Останні вибори знову неабияк подивували всеукраїнського обивателя сумськими пристрастями. Ні з того ні з сього тиха область, яка нібито ще з часів Помаранчевої революції, розчарувавшись у своєму землякові, якого доля винесла на вершину президентства, впала в глибокий сон, раптом прокинулася. Прокинулася несподівано гучно, вліпивши по пиці одразу всім, хто сподівався на легку здобич і неперебірливість мешканців глухомані. Місцевим князькам і магнатам, які самозакохано вірили у свою унікальність та непоборність, центральній владі, що сподівалася за допомогою маніпуляцій підім’яти під себе цей край, і навіть своїм вискочкам, які марили легкою здобиччю.
Олігархи. Цих істот на Сумщині традиційно не люблять, але якось уживаються з ними, доки не допече. У цьому Сумщина доволі схожа на Україну загалом. Терпиться, терпиться, а потім як бахне. Бахнуло колись у 2004-му, коли губернатор Щербань, із донецьких, добряче заливши під шкіру сала своєю самодіяльністю, перевершив поріг допустимого. Завалили, здавалося б, непорушного володаря як пити дати кількасот студентів. Озлобилися так, що ні менти, ні інші добрі люди не допомогли. Полетів Щербань у невідомому напрямку. Тепер, схоже, прийшла черега Андрія Деркача. Це ще один пан, не дуже гласний, бо не губернатор, але добрячий шматок області тримає, ледь не всю. Стверджувати, що йому на Сумщині настав гаплик, звісно, ранувато, основна битва попереду, але гонор у його армії підлабузників понівечено серйозно. Як не крути, а столиця Глухів впала. Ну не так щоб без бою, бо, подейкують, навіть замах на Мішеля Терещенка під виглядом автокатастрофи планувався, але впильнували компетентні органи. У день виборів теж було б весело, горіли б дільниці зі скриньками, як смолоскипи, хлопці вже навіть чиркали сірниками, але… Це нині багато хто дивується, як то віддав Деркач свою вотчину без гучних фальсифікацій і мордобоїв, бо й справді дивно. Але дивуватися не варто. Попитайтеся в заступника начальника обласного управління з громадської безпеки, який цілу добу гасав по Глухову і втихомирював електорат, як йому було. Він розкаже. Можливо. Але очевидці розповідають, що, повернувшись до Сум, високий начальник тільки й сказав, що побував у справжньому Техасі, стінка на стінку і все таке. Якби не міліція, була б бойня.
У Конотопі теж не менш епічна історія, щоправда, без крайнощів. Там мером вибрали свободівця, і друге за значущістю місто області, важливий вузловий центр, наче перевернулося з ніг на голову. Було проросійське аж до мозку кісток, і от на тобі.
Що тепер буде з тими Глуховом і Конотопом, як відбиватимуть свою вотчину Деркач і Ко, лише Бог знає. Бачення аналітиків, принаймні щодо долі Глухова, розходиться кардинально. Хтось пророкує Терещенкові швидкий гаплик, бо, мовляв, у нього немає команди й деркачівці в раді його швидко взують, а хтось каже, що все під контролем, рада як рада, більшість у нього сяка-така набереться й нічого критичного не трапиться. Не міг, мовляв, Київ допустити, щоб такого легендарного чоловіка в Глухові кинули напризволяще. Побачимо. У будь-якому разі очевидці розповідають, що в стані конкурентів шок і лють. Нібито Деркач, зрозумівши, що сталось, обзивав своїх підопічних бездарами й навіть погрожував своєму кумові та помічникові Олегу Бояринцеву, який курирує на Сумщині його справи, очолюючи деркачівську «Волю народу» в облраді, розправою. З переляку Бояринцев, кажуть, заяву в міліцію написав про погрози життю. Якщо це так, то внутрішні розборки в них там і справді серйозні. Та й нічого дивного. Донедавна Андрій Деркач міг цілком спокійно вважати себе сумським князем. За всіх часів правив і владарював як хотів, навіть Порошенко, нібито з вдячності за розвал януковичівської коаліції в парламенті, благословив олігарха й далі правити областю, а тут, дивись, таке.
Читайте також: Мішель Терещенко: Керівникам Сумщини було вигідно, щоб тутешній люд був бідним і не мав роботи
Область олігархічні клани контролювали завжди глобально. З одного боку, група колишнього губернатора Чмиря з партнерами-регіоналами, з другого — Деркач із Григоришиним, ще шматок у Коломойського. Хто не в курсі, помітну частку української нафти видобувають на Сумщині. Звичайно, всі були не проти й далі впливати на ситуацію, до того ж у світлі децентралізації та збільшення місцевих бюджетів вигідно сісти на розподіл грошових потоків. Деркач ледь не в усі політпроекти, кажуть, встиг попропихати своїх людей, так само, не сумнівайтеся, працювали й інші. Бо хто ж відмовиться вигідно освоювати кошти. Тим паче децентралізація вже дається взнаки. Єдина біда, що всі ресурси витрачаються в ручному режимі. І непоганий результат «Батьківщини» в Сумах, та й обрання мера міста від цієї політсили якраз чудово це ілюструє. Весь бюджет пішов, грубо кажучи, на піар, розповідають громадські активісти. Бюджетні кошти вбехували в усе: садочки, школи, підвали, ліфти, бруківку. Не обійшлося, щоправда, і без курйозів. Двійник чинного мера Сум Олександр Іванович Лисенко, який узагалі нічого не робив, взяв понад 4%, що значно більше, ніж ті, хто трудився, активно проводив масові кампанії, вкладав купу грошей, ходив на дебати і т. ін.
Політична кухня на Сумщині взагалі доволі цікава, хоча назвати її оригінальною язик не повертається. Кількість реально існуючих партій тут така мала, що зовсім не дивно, що виборців, охочих голосувати за котів у мішку, виявилося ну дуже небагато. Молодь цю акцію взагалі проігнорувала, і якби не пенсіонери та інші надмірно активні громадяни, все закінчилося б доволі плачевно. З реальних партій у Сумах та області можна назвати хіба що «Батьківщину», котра стабільно бере свої 11–12%, «Свободу», яка має сильний активний кістяк і на якій, по суті, трималися всі вуличні акції під час революції, Демальянс — поки що незначну силу, людей 20, котра не побоялася йти на вибори за своїми 3%, і, хоч як дивно, Аграрну партію, яка ніколи не мала впливу, зате зуміла добре розбудувати низові структури. А от щодо решти ситуація тут плачевна. БПП у Сумах реально немає, це проект, причому навіть не на папері, а в соцмережах і телевізорі. Соціалісти й Народний рух померли. Радикальна партія здулася. «Воля народу» — фіксація впливів Деркача. «Відродження» — така сама фіксація впливів регіоналів Чмиря, Кернеса та Коломойського. Вони матимуть фракцію в облраді, але сказати, що це партія, важко. «Сила людей» — проект, який, можливо, переросте в політичну силу, як і УКРОП, сформований у середовищі бізнесменів середньої руки, та «Самопоміч», членів якої мало хто бачив, вони вели кампанію, ставлячи по місту тумбочки на бетонних основах: ні реклами, ні зустрічей — лише бетонні тумби. З таким успіхом можуть ці бетонні тумби принести і в міськраду, щоб стояли. Єдиний, кого впізнають із цієї політсили, — Ірина Рибальченко, креатура Деркача з командою. Вона директор їхньої ТЕЦ.
Те, що Сумщина є регіоном, здатним образитися й вийти з-під контролю в будь-який момент, варто пам’ятати, а надто тим, хто на нього претендує. Область якщо не особлива, то зі своїми мухами. Тут, може, й не люблять гучних бунтів, але в кашу наплювати собі не дадуть, особливо коли реальність починає діставати. Користуватися стереотипами небезпечно, вони тут також специфічно працюють. І в цьому легко можна переконатися, якщо є бажання.
Читайте також: У міжвибор’ї
Здавалося б, прикордонна з Росією область, любити сусіда тут якщо не зобов’язані, то принаймні повинні. Як мінімум говорити російською і перейматися дружніми зв’язками. А от і ні. У Сумах російської майже не чути. Набагато менше, ніж у Києві.
Звісно, Сумщина пов’язана з Росією контрабандою, унікальною, до речі, за своєю суттю. За рік вона збільшилася, кажуть, у рази, пропорційно зростанню патріотизму та національної свідомості. Та так солідно, що на глухівському та краснопільському напрямку будують уже навіть спеціальні перевалочні хаби. Звісно, ниточки тягнуться аж до столиці, і патронами виступають нібито київські високопосадовці. Але й місцеві люди не жаліються, бо і їм перепадає. Українці везуть у Московію сир, який у Росії офіційно «забанили». А от в Україну навзамін женуть теж ліквідний товар: бичків.
Читайте також: Олігархи знову поділили Україну
У Московщині, виявляється, цього добра плодиться повно, а в нас бракує. Ганяють їх через кордон діти 13–15 років, що віком не дотягують до кримінального покарання. Отримують за послугу по 500 грн. Наші пацани їх тут зустрічають і переганяють далі. Заробіток уже менший, 300 грн, але й це непогано. Масштаб явища майже промисловий, нормальний системний бізнес. Кордон із Росією здоровенний, ганяти можна що завгодно, що, в принципі, і відбувається. А інакше й не можна. Життя таке. Бо, як не крути, нічого позитивного за роки незалежності тут так і не відбулося: поштовху, ривка, принаймні натяку на розвиток мешканці так і не дочекалися. Навіть обирати часто доводиться не між двома лихами, хай і яскравими, а поміж незрозуміло чим. Тотальний брак якісної пропозиції. Не стінка на стінку, як жартують громадські активісти, а яма на яму. Нормальній людині ще треба постаратися не вступити. Але й це, схоже, ненадовго. Сумщина ж уміє дивувати.