Нещодавно президент Янукович дав доручення Уповноваженому з прав дитини Юрію Павленку створити міжвідомчу робочу групу для вироблення національної системи контролю захисту дітей від шкідливої інформації.
Вже дітьми почали прикриватися. Цитую Павленка: "На думку Глави держави, …необхідно захистити дитину від шкідливої інформації на телебаченні, радіо, в Інтернеті – сцен насильства, дискримінації, незаконних дій, жахів і еротики, пропаганди вживання алкоголю, тютюну, наркотиків".
Штірліц знав, що завжди запам’ятовується останнє слово. Останнє слово в даному разі – "наркотики". Хто ж може бути за те, щоб діти вживали наркотики? Повз паралізовану цим жахливим словом свідомість пересічного громадянина проходять інші слова: "насильство", "дискримінація" – і людина не замислюється, що під це можна підвести все, що завгодно – наприклад, відео побиття "Беркутом" мирної демонстрації. Можливо, маленькій дитині і не слід цього бачити. Але як влада добиватиметься, щоб цього не бачили тільки діти?
Обмежувати дітей у доступі до будь-якої інформації повинні мати право лише їхні батьки. Плюс у комп’ютерах, які стоять, наприклад, у школах, має бути заблокований доступ до порносайтів. І на цьому крапка.
Будь-який контроль над Інтернетом неприпустимий. Тому що прикриються дітьми і боротьбою з порнографією, а в результаті порнографія залишиться, а свободи слова не буде. Класичний шахрай Остап Бендер теж прикривався дітьми, збираючи гроші нібито їм на допомогу. Взагалі, де гучно і патетично задекларовані високі і благородні цілі – там у 90% випадків ховається якась нечувана гидота.
Інтернет – смертельний ворог усіх диктаторів. Тому що головна їхня зброя – не концтабори і навіть не "Беркут" з ОМОНом, а брехня, замовчування і викривлення інформації. Інтернет – це одночасно найпотужніший антидот проти владної брехні та ідеальний засіб зв’язку для невдоволених. Коли він ще не був розвинений, можна було арештувати, оббрехати і посадити кількох ініціаторів акцій протесту і тим обезголовити і знищити протестний рух. А тепер завдяки інтернету ні оббрехати не вдасться (люди все одно дізнаються правду), ні посадити нічого не дасть – через так звану "горизонтальну інфраструктуру", коли є спільна ідея, є злагоджені дії великої кількості людей, а явних лідерів і організаторів нема, і не відомо, кого саджати. Останню тезу добре підтверджують нещодавні події в Росії, коли, наприклад, один з незаперечних лідерів опозиції, блогер Алєксєй Навальний, сидів у спецприймальнику, отримавши 15 діб адмінарешту, а протестні акції відбувалися з не меншою потужністю, ніж були б за його присутності.
Наскільки інтернет і люди, які вміють використовувати його за призначенням, заважають владі, поясню на несподіваному прикладі. Якось випадково трапився мені у Мережі матеріал під назвою "Поради дружині моджахеда". Моджахед в ісламі – це той, хто бере участь у Джихаді, тобто війні за віру. Якщо ж обійтися без релігійних термінів, то це озброєний повстанець, який живе на нелегальному становищі, бере участь у нападах, диверсіях, вбиває людей, серед яких є цивільні. Автор тексту – дружина такого повстанця, вона ділиться власним досвідом і пише, виходячи з того, що дружини моджахедів в усьому підтримують своїх чоловіків, пишаються ними і в разі потреби готові надати їм та їхнім товаришам будь-яку посильну допомогу. Тобто, кажучи мовою закону, цих жінок можна розглядати як посібниць терористів.
Отже, автор дає поради, як поводитись на допиті, щоб не підставити чоловіка та його побратимів, розповідає, що в домі у жінки, чоловік якої веде збройну боротьбу, неодмінно відбудеться обшук, під час якого конфіскують усі носії інформації – тому треба заздалегідь подбати про те, щоб не тримати вдома – в комп’ютері, на дисках чи флешках – фотографії, на яких є, наприклад, чоловік і його друзі, тощо.
Зрозуміло, що візити силовиків до таких жінок, обшуки і допити – явище цілком логічне. Але я була вражена, прочитавши цей текст. Тому що особисто я, людина, що не порушує законів і ніяк не пов’язана з терористами, вже рік змушена поводитись так само. Я не залишаю відзняті матеріали (це просто жахливо для фотожурналіста, і я через це страждаю, в тому числі, матеріально – іноді до мене звертаються з проханням продати якісь архівні знімки чи відео – а їх нема). Зрозуміло, що на моїх знімках не може бути, наприклад, підготовки до вибуху у метро. Але звинувачень, що завдяки вилученим у мене фотографіям ідентифіковували і арештовували активістів Підприємницького Майдану, для мене було достатньо, щоб припинити накопичення архівів. Також щодня доводиться вживати купу інших заходів проти непроханих візитерів. Два обшуки за рік навчили.
Я не вбиваю людей, не допомагаю тим, хто це робить, і навіть не закликаю до цього. Всього лише збираю інформацію і розповсюджую її через інтернет – але поводитись змушена так само, як посібниці терористів. З цього можна зробити висновок, що можновладці бояться нас, "мережевих ховрашків", які за сприятливих умов можуть швидко розмножитись і відростити ікла, – в усякому разі, не менше, ніж тих, хто веде проти них збройну боротьбу.
Ну що ж, нехай бояться.