного альянсу», як зазвичай, а радше «трансатлантичним реаліті-шоу». На жаль, Путін, Лавров і компанія мають усі підстави зловтішатися. Зрештою, саме для них найприйнятнішим варіантом на цих виборах став ведучий «телешоу», чи то пак президент, містер Хаос Дональд Трамп. І тепер цей президент, який несподівано переміг на виборах, переробляє Захід за власними марнославними уявленнями та грою з нульовою сумою, і байдуже до наслідків. Трампові успіхи на цьому фронті перевершили всі сподівання Путіна, що підтвердила доповідь, оприлюднена до 70-ї річниці НАТО, якраз напередодні конференції. До переліку загроз для Північноатлантичного Альянсу окрім Росії та Китаю потрапили... Сполучені Штати.

 

Читайте також: Меркель запевнила, що Україна залишиться транзитером російського газу


А як щодо України? Чи вона ще цікавить західних політиків, які побиваються за світовим порядком, що зникає? Власне, так: у переліку з 10 проблем глобальної безпеки Україну розмістили під номером 9. Я не почув нічого ані нового, ані заспокійливого в розмовах із високопоставленими учасниками конференції (на камеру чи за кухлем холодного баварського пива). Так, європейці хвилюються за Україну та її шанси на виживання перед лицем зовнішнього ворога — російського ведмедя — та внутрішнього — корупції. Багато з них, спостерігаючи за передвиборчою лихоманкою, розуміє, що ліки, які виберуть українці, можуть виявитися гіршими за хворобу.


У США 2016 року посередній будівельний магнат переконав достатньо електорату купитися на історію напрочуд успішного бізнесмена — втілення «американської мрії». Це був образ майбутнього президента, який знімається в популярному, нагородженому преміями телешоу. На жаль, із реальністю цей образ не має нічого спільного. Європейці занепокоєні, що їхній електорат теж прагне такого лицедійства замість реальності, і розуміють, що в українців така сама проблема.


240-літня американська демократія досі витримує натиск Трампової «какістократії» (що в перекладі з грецької означає «влада гірших») завдяки витривалим судам та інституціям. Натомість в України з її слабкою та корумпованою судовою системою мало засобів для боротьби з лідером-какістократом, якщо він/вона вирішить знищити хиткі опори демократії в країні або укласти зрадницьку «велику угоду» з окупантом. Мало означає ще один кривавий Майдан.