Це літо видалося для нафтових компаній дуже нервовим. Від червня ціна бареля сирої нафти маркерного сорту Brent упала від $115 до $92, тобто на 20%, до мінімуму за останні два з гаком роки. Почасти це здешевлення пояснюється слабкістю світової економіки. Її зростання, особливо у Китаї та єврозоні, вповільнюється, а це зменшує споживання чорного золота. Міжнародне енергетичне агентство (МЕА), Інформаційно-аналітичне управління Міністерства енергетики США і ОПЕК нещодавно понизили прогнози світового попиту на нафту.
Водночас шаленими темпами зростає пропозиція. Видобуток сланцевої нафти в Америці збільшується від 2008 року приблизно на 4 млн барелів за день, що дало змогу США майже наполовину зменшити імпорт чорного золота із країн ОПЕК. У самому клубі експортерів нафти панує хаос. 1 жовтня Саудівська Аравія, найбільший виробник в ОПЕК, в односторонньому порядку неочікувано знизила офіційні ціни, щоб зміцнити свої позиції на світовому ринку. То вже вдруге: вперше королівство вдавалося до цього влітку. Те саме зробили Кувейт та Ірак. Більшість близькосхідних членів ОПЕК зараз ведуть цінову війну в Азії.
Усе це не обіцяє нічого доброго компаніям, зайнятим розвідкою та видобуванням, тобто роботами в «початковому» сегменті галузі. Багато з них будували стратегії з розрахунку на вищу ціну продукту. Упавши під час рецесії 2008–2009 років нижче за $35, на весну 2012 року марка Brent знову піднялася в ціні до $128 за барель. Як наслідок – нафтові компанії почали вливати гроші в найрізноманітніші проекти: від американських сланців до глибоководних родовищ у тропіках. За оцінкою аналітиків консалтингової агенції EY, світові енергетичні компанії фінансують зараз 163 «мегапроекти» з розвідки й видобутку (понад $1 млрд кожен) сукупною вартістю $1,1 трлн. Більшість із них, за даними EY, уже перевищили бюджет і відстають від графіка робіт. Великі проекти планувалися переважно з розрахунку ціни на нафту понад $100: останніми роками в галузі майже утвердилася віра в її незмінність.
Зниження цін не єдиний головний біль нафтової промисловості. Компанії, які з багатьох низькозатратних родовищ вижив «ресурсний націоналізм» у країнах, на чиїх територіях залягають поклади, вимушені вести технічно складні розвідувальні роботи деінде. Це зумовило різке зростання капітальних інвестицій у такі роботи, а тим часом видобуток багатьох лістингових нафтових велетнів сповільнюється. Консалтингова фірма Douglas-Westwood підрахувала, що від 2000-го продуктивність капітальних інвестицій у розвідувальні роботи й видобуток знизилась уп’ятеро і далі спадає майже на 5% щороку.
Попит на нафтопромислове обладнання й послуги набагато випередив пропозицію, що теж призвело до збільшення витрат на розробку родовищ. Іще до останнього спаду цін на нафту загальні видатки на її видобуток перевищували прибутки від реалізації на 2–3% за рік. Аби не працювати у збиток, майже половині видобувних проектів потрібні ціни на продукт від $120 й вище.
Офіційно опубліковані прибутки багатьох найбільших нафтових гігантів світу залишаються цього року відносно високими, але вони не відображають останнього зниження цін на сиру нафту. Як, власне, й паніки, що нині охопила весь сектор. За оцінками інвестиційної групи Carlyle International Energy Partners, найбільші нафтові компанії зараз намагаються продати активи на $300 млрд. Зокрема, Shell і BP хочуть позбутися їх на загальну суму $60 млрд.
Галузь згортає деякі мегапроекти, особливо в Арктиці, глибоководні розвідувальні роботи та інші технічно складні ініціативи. У Shell недавно заявили, що знову відкладуть освоєння родовищ Аляски як через перепони з боку регулятивних органів, так і через технологічні труднощі. Десятимільярдний (у доларах США) проект Rosebank на британському шельфі Північного моря, який спільно почали американська Chevron і австрійська OMV, призупинено до повернення цін на попередні рівні. У ВР кажуть, що вона переглядає плани другої фази освоєння глибоководного проекту Mad Dog у Мексиканській затоці.
Читайте також: Скільки коштує спокій?
Величезний проект Johan Castberg норвезької Statoil у Баренцовому морі теж під запитанням: вона та її партнери намагаються якось узяти під контроль шалене зростання витрат; цього року компанія має скоротити майже 1500 робочих місць. А ще у Statoil є гігантське Кашаганське родовище в Казахстані, яке навряд чи окупиться впродовж багатьох років через величезне перевищення кошторису, затяжне відставання від графіків і низькі ціни на нафту (див. «Гроші скінчилися»).
Страждають не лише мегапроекти. Багато нафтових гігантів урізають видатки в усьому. Ще до останнього зниження цін на нафту в Shell заявили, що цього року капітальні інвестиції будуть на 20% меншими, ніж минулого; Hess обмежить фінансування приблизно на 15%; Exxon Mobil і Chevron знижують витрати на 5–6%. Після того як у червні нафта стала дешевшати, галузь поспіхом переглядає бюджети. Зокрема, й ВР, яка раніше заявила, що фінансування цього та наступного року збережеться на незмінному рівні. А тепер вважають, що вона зменшить видатки у 2015-му.
Стадний менталітет цієї галузі добре відомий: деякі з компаній, які оголосили про зменшення бюджету, зразу-таки бадьоро відрапортували, що причина цього в бажанні «зосередитися на сланцях» (газі й нафті). Це може й не спрацювати. Аналітик консалтингової компанії IHS Девід Вочер каже, що для забезпечення реалістичної внутрішньої норми прибутку (на рівні 10%) новому підприємству – видобувачеві сланцевої нафти у США в середньому потрібна ціна сировини $57 за барель. Але деяким необхідні $110. Якщо ціни на нафту падатимуть і далі, під загрозою може опинитися навіть американське «сланцеве диво».
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com