Стурбований повідомленнями міжнародних фінансових організацій щодо подальшої ескалації економічної кризи, зокрема подорожчанням харчів та енергоносіїв, прем’єр-міністр Микола Азаров закликав згадати «традиційні українські цінності», порадивши «не скиглити», «брати лопату і годувати свою сім’ю». Порада слушна, хоча після імплементації Податкового кодексу дедалі складніше забезпечувати свої родини, не відлякуючи податківців.
За інформацією Тижня, з початку 2011-го внаслідок посилення фіскального тиску понад 56 тис. підприємців згорнули бізнес (принаймні легальний), при цьому протягом І кварталу кількість тих, хто розпочав справу, зменшилася на третину (порівняно з аналогічним періодом 2010-го). На думку експертів, таке падіння ділової активності не межа, бо податковий прес насправді не працював на повну потужність у січні – квітні. Адже в цьому не було особливої потреби – досі макроекономічні обставини складалися сприятливо для уряду Миколи Азарова. Надалі, зважаючи на зволікання МВФ із наданням Україні чергового кредитного траншу ($1,5 млрд), події можуть розгорнутися ще гірше для платників. Надто з урахуванням того, що державі потрібно дедалі більше ресурсів на повернення та обслуговування раніше отриманих позик, а також на реалізацію «багатоцільових проектів розвитку» (видатки на них у січні – березні зросли в 19 разів рік до року, сума офіційно не розголошується, але актуальність витрат частково пояснюється підготовкою до Євро-2012).
ЕКОНОМІЧНИЙ ГІМН
Державна податкова адміністрація України б’є власні рекорди. За офіційною інформацією, в січні – березні 2011-го фіскальні надходження до бюджету перевищили 57 млрд грн – в півтора рази більше, ніж за аналогічний період 2010-го. Понад те, наприкінці квітня фіскали поліпшили результат: за оперативною інформацією, з початку 2011-го надходження за деякими податками зросли майже вдвічі (!) рік до року. Голова ДПАУ Віталій Захарченко пов'язує результати зі сприятливою для українських виробників кон’юнктурою на міжнародних ринках. Таке твердження певною мірою відповідає дійсності: Нацбанк відзвітував, що обсяги експорту в березні 2011 року становили $6 млрд – найбільший показник за підсумками місяця від жовтня 2008-го. Однак фіскальна медаль має й інший бік: наприкінці березня на засіданні керівної ради Комітету з економічних реформ президент Віктор Янукович зізнався, що йому відомі випадки стягнення податків авансом, а також звернув увагу податківців на чергу охочих отримати відшкодування ПДВ від держави. Визначена ціна питання – 5 млрд грн боргу – офіційно-оптимістична, як і обіцянки чиновників повертати ПДВ автоматично.
Так чи інакше, а макроекономічні тенденції сприяють виконанню держбюджету: в І кварталі обсяги експорту металургійних компаній зросли на 50,4% рік до року, машинобудівних – майже на 45%, АПК – на 40% (останній показник, до речі, міг би бути щонайменше на 20% вищим, якби не продовження дії квот на експорт зернових).
Є бюджетний зиск і від інфляційного лиха, масштаби якого офіційна статистика недооцінює вже другий рік поспіль (за підсумками 2010-го динаміку індексу споживчих цін прикрасили щонайменше на 10–15%). Утім, очевидно, що темпи збільшення обсягів виробництва в Україні (навіть з урахуванням продукції, орієнтованої на експорт, а не на внутрішній ринок) відстають від темпів нарощення грошової маси. Так, номінальний ВВП у 2010 році становив 1,09 трлн грн, що майже на 20% вище, ніж 2009-го, тоді як реальний зріс лише на 4,2%. Загалом зростання цін в Україні, зокрема на харчі, допомагає уряду виконувати держбюджет. Щоб у цьому переконатися, достатньо зазирнути у фіскальний чек після відвідування магазину (там фіксуються обсяги ПДВ, сплаченого державі).
Зрештою, продаж понад 92% акцій ВАТ «Укртелеком» за 10,5 млрд грн – вагомий внесок Фонду держмайна у виконання урядового фінплану (попри те що об’єкт віддали майже за стартовою вартістю і заздалегідь визначеному покупцеві).
ФІНАНСОВІ РОМАНСИ
Незважаючи на все це, у січні – березні 2011-го держбюджет виконано з неабияким дефіцитом (799,9 млн грн), а видатки за загальним фондом перевищили доходи більш ніж на 2 млрд грн. Ця статистика не враховує надходжень від приватизації Укртелекому, але саме тому є вельми показовою, адже дає змогу реалістичніше оцінити стан державних фінансів. Вони, якщо інтерпретувати інформацію Мінфіну, співають щонайменше три романси.
Перший – непропорційно до темпів зростання реального ВВП збільшуються держвидатки на обслуговування боргів (у І кварталі 2011-го в 2,4 раза рік до року), причому обсяг погашених зобов’язань коштував бюджету… близько 15,3 млрд грн. Підлеглі Миколи Яновича в аналітичній записці пояснили такий стан справ «неконтрольованим зростанням у 2008–2009-му державного боргу». Загалом це так, але ж зараз уряд лізе в борги ще завзятіше – у тій самій записці констатується, що обсяг запозичень у січні – березні 2011-го перевищив… 23,5 млрд грн. Це при тому, що МВФ відмовив Україні в наданні $1,5 млрд у березні!.. Ймовірні наслідки продовження такої політики – надмірний тиск на платників податків з метою забезпечення повернення боргів (зокрема, зовнішніх, які до того ж номіновані в іноземних валютах), розпродаж держактивів, дефолт.
Другий романс – розрив у системі державних фінансів у 2,6 млрд грн (різниця між ціною, за якою НАК «Нафтогаз України» купує імпортоване паливо і продає всередині України), який цього року не лататимуть бюджетним коштом. Балансування фінплану НАК – окрема історія. Але сама по собі офіційна констатація проблеми може свідчити про те, що її вирішуватимуть не за рахунок оптимізації потоків усередині компанії (виплат топам, прозорості тендерів тощо), а якимось іншим способом. Наприклад, шляхом чергового підвищення цін на газ для населення (цього, до речі, вимагає від уряду МВФ) або часткового продажу НАК. Другий варіант у перспективі може призвести до ще більшої залежності України від вартості імпортованого палива і ще гостріших бюджетних проблем.
Зрештою, третій – украй сумнівні (зокрема, і з огляду на загальний стан бюджетних справ) «багатоцільові проекти розвитку». Нагадаємо, що 2010-го уряд Миколи Азарова узаконив на рівні держбюджету безпрецедентне право – витрачати на «проекти розвитку» кошти, залучені в міжнародних фінустанов понад план з відповідним коригуванням розміру держборгу (себто в ручному режимі). У 2011-му такого права уряд не має, але «проекти розвитку» є – видатки на них, за даними Мінфіну, в І кварталі зросли в 19 разів рік до року… Все це схоже на розпилювання бюджетних коштів напередодні Євро-2012.
ПОДАТКОВИЙ ШАНСОН
Якщо отримання кредиту від МВФ затягнеться, держава вирішуватиме наявні фінансові проблеми традиційним шляхом – за рахунок платників податків. На цю тему вже пролунало безліч офіційних заяв-погроз, зокрема щодо виведення з тіні фондів оплати праці фірм. Тональність різна: від зрозумілих провокацій Михайла Бродського (мовляв, усі незгодні роботодавці мають самі працевлаштовуватися) до дивних обґрунтувань Сергія Тігіпка (який не посоромився пояснити доцільність встановлення індикативних зарплат). Можна лише всоте згадати про надмірне фіскальне навантаження на зарплатні фонди в Україні. Про те, що соціальні відрахування по повній для багатьох компаній – найкоротший шлях до банкрутства. Про криву Лафера, який довів, що несплата податків є закономірною за необґрунтованих розмірів їхніх ставок та методів обрахування…
Хоча у відносинах податківців і бізнесу з’являються нові цікаві деталі. Наприклад, як розповів адвокат однієї з провідних юридичних фірм, щоб не псувати стосунків із податківцями (їм шалено розшили права, про це Тиждень повідомляв не раз), підприємці воліють іти на неформальні домовленості. Такий рецепт навряд чи є секретом, але з вуст практикуючого юриста він звучить як капітуляція, безпорадність перед свавіллям контролерів і діагноз владі, яка, схоже, остаточно перетворюється на бізнес-інструмент. Модель проста: з миру по нитці – олігархам по Brioni. Причому реалізують її на цілком законних підставах, під егідою турботи, приміром, про пенсіонерів… Хоча й тут не оминути уточнення: насправді грошей Пенсійному фонду бракує на виплати колишнім держслужбовцям та іншим привілейованим особам поважного віку, преференційне нарахування пенсій деяким категоріям не витримує критики.
Ще один новий нюанс співіснування підприємців із митарями – розрекламоване автоматичне відшкодування ПДВ (хто не знає – відбувається із середини березня 2011-го). За квітневими даними податкової, його отримають лише 35 платників, переважно підприємства важкої промисловості (напевно, пов’язані з владою). Вельми показово, що Віталій Захарченко прямо заявив: 80–90% тих, хто подав заявки на автоматичне відшкодування, не потрапили до переліку через невідповідність двом критеріям: 1) рівень зарплати працівників (має дорівнювати двом із половиною мінімальним); 2) сплата податків контрагентами. Якщо з другим критерієм можна якось погодитися (несплата, наприклад, ПДВ контрагентом заявника на відшкодування може бути ознакою махінації), то перший – це відвертий цинізм з боку держави, яка не лише не повертає податку своєчасно, а ще й встановлює абсурдні принципи його повернення. Причому така позиція фіскалів не викликає публічного обурення бізнесменів – після ухвалення кодексу з контролерами краще відносин не псувати. І це вже доконаний факт. Питання лише в межі терпіння підприємців і нахабності чиновницьких апетитів, які, на щастя, поки що не розігралися.