Через пандемію більшість країн світу так і не ризикнули повністю відновити процес навчання й натомість запровадили змішані чи онлайнові формати. Тривалі літні канікули дали українським освітянам час, щоб розробити системніший підхід до викликів, перед якими постали школи під час карантину. Але скористатися нагодою завадила неузгоджена робота державних інститутів і відомств, залучених до боротьби з COVID-19. Усе літо утримувалася тенденція до зростання кількості інфікованих, проте умови карантину поступово пом’якшували. Майже до початку серпня було невідомо, чи відкриють із вересня школи, або навчання буде дистанційним. Тому педагогам було важко розпочати ґрунтовну розробку конкретних алгоритмів роботи.
Проте після запровадження епідемічного зонування уряд оголосив, що повернутися за шкільну парту не зможуть лише діти з територій, що опиняться у так званій червоній зоні, а всі інші так чи інак отримають змогу навчатися за партами. Такі правила, звісно, логічні з погляду епідеміології: у місцях, де фіксують спалахи COVID-19, необхідно терміново реагувати для переривання ланцюга поширення коронавірусної інфекції. Але водночас це ускладнило завдання освітянам. Фактично, вони мають бути готовими будь-якої миті перейти до різних варіантів навчання, мати для цього не тільки відпрацьовані алгоритми, а й передбачити всі матеріальні витрати. Після оприлюднення офіційних рекомендацій і наказів від Міністерства освіти та Міністерства охорони здоров’я стало зрозуміло: кожна школа розв’язуватиме складні питання самостійно.
Читайте також: Позашкільна освіта на екрані
І самостійність ця почалася з першого дня: рішення про свято першого дзвоника впало на плечі педагогічних колективів кожної окремої школи. Єдине, чого не рекомендували, то це організовувати традиційні урочистості та збирати весь шкільний колектив. Це, як і заборона стороннім особам перебувати у приміщеннях шкіл, не завжди викликало схвалення у батьків, які хотіли, наприклад, зафільмувати пам’ятні моменти життя своїх дітей, а також політиків і чиновників, яких напередодні місцевих виборів позбавили майданчика для піару. У деяких школах не стали напружуватися й вигадувати оригінальні сценарії, а розпочали навчальний рік зі святкової виховної години. Подекуди все ж була святкова лінійка, але лише для майбутніх випускників і першокласників. Популярними стали квести на вулиці, які для своїх класів організували педагоги, різноманітні творчі майстерні, екскурсії та зустрічі, присвячені початку навчального року.
Під заборону також потрапили батьківські збори, які рекомендовано замінити онлайн-зустрічами й індивідуальним спілкуванням. Однак, як і офіційну заборону на «колядування» грошей у батьків, це правило порушували доволі часто. Батьків майже потай запрошували до школи перед початком навчального року, щоб прояснити «деякі важливі питання», більшість із яких передбачали матеріальну складову. Десь вирішували коштом батьків придбати безконтактні термометри в кожен клас, десь закуповували дезінфекційні засоби чи одноразові рушники, хоча в усіх регіонах чиновники відзвітували, що навчальні заклади повністю забезпечені необхідним. Парадокс у тому, що майже до початку навчання було невідомо, які саме засоби захисту будуть обов’язковими. А для здійснення закупівель коштом бюджету — хоч державного, хоч місцевого — потрібен час. Тільки наприкінці серпня міністр охорони здоров’я Максим Степанов наголосив, що для входу до школи потрібні маски, обов’язковим є температурний скринінг, а також бажано створити умови для розділення потоків учнів у приміщенні школи. Дітей масками повинні забезпечити батьки, а вчителів буде забезпечено ними коштом місцевого чи обласного бюджетів.
Пізніше уточнили, що учням 1–4 класів можна буде перебувати у школі без маски чи респіратора. Педагогам у школах, які перебувають у «помаранчевих» зонах, рекомендовано використовувати захисні щитки, бо в масках неможливий повноцінний емоційний контакт з учнями. Та й, відверто кажучи, це набагато дешевше, ніж якщо використовувати маску правильно, тобто змінювати її кожні 2–3 години. У «зелених» і «жовтих» зонах рекомендовано тільки дотримуватися дистанції, але захисні щитки почали закуповувати в усіх регіонах, розуміючи, що колір зони може змінитися будь-коли. У деяких містах устигли зорієнтуватися й закупити для всіх шкіл безконтактні реєстратори температури, які встановлюватимуть у вестибюлях навчальних закладів. Десь для вимірювання температури в кожному класі дістали з аптечок звичайні ртутні градусники, а вчителі самі шиють собі маски, бо в місцевих бюджетах таких витрат не запланували. Імпровізувати довелося й у питанні організації харчування дітей. Запровадження шведського столу довелося відкласти — повернулись до системи попереднього замовлення страв, які діти різних класів споживатимуть у їдальнях у різний час та з дотриманням необхідної дистанції. А це подекуди організувати взагалі неможливо через завелику кількість учнів або надто малу площу їдальні. Тому в деяких навчальних закладах вирішили обмежитися тим, щоб надати учням можливість харчуватися домашньою їжею безпосередньо у класах або ж у їдальні — в окремі години, виділені для дітей різного віку. Проте в обох випадках знов постає питання державних коштів, виділених на харчування школярів. По-перше, що робити з цими грошима в разі запровадження жорсткого карантину? А по-друге, якщо так станеться, то чи відшкодують батькам вартість шкільного харчування? Останнє питання актуальне ще й тому, що чимало родин потребує допомоги від держави, щоб забезпечити дітям якісне харчування принаймні раз на день.
Читайте також: Уроки на дивані. Як українці впоралися з дистанційною освітою
Не зовсім зрозуміла норма і щодо випадків, коли у шкільному колективі буде виявлено інфіковану особу. За наказом МОЗ, якщо буде підтверджено випадок COVID-19 в одного з учителів чи викладачів, самоізолюватися повинні особи, які мали встановлений контакт та не використовували водночас засобів індивідуального захисту. Але ніхто не пояснює, чи йтимуть на самоізоляцію батьки дітей, які навчалися в одному колективі з тим, у кого буде підтверджено COVID-19. Також видається дивним пояснення чиновників щодо ізоляції дитини, яка має візуальні ознаки захворювання, а також здійснення тестування, що за законом має бути конфіденційним. По-різному у школах розуміють також вимоги щодо медичних довідок перед навчанням. Десь вирішили, що їх обов’язково мають надавати лише першокласники, а інші проходитимуть медогляди ближче до дати свого народження. В інших навчальних закладах вимагають довідки в усіх учнів, що спричиняє скупчення дітей із батьками в амбулаторіях. Немає одностайності також щодо того, які саме довідки хочуть бачити в школі. Чи достатньо лише огляду педіатра — чи дитину має також оглянути певна кількість вузьких спеціалістів (окуліст, психоневролог тощо)? Через невизначеність і різні вимоги створюється напружена атмосфера, коли батьки переповідають одне одному вимоги, конфліктують і ведуть дітей до поліклінік «про всяк випадок».
Є проблеми і з логістикою. Організувати навчальний процес так, щоб розвести потоки учнів у часі та просторі, складно і в маленькій школі, й у великому навчальному комплексі. Наприклад, у київській школі № 84 батькам повідомили, що уроки, де класний колектив має ділитися на підгрупи, відбуватимуться в одному приміщенні з двома вчителями одночасно. А в бахмутському НВК № 11 запровадили змішане навчання, під час якого частину уроків буде проведено онлайн, а частину — у класах. Години відвідування школи учнями різного віку розведено: коли старші навчаються вдома, молодші сидять за партами, й навпаки. Також рекомендовано запроваджувати гнучкий графік дзвоників, але як поєднати це з графіком роботи вчителів-предметників, сушитимуть голови вже на місцях.
Читайте також: Навчання попри карантин
Проте найбільшу тривогу викликає організація самого навчального процесу. Радість педагогів від наданої їм свободи вибору методів, засобів і темпів викладання матеріалу затьмарено неймовірним навантаженням. Наразі вчителі мають підготуватися до введення дітей протягом вересня до навчального процесу після канікул і карантину, який почався ще навесні. За цей час їм доведеться змінювати плани навчання, виходячи з рівня знань, які покажуть учні кожного окремого класу. У рекомендаціях МОН ідеться, що вчителі мають планувати свою роботу в довільному форматі. До прикладу, учитель може переносити теми уроків відповідно до того, як учні опанували навчальний матеріал, і самостійно визначати кількість годин на вивчення окремих тем. А ще їм треба бути готовими до запровадження будь-якої миті елементів дистанційного навчання або до повного переходу в онлайн-формат, виходячи з епідеміологічної ситуації. Педагоги мають надати учням чіткі інструкції з виконання завдань і вільний доступ до навчальних матеріалів, розміщених на одній платформі, обрати яку мають педагогічні ради. У навчальних програмах і планах уроків рекомендовано виділяти ключові теми, щоб допомогти учням самостійно працювати в умовах дистанційного навчання. Також освітнє керівництво наголошує на важливості уникнення елементів змагання та, за можливості, згуртування учнів.
До того ж слід розуміти, що онлайн-навчання потребуватиме більше часу, ніж зазвичай це відбувається у класах. Чи стане процес дистанційної освіти більш системним і продуктивним, аніж було навесні, покаже час. Але хотілося б вірити, що всі педагоги мали можливість і бажання по-справжньому підвищити свою кваліфікацію щодо відповідних технологій. Також залишається тільки сподіватися, що чиновники за ці пів року продумали хоч якісь алгоритми допомоги тим дітям, які з різних об’єктивних причин не мають доступу до інтернету або гаджетів, потрібних для дистанційного навчання. Це стосується дітей із родин, що тимчасово потрапили у складні життєві обставини, багатодітних родин і школярів із віддалених населених пунктів. Бо за інформацією волонтерів і правозахисників, навесні під час карантину більшість дітей із цієї категорії не мали доступу до якісної освіти. Актуальним під час пандемії постало питання домашнього або дистанційного навчання школярів, яке запроваджують за бажанням здобувачів освіти навіть без карантину. Ті батьки, які занепокоєні ризиком поширення коронавірусної інфекції під час відвідування їхніми дітьми школи, мають можливість тимчасово обрати інші варіанти навчання. Так, під час домашнього навчання діти самостійно або з батьками опановуватимуть матеріал і періодично складатимуть іспити в школах. Попри те, що таке право зафіксоване в законі про освіту, організовувати альтернативне навчання прагнуть не в усіх регіонах. Передусім не всі батьки взагалі знають про таку можливість, бо, відверто кажучи, працівники освіти не надто зацікавлені в її поширенні. До того ж консультування й тестування дітей, які тимчасово навчаються вдома, педагогам не оплачується. Також не зазначено, як один учитель має поєднувати онлайн-уроки для окремого учня й роботу з класом у школі.
Читайте також: Die Welt: Велика непевність
Вихід із цієї ситуації запропонували в Одеській області. З огляду на те, що вчителі здебільшого мають повне навантаження й не можуть одночасно працювати у двох форматах, а також на обмежений обсяг державної субвенції, з якої їм виплачують зарплату, було запропоновано таке рішення. У школах на кожній паралелі формуватиметься кілька класів з учнів, які бажають тимчасово перейти на дистанційне навчання. Відповідно, вчителі, які працюватимуть із такими класами, отримуватимуть оплачувані ставки або години за дистанційну роботу. «Можливо, шкіл буде кілька і вас поінформують, до якої саме пропонуємо зарахувати (дитину. — Ред.). Можливо, клас буде один на місто. Можливо, чотири в районі. Дитина навчатиметься дистанційно стільки, скільки ви вважатимете за потрібне. Потім можна буде повернутися до своєї школи», — прокоментували в департаменті освіти Одещини.
На жаль, такі приклади поодинокі, бо здебільш чиновники воліють просто відмовчуватися чи відповідати загальними фразами про теоретичну можливість альтернативних форм навчання. Така ситуація, натомість, свідчить про те, що деякі гострі питання стосовно безпеки учнів під час пандемії держава повинна була якщо не контролювати, то принаймні вчасно і зрозуміло розтлумачити. А також забезпечити фінансування відповідних заходів, не перекладаючи це на плечі місцевого самоврядування, педагогічних рад чи самих батьків.