Неорадянська фронда

Політика
25 Травня 2020, 19:05

Нардепи правлячої партії «Слуга народу» (СН) Максим Бужанський, Олександр Дубінський і Геннадій Касай радісно тиснуть один одному руки. Щойно Верховна Рада не підтримала ухвалення постанови про звернення до парламентів інших держав «з нагоди відзначення 75-ї річниці завершення Другої світової війни в Європі 1939–1945 років». Здавалося б, політична постанова авторства депутатів від СН не передбачала суттєвого опору. Її навіть поставили на голосування 13 травня, тобто вже після пам’ятних дат 8 й 9 травня, що сприяло зниженню емоційності. Текст звернення також не містив нічого надто радикального. Автори закликали вшанувати пам’ять усіх полеглих у боротьбі з нацизмом і засудити спроби сучасної Росії привласнити перемогу задля власних інтересів.

За постанову проголосували 200 депутатів Ради. Із них тільки 128 «слуг». Перед голосуванням уже згаданий Бужанський разом зі ще одним народним депутатом із президентської фракції Євгенієм Шевченком влаштували шоу. «Готові голосувати? Максиме Аркадійовичу! Максиме Аркадійовичу…» — глядачі трансляції засідання парламенту побачили тільки заклики спікера Дмитра Разумкова до Бужанського, щоб той заспокоївся. У цей момент депутат із місця голосно закликав колег не допустити ухвалення документа: «Не голосуйте за цю ганебну постанову. Ви ніколи не відмиєтеся… Це плювок у обличчя кожному, хто воював із нацизмом». «Усі, хто з південного сходу, зраджують своїх виборців, якщо голосують за цю постанову!» — перебиваючи Бужанського, ще голосніше кричав його колега по фракції Шевченко.

 

Читайте також:  Дали йому рік

Наслідком цих подій стало доволі широке публічне обговорення. «Соромно. Вибачте» — коротко резюмував підсумки голосування Микита Потураєв, який пробує себе на роль речника умовної проукраїнської частини фракції президента. Його колеги були багатослівніші. Передусім ідеться про членів парламентського комітету із закордонних справ, авторів обговорюваної постанови. Усі вони депутати від СН. Богдан Яременко висловився на захист колеги Марини Бардіної, якій того самого дня погрожували за «пропозицію визнати СРСР винним у Другій світовій» на одній з анонімних сторінок у соцмережах (автори сторінки також називають себе депутатами від СН).

 

джерелом внутрішніх проблем СН є її подібність до типової провладної партії ще часів Леоніда Кучми: це зібрання людей із дуже різними поглядами. Найважливішою є лояльність до президента

Бужанський і Ко з відповіддю не забарилися. Сам блогер-мажоритарник пригадав Яременку історію з інтимним листуванням у Раді. «Страждайте мовчки» — прокоментував Євгеній Шевченко допис іншої депутатки з власної фракції Єлизавети Богуцької, яка зазначила, що «ОПЗЖ зі своїми представниками в СН явно рулять».

З одного боку, «Слуга народу» справді стала неповторним явищем в історії Верховної Ради. Звісно, фракційні групи за інтересами існували завжди. Однак до публічних суперечок і навіть взаємних образ (які ніхто й не намагається приховати) між членами фракції ще не доходило. З іншого — джерелом внутрішніх проблем СН є її подібність до типової провладної партії ще часів Леоніда Кучми: це зібрання людей із дуже різними поглядами. Найважливішою є лояльність до президента. Питання, що стосуються ідеології або ставлення до проблем історії, хороші саме тим, що яскраво викривають штучність таких утворень.

Торік у листопаді ми вже міркували щодо питання про наявність ідеологічних груп у «Слузі народу» (див. Тиждень, № 45/2019). Виходило, що СН можна поділити на троє: тих, хто відстоює радянські цінності; тих, хто підтримує курс, обраний у 2014-му; та найчисельнішу третю групу: тих, хто намагається перебувати «понад суперечками» й уникати будь-чого, пов’язаного з ідеологією та історією. Підставою для такого висновку стала реакція на пропозицію фракції ОПЗЖ створити тимчасову слідчу комісію для розслідування подій в Одесі 2 травня 2014 року. Тоді депутати фракції Віктора Медведчука саме робили перші кроки для реанімації «одеської тематики» в українському медійному полі. Пропозицію підтримав Бужанський і кілька «слуг». Переважна більшість фракції вирішила утримувати нейтралітет.

 

Читайте також: Сигнали в центр

Час показав, що правило працює в обидва боки. Під час голосування за постанову про Другу світову війну 73 депутатів СН (окрім відсутніх) вирішили або утриматися, або просто проігнорувати питання. Кнопку «проти» натиснули тільки дев’ятеро «слуг». Формально найбільш статусним серед них можна назвати голову Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данила Гетьманцева.

Навіть тих, хто неприховано виступив проти постанови, важко назвати проросійськими. Ще 30 квітня парламент конституційною більшістю ухвалив інше суто політичне рішення. Ідеться також про звернення до парламентів інших держав щодо «засудження триваючої збройної агресії РФ щодо України». Тоді жоден «слуга» не проголосував проти, а утримався тільки мажоритарник з Одеси Артем Дмитрук. Ще кілька нардепів не голосували.

Депутатів на зразок Бужанського, Дубінського, Шевченка, Касая або Дмитрука не можна ототожнювати з тією ж фракцією ОПЗЖ. Медведчук і компанія вже давно обрали шлях прямої співпраці з Кремлем і не мають навіть теоретичної можливості його змінити. Тому візити в гості до Путіна особливо не дивують.

Захисники всього радянського з СН дотримуються іншої моделі. Увечері 13 травня нардеп Бужанський пояснював у ефірі телеканалу ZIK, що виступив проти постанови щодо Другої світової через загрозу сепаратизму. Мовляв, звинувачення Радянського Союзу в розв’язанні війни надасть західним сусідам можливість забрати території, приєднані до УРСР після 1939-го (варто уточнити, що СРСР у запропонованій депутатам постанові не згадано прямо. У тексті вказано, що Друга світова розпочалася «через змову тоталітарних режимів»). «Якщо ми зараз будемо ухвалювати такі постанови, то дамо їм (західним сусідам. — Ред.) змогу з новонабутих підстав заявляти про необхідність переглянути території на якихось законних підставах… Не забувайте про те, що вони давно роздали свої паспорти на цих територіях: і румунські, і угорські, і польські. Там наявні сепаратистські настрої, це факт», — зазначив Бужанський у телеефірі.
Для власної аудиторії Бужанський зображає роль прагматичного державника, який висміює «неначасні» спроби опонентів змінити трактування історичних подій і водночас міцно стоїть на сторожі слави ветеранів війни з нацизмом.

 

Читайте також: Звернення учасників Революції Гідності проти реваншу

 

Іще одна характерна особливість депутатів із цієї когорти — поєднання демократичних гасел і мінімуму поваги до опонентів. Наприклад, той самий Бужанський любить теоретизувати на тему тоталітаризму, який не будується за один день. Так він натякає, що переслідування прорадянських політиків може бути передвісником нацизму. Водночас жодних таких контекстів із терміном «соросята» нардеп не бачить і воліє його активно вживати. До речі, «соросята» — обов’язкова складова словника більшості прорадянських депутатів СН.

Майже всі депутати СН, які підтримують радянські цінності, — мажоритарники з Півдня та Сходу країни. І цей елемент довершує загальну картину. Бо так маємо середньостатистичного нардепа, який більшість часу розповідає про проблеми власного регіону (мости, дороги й робочі місця), трохи роздумує про «соросят» та інших (переважно західних) ворогів України, а щодо пам’ятних дат відстоює звичні уявлення своїх виборців. Іноді утворюється суцільна «каша». Нардеп Євгеній Шевченко полюбляє робити прямі трансляції з парламенту на власній сторінці в мережі Facebook. Із них, наприклад, можна дізнатися, що звернення про заборону російських соцмереж він не підпише, бо її ініціювали «соросята». Водночас сам Шевченко вже «років шість-сім» як не користується «ВКонтакте». «А чому ви не збираєте підписи, щоб ядерну бомбу на Москву скинути? Я підписав би», — додає наостанок Шевченко.

 

Головним майданчиком донесення інформації для таких депутатів, окрім соцмереж, є так звані інформаційні телеканали. Більшість із них нині перебувають у власності партнерів Віктора Медведчука з відповідною редакційною політикою. Тому зрештою хоча в СН і немає формально проросійських депутатів, але проросійський наратив присутній. Він виявляється не в тому, щоб прямо нав’язати зміну ставлення до агресора. Насамперед ідеться про повільну зміну сформованого статусу-кво після Майдану. Сьогодні Бужанському і Ко вдалося зупинити ухвалення постанови про Другу світову війну. Завтра труднощі можуть виникнути вже з постановами про російську агресію. Післязавтра почуємо про «фашизм» і «утиски російськомовних», але вже не з сектора ОПЗЖ.