Навіть якщо COVID-19 є порівняно менш ризикованим для фізичного здоров’я дітей і підлітків, пандемія стала для них серйозним психологічним випробуванням. Закриття навчальних, розважальних і спортивних закладів та пов’язана з ними самотність, дистанційна освіта, обмежене спілкування з однолітками безпосередньо вплинули на психосоціальне та емоційне самопочуття дітей.
Багато досліджень показали зростання збудливості, дратівливості, гіперактивності й навіть агресивності, а також порушення апетиту та сну. Зокрема, молодші діти хвилювалися, що члени сім’ї можуть заразитися новою хворобою, були неспокійними й тривожними. Водночас підлітки боролися з турботами та невпевненістю щодо свого академічного й особистого майбутнього та виявляли посилення симптомів афективних розладів. «Опитування показують значне зростання депресії та тривоги у дітей і підлітків. У Німеччині та деяких інших країнах ця цифра зросла вдвічі, інколи навіть утричі», — наголосив Крістофер Прінц із Берлінського центру ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку) на дискусійному заході «Психічне здоров’я в умовах пандемії — молодь під тиском», що відбувся у травні цього року. У міжнародному порівнянні вжиті заходи та наслідки пандемії були різними, особливо для дітей. Наприклад, у багатьох країнах Європи, Південної й Центральної Америки карантин супроводжувався закриттям шкіл і дитячих садочків упродовж багатьох місяців, а також суворою комендантською годиною. У ФРН заборонили перебувати навіть на дитячих майданчиках. В інших країнах, наприклад, у Швейцарії чи Швеції, карантинні обмеження були не такими жорсткими. Проте впевнено можна стверджувати, що живого спілкування бракувало всім. А діти й підлітки дедалі частіше повідомляли про істотне зниження якості життя, посилення психологічного стресу та страхів. Це й не дивно — для дітей рік, у якому все стало на паузу, виявився значно довшим, аніж для дорослих.
Читайте також: Хаотичне щеплення
У репрезентативному дослідженні COPSY (Corona and Psyche) вчені з Великої Британії та з Університетського медичного центру Гамбурга-Еппендорфа (UKE) досліджують наслідки пандемії коронавірусної хвороби для психічного здоров’я та добробуту дітей і підлітків у Німеччині. Від травня 2020-го до середини січня 2021 року вони опитали понад 1 тис. дітей і молоді та понад 1,6 тис. батьків за допомогою онлайн-анкетування. Результати цього опитування здивували навіть організаторів дослідження: «Ми очікували на погіршення психологічного самопочуття під час кризи. Однак те, що воно виявиться таким масштабним, здивувало нас самих», — зауважила докторка Ульріке Рейвенс-Зіберер, яка очолює дослідження й клініку дитячої та підліткової психіатрії у Великій Британії. Уже після першого раунду опитувань, який відбувся у травні та червні 2020 року, стало зрозуміло: 71% дітей і підлітків у віці від 7 до 17 років відчували емоційний стрес через пандемію. Дві третини вказали на зниження якості життя та рівня психологічного добробуту. Водночас погіршився й стан здоров’я: удвічі більше дітей, ніж у першому опитуванні, заявили, що вже не займаються спортом, а натомість дедалі більше часу проводять за смартфонами чи комп’ютерами, зокрема й через дистанційне навчання. Найбільше постраждали діти та підлітки з нижчим соціально-економічним статусом і нижчим рівнем освіти батьків, оскільки їх менше підтримували в їхньому сімейному середовищі. Також зріс рівень побутового насильства, особливо в соціально незахищених сім’ях з більшим соціальним стресом, наприклад, через утрату роботи або маленьку житлову площу.
Значно зросли в дітей також тривоги та страхи. У 24% опитуваних це навіть призвело до ознак тривожного розладу, проти 15% до пандемії. Психологічні та психосоматичні проблеми численні й різноманітні. Вони варіюються від підвищеної дратівливості, труднощів із засинанням, болю в животі та головного болю до значно серйозніших відхилень, таких як поведінкові проблеми та гіперактивність. «Дуже важко було пояснити малим, чому не можна вийти на вулицю й погратися на дитячому майданчику, особливо коли вони бачили з вікна, що хтось порушував правила, — розповіла Тижню Ірина, матір п’ятирічного Богдана та дворічної Теї, які проживають у німецькому Штутгарті (у місті понад пів року був жорсткий локдаун із зачиненими дитячими садочками й майданчиками та комендантською годиною). — Серце розривалося, коли вони дивилися на порожнє подвір’я та щодня запитували, коли нарешті зможуть погуляти зі своїми друзями. Маленька дитина не розуміє, що таке «пандемія» чи «вірус». А ще дуже важко було справлятися з шаленою дитячою енергією, яку малюки не мали можливості використовувати сповна. Вони просто «дуріли», кричали, влаштовували істерики».
Повертаючись до дослідження COPSY, через пів року після першого раунду опитування поліпшення не відбулося. Навпаки: внаслідок тривалої соціальної ізоляції тривога лише поглибилася. Другий раунд опитування у грудні 2020-го та січні 2021 року виявив, що кількість дітей, які відчувають емоційний стрес від пандемії, збільшилася до 80%. На додаток до значного зростання тривог і страхів проти першого опитування, також почастішали психосоматичні скарги й симптоми депресії. Батьки маленьких дітей відзначали, що малюки стали емоційно нестійкішими. Однією з причин цього є закриття дитячих садочків і, як наслідок, порушений звичний розпорядок дня. Дітям довелося звикати до цілковито нового побуту, що є величезним стресом для їхньої психіки. Батьки помічали, що діти стали збудливішими, їх було важче заспокоїти та вкласти спати.
Читайте також: Між нормою та хворобою
«Моєму дворічному сину бракувало гри з однолітками. Були проблеми з обіднім сном, оскільки дитина не проводила достатньо часу на свіжому повітрі, — поділилася своїм досвідом Олена з Івано-Франківська. — Також інколи ми спостерігали пригнічений настрій у малюка, хоча сам він не міг пояснити, що не так. Удома йому дуже не вистачало вуличних ігор, тому ми разом тепло вдягалися, розсували меблі та відчиняли вікна, і в морозні дні грали вдома у футбол. Щоб якось урізноманітнювати дозвілля, малювали на полотні, читали книжки, виходили на зв’язок з родичами, разом пекли печиво й тортики. Але були також позитивні моменти — син почав більше говорити, бо вдома чув діалог батьків, а не монолог мами. Після завершення строгого карантину він не одразу захотів гратися з іншими дітьми, йому вже було цікаво з самим собою».
Схожим досвідом ділиться з Тижнем харків’янка Олександра, яка опинилася на карантині з трьома дітьми шести-дев’яти років: «Спочатку будо важко, бо наш ритм життя не вкладається в рамки самоізоляції. Діти звикли активно проводити час після школи. Десь із тиждень ми адаптовувалися. Була ж весна, а тут удома треба сидіти! Дітям було важко, бо накопичену енергію нікуди виявилося дівати. Погіршився апетит і сон, з’явилася роздратованість, апатія. Ми з чоловіком вирішили чітко дотримуватися режиму дня: рано вставати та вкладати дітей до 21:30. Зранку обов’язково робили фізичні вправи. Намагалися давати дітям завдання на день: читання, математика, англійська. Придумали «банку бажань» — якщо ставало сумно чи нудно, діти витягали з банки папірець із завданням, яке ми виконували разом. Також проводили спільні вечори: грали в настільні ігри, малювали, складали пазли й конструктори, читали. Це знімало напругу перед сном. Пожалкували, що вдома не було тварини (рибок до уваги не беремо). Після карантину ми помітили, що в дітей змінилося ставлення до дозвілля, школи, родини. Вони тепер цінують можливість відвідувати гуртки, секції, басейн, музичну школу. Хвилюються, що школу можуть знову закрити, бо не в захваті від навчання онлайн, оскільки їм важливо спілкуватися з вчителями наживо».
Читайте також: Повертаючись до життя
Наслідки карантину та пандемії для дітей і підлітків з уже наявними психічними захворюваннями також були різними. Особливо сильно пандемія вплинула на дітей з обсесивно-компульсивним розладом (див. Тиждень, № 35/2021), синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю або розладами аутистичного спектра. Такі діти мали особливі труднощі з організацією роботи або дистанційною освітою. «Локдаун припав на період гострого пубертату нашого п’ятнадцятирічного сина Дениса, в якого діагностовано розлад аутистичного спектра, — розповів Тарас із німецького Гайдельберга. — Закриття школи порушило встановлений перебіг тижня, до якого Денис звик. Дистанційне навчання не сподобалося з самого початку — син навідріз відмовлявся використовувати камеру, почав пропускати уроки. Оскільки улюбленим заняттям було проведення часу за комп’ютером, виявилося важко розмежувати час для навчання й розваг (відеоігри). Він фактично постійно перебував у своїй кімнаті. Думки про те, що треба вчитися, заводили його в ступор. Умовляння, слова, пропозиції допомоги лише провокували сварки. Повна відсутність зовнішнього спілкування дуже погано вплинула на його психіку. Раніше Денис здобував хоч якийсь позитивний досвід, хоча сам того й не розумів, від «вимушеного» спілкування з іншими. Ми почали бити на сполох ще взимку, коли запідозрили депресивний стан — Денис часто плакав, казав, що не хоче жити, не бажав уставати з ліжка, мав напади злості, панічні атаки. На початку 2020-го ми звернулися до психотерапевта, але через кілька місяців зрозуміли, що словами не зарадити — стан не покращився. Тоді ми разом з психіатром вирішили додати до терапії медикаменти (антидепресанти) і, на щастя, стан сина значно покращився».
Попри негативний вплив пандемії на дитячу психіку, є й певні підстави для оптимізму. Тривала ізоляція привела до загальної підвищеної обізнаності щодо психічного здоров’я, батьки стали частіше звертатися до фахівців. Сучасні діти справді ростуть у час, який може бути дуже стресовим для їхнього психічного самопочуття. Тому батькам важливо звертати увагу на будь-які поведінкові зміни своїх дітей та в разі потреби не чекати на кризову ситуацію, а звертатися за компетентною допомогою.