«У мене вся сім’я медики, навіть бабуся з дідусем, тому ніколи не виникало питання, ким стати: я завжди хотів бути лікарем. У 2009 році вступив у Запорізький державний медичний університет, потім була інтернатура й магістратура за спеціальністю «Неврологія». Урешті став лікарем-невропатологом і почав працювати в інсультному відділенні міської лікарні. У 2017 році вступив на заочну аспірантуру в Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України в Харкові. Зараз навчаюся там паралельно з роботою, пишу дисертацію», — розповідає Іван.
Окрім основної роботи лікар має також кілька зацікавлень і хобі. Раніше він був стипендіатом однієї з приватних програм, яка, зокрема, підтримує молодих учених. «Зараз залучаю молодь до цієї програми, бо вона дає круті можливості та сприяє єднанню науковців. Коли відбуваються різні події та форуми, то приєднуюся до команди організаторів. Ходжу у свій університет і розповідаю студентам про наукову стипендіальну програму, яка може дати їм безліч можливостей», — ділиться він.
Ненароком згадує, що в 2015 році пішов як медик волонтером у полк «Азов». Служив у Маріуполі в мікрорайоні «Східний», який напередодні обстріляли проросійські бойовики. Також був на вишколі в Кураховому біля Донецька, де військові охороняли дорогу до теплової електростанції.
Читайте також: Вільні руки
І зовсім несподіване: Іван десять років займався козацьким бойовим мистецтвом «Спас»: «Там виховують козаків, навчають володіти шаблею й ножем, а також рукопашного бою, акробатики, кінної виїздки. Я майстер спорту з військово-спортивного багатоборства. Їздив на фестивалі бойових мистецтв у Швецію й Естонію, до війни бував на змаганнях у Росії та Білорусі, отримав бронзу на чемпіонаті Європи», — розповідає лікар.
Медична кар’єра Івана Дарія не менш різноманітна: він устиг пройти медичне стажування у Вроцлаві, Оломоуці та Брно — тут розташоване одне з найкращих у Європі інсультних відділень; а також у Тбілісі. Каже, що коли поїхав на відпочинок в Іспанію, то через CouchSurfing зупинився в тамтешнього лікаря, розпитав у нього, як працює іспанська система охорони здоров'я, і навіть напросився з ним на роботу — відвідував кілька днів лікарню.
«У нас студент стає інтерном, а в Іспанії резидентом: відмінність у зарплатах вражаюча. Наші інтерни, майже лікарі, отримують зарплату близько €100, лікар — близько €140–200. У Польщі зарплата резидента мінімум €1000, в Іспанії €1500, у Грузії €500–700. Мене в Іспанії запитали про зарплату лікарів в Україні. Я відповів. Вони перепитали: це за день чи за тиждень? Я сказав, що за місяць. Дві секунди мовчання. «Ні. Такого не може бути», — мовили. Боляче це розуміти», — каже Іван. Ще одне спостереження: взаємини лікарів і пацієнтів. За кордоном лікар — авторитет, до нього ставляться з повагою, а також цінують кожного пацієнта.
«В Іспанії я спостерігав за роботою лікарки-невропатолога. Коли до неї приходили пацієнти, вона самостійно оглядала очне дно, знімки МРТ й рентген і навіть не зазирала у висновки інших фахівців. Рівень допомоги й оснащення, звісно, там також інший. Лікарі мають ширший доступ до наукових публікацій, можуть оперативно читати нову наукову інформацію на платних ресурсах, бо лікарні забезпечують їм таку можливість», — каже він.
Міська лікарня Запоріжжя, у якій працює Іван, уже не перебуває на передовій боротьби з епідемією, бо пацієнтів із COVID-19 везуть насамперед в обласну інфекційну, хоча чимало таких через неї пройшли. У лікарні № 6 розташовано обсерваційний центр. Проте на початку пандемії виявилася дуже доречною волонтерська допомога із засобами захисту для лікарів, адже багатьом лікарням забракло на це власних ресурсів.
«Осіб із підтвердженою коронавірусною хворобою везуть в інфекційну лікарню, а до нас потрапляють пацієнти з підвищеною температурою, підозрою на пневмонію. Тут вони проходять обсервацію, ми робимо їм експрес- і ПЛР-тести. Якщо тест позитивний, то відправляємо їх в інфекційну лікарню, якщо негативний, то залишаємо тут», — каже лікар. В інсультне відділення госпіталізують пацієнтів із подвійним діагнозом: COVID-19 та інсульт. Якщо температура підвищена, людину відділяють від інших в окрему палату.
Читайте також: «Про свій вибір не шкодую»
«У нашому відділенні залишалися пацієнти із дуже важкою симптоматикою, навіть ті, що перебували в комі. Я не побачив у них відмінностей між COVID-19 і звичайною респіраторною інфекцією, бо пневмонія у важких інсультних пацієнтів часто розвивається і там, і там. Але на першому місці в цих пацієнтів інсульт, він небезпечніший, а COVID-19 уже вторинний. У роботі з ними ми намагалися дотримуватися сучасних рекомендацій, тим паче, що вже є іноземні наукові роботи про особливості лікування інсультів у пацієнтів із коронавірусною хворобою. За цими рекомендаціями лікування трошки відрізняється», — розказує невропатолог.
Гострого піку пацієнтів у лікарні № 6, як, напевно, і в інших запорізьких закладах, не було. Мета карантину була виправдана, каже медик, лікарні не захлинулися пацієнтами, як це сталося в Іспанії, Італії, США. Вдалося цей процес розтягнути в часі: з’являлося лише по кілька хворих щодня. Запорізькі медпрацівники також мали певні труднощі з добиранням на роботу, коли зупинився майже весь громадський транспорт. Проте активно допомагав волонтерський рух «Підвези медика». «Я їздив на роботу авто, тому часто підвозив колег, моя машина майже завжди була повна», — каже Іван.
Як відомо, Міністерство охорони здоров’я пообіцяло медичним працівникам, залученим до боротьби з COVID-19, «300% надбавки», починаючи з березня. Проте тривалий час лікарні не розуміли, а Міністерство не пояснювало, як саме буде нараховано ці доплати: за фактично відпрацьований час чи пропорційно до розмірів зарплат. МОЗ звітувало про розподілені кошти, а лікарі виходили на протести, бо почався травень, а доплат за березень досі ніхто не отримав. Причина виявилася в бюрократичному процесі й незрозумілих правилах нарахувань. Лише 5 травня Національна служба здоров’я, яка після початку медреформи безпосередньо виплачує лікарням гроші, отримала право підписувати із закладами контракти на допомогу пацієнтам із COVID-19.
Читайте також: Архітектор з «Острова»
У середині травня лікарі 12 областей повністю отримали надбавки за березень, решта чекала ще довше. Медикам запорізької лікарні № 6 доплата прийшла наприкінці травня.
В Україні безпрецедентно високий рівень захворюваності на COVID-19 серед медиків: захворів майже кожен п’ятий медпрацівник. Запорізька область не стала винятком: близько 13% хворих — лікарі. Хоча загалом показники захворюваності та смертності від хвороби в Україні доволі низькі, їх не порівняти з десятками тисяч загиблих у країнах Західної Європи. Не секрет, що Україна серйозно відстає за темпами тестування населення — тому виявляють мало хворих, та й жорсткий карантин дав результат, проте остаточні причини ми дізнаємося, швидше за все, постфактум.
«Низькі показники захворюваності серед населення й високі серед медиків можна пояснити. На мою думку, медичний персонал не був достатньо захищеним на початку епідемії. Розрив у показниках призвів до того, що частина населення не бачить хворобу на власні очі, тому вважає, що її не існує», — пояснює Іван Дарій. І додає, що саме завдяки життю та здоров’ю дуже багатьох медиків цим людям пощастило не дізнатися, що таке коронавірусна хвороба.