Візит до України Владіміра Путіна деякі оглядачі називають поразкою російського прем’єра і в його політиці «збирання земель», і в пікіруванні з Дмітрієм Мєдвєдєвим у контексті підготовки до президентських виборів. Досить імовірно, що її причиною стало нерозуміння не лише Путіним, а й усією тамтешньою верхівкою процесів, які впливають на формування істеблішменту в Україні. Чи то імперська зверхність, чи небажання визнати за українцями право на осібність, а відтак відмінність від росіян раз по раз перешкоджають доведенню до завершення російських «бліцкригів» щодо інтеграції України.
Виникла вже навіть певна схема. Росіянам вдається домогтися чималих поступок – йдеться чи про вигідний контракт, чи про схему постачання газу, чи про доступ до пакетів стратегічних підприємств – і отримати зиск. Утім, як тільки мова заходить про незворотні кроки, які перекриють для України можливості інтеграції в Європу чи якось інакше обмежать маневр, такі ініціативи відкидаються або спускаються на гальмах.
Україна уникає розчинення в «Русском мірє», однак ані не спромоглася на власну творчу, «наступальну» роль у регіоні, ані не здатна опиратися заздалегідь невигідним країні схемам та угодам, які гарантують короткотерміновий зиск для конкретних політиків і чиновників. Ситуація навколо втягування України в Митний союз, що формується Росією, є промовистим прикладом.
І вашим, і нашим
Ставлення угруповань в українській владі до запропонованих російською стороною умов залежить від їх оцінок реалістичності та тривалості. Дешевший газ потрібен усім групам для зменшення вартості виробництва. Адже конкуренція на ринках металу дедалі запекліша, і будь-яка внутрішня перевага може означати спроможність зайняти (або не втратити) певну нішу. Тому обіцянки Росії про дешевий газ в обмін на входження до Митного союзу мали б впасти на сприятливий ґрунт.
Однак усі розуміють, по-перше, тимчасовість будь-яких послаблень (приклад Білорусі під боком), а по-друге, відсутність будь-яких гарантій (легкість, із якою росіяни дають обіцянки й «розкидаються мільярдами», не може не насторожувати досвідчених у таких питаннях українських бізнес-політиків).
У вітчизняному істеблішменті склався своєрідний консенсус: довести до логічного завершення переговори про створення зони вільної торгівлі з ЄС, але при цьому не лише не посваритися з Росією, а й за можливості домогтися зниження ціни на газ. Якщо для цього потрібне виконання певних ритуалів чи створення непрозорих схем, на нього готові піти.
За свідченням джерел у коридорах влади, найменш схвально поставилася до участі України в Митному союзі група… Дмитра Фірташа – Юрія Бойка, яка традиційно є проросійською. З одного боку, Фірташ перебирає під контроль хімічну галузь, але можливі втрати на експорті в разі запровадження санкцій з боку СОТ перевищують будь-які вигоди від МС. З іншого – група поклала око на видобуток вітчизняного газу, розуміючи, що російське паливо лише дорожчатиме, а переваги матиме той, хто володітиме українськими джерелами включно зі сланцевими та шельфовими.
Інші ж групи впливу від пропозиції росіян теж не в захваті. У короткостроковій перспективі Ахметов і Клюєв могли б виграти від зниження ціни на газ, однак вони розуміють і далекосяжні наслідки. Тому зайняли вичікувальну позицію: не заперечуючи проти якихось домовленостей із РФ, наслідком яких буде дешевший газ, проте й не маючи наміру активно їх просувати.
У кулуарах навіть обговорювали версію «шлюбу без оформлення стосунків»: погодження з Москвою квот і тарифів в обмін на дешевший газ без формального вступу України до Митного союзу.
Дилеми правителів
Уряд на чолі з Азаровим опинився під подвійним тиском. З одного боку, звички, попередній досвід, аргументи російської сторони штовхають в обійми Євразії. Зрештою, з 2003 року саме Микола Янович є найбільшим прибічником МС, ЄЕП та інших неблагозвучних абревіатур російського авторства. З іншого – здоровий глузд і викладки економічного аналізу однозначно застерігають проти цього. Такий внутрішній конфлікт на тлі поновлення чуток про можливу відставку Азарова пояснює особливу похмурість прем’єра останнім часом. Він мусить знайти формулу «і вашим, і нашим». Якщо вона провалиться, Миколу Яновича оголосять винним і відставка стане доконаним фактом. Якщо ж буде успішною, у перемоги з’являться інші батьки.
Подейкують, що глава Адміністрації президента Сергій Льовочкін отримав карт-бланш на упослідження внутрішніх опонентів, зокрема й під «вирішення питання» з росіянами. Під час березневого візиту в Україну першого заступника голови уряду РФ Іґоря Шувалова саме з Льовочкіним обговорювалися теми «економічної співпраці України і Росії у двосторонньому форматі, а також на багатосторонньому рівні». Джерела перекладають цю фразу з дипломатичної мови просто: найбільш наближеній до нашого президента особі було виставлено пакет російських пропозицій щодо МС і певні енергетичні схеми як компенсацію втрат.
Однак крім пропозицій Кремля керівництво України бачить й інші факти. Так, Світовий банк ще в січні цього року підготував «Попередню оцінку впливу створення МС ЄврАзЕС на його членів». Висновок невтішний: «Аналіз різних сценаріїв неодмінно доводить, що МС ЄврАзЕС створить умови для зниження ВВП (країн-членів) унаслідок обмеження торгівлі зі світом, які перекриють будь-які позитивні впливи від розширення торгівлі між учасниками союзу». Він загалом збігається з позицією українських експертів, які готували відповідні документи для оцінки можливих наслідків запровадження МС. Економічний аналіз свідчить явно не на користь союзу, і цю позицію доведено до керівництва АП та уряду.
Пошук виходу в тумані
Здавалося б, на цьому можна ставити крапку: заздалегідь невигідний союз не має розглядатися як можливий варіант. Однак українські можновладці продовжують пошук різних «формул». Зокрема, Віктор Янукович озвучив формулу «3+1». Джерела в АП стверджують, що йдеться про співпрацю між окремо Україною й окремо МС. Прем’єр Азаров наголошує, що при цьому не можна втратити напрацьовані з країнами двосторонні угоди, бо домовленості з Митним союзом у цілому можуть скасувати деякі вистраждані компроміси між кожним його учасником і Києвом для критичних галузей українського експорту: металу, хімії чи агропродукції. Представники Євросоюзу, зокрема посол Німеччини в Україні Ганс-Юрґен Гаймзет, уже заявили, що такий підхід ЄС влаштовує: у Союзі вважають неприйнятним лише безпосередній вступ України до МС.
Але Росія не погоджується на щось менше, ніж повноцінне приєднання нашої країни до Митного союзу. І всі обіцянки з цінами на газ пов’язують саме з цим.
Перебування між двома категоричними позиціями і необхідність обирати – некомфортне становище для української влади. Їй ближчі маневри в тумані й непрозорі схеми. Арсенал прийомів, звичний у внутрішньому використанні, навіть намагаються застосувати на зовнішній арені. Інсайдери вважають натяки на можливість інтеграції в МС тиском на Європейський Союз у контексті переговорів про ЗВТ і лібералізацію візового режиму. Натомість нещодавнє порушення справи проти Юлії Тимошенко «за фактом перевищення влади та службових повноважень при укладанні газових контрактів із Росією в 2009 році» називають спробою тиску на Путіна: мовляв, невигідна нам угода взагалі нелегітимна. Утім, ефективність такого тиску сумнівна: ЄС чітко заявив, що в разі вступу до МС Київ може забути про євроінтеграцію; РФ дала зрозуміти, що не бачить зв’язку зі справою Тимошенко і вважає угоду чинною, а ресурсів довести протилежне українська влада не має.
У Києві, як сказав перший віце-прем’єр РФ Шувалов на прес-конференції з українським колегою Клюєвим, «не з усіх питань знайдені взаємоприйнятні рішення чи навіть підходи». Безпосередню спробу РФ затягти Україну в невигідний для неї союз відбито. Однак Путін не залишить київський холодний душ без відповіді. У 2003 році реакцією Москви на відмову Києва від нав’язуваного нею ЄЕП.