Через повномасштабне вторгнення чимало українських музеїв не виставляють свої найцінніші експонати для огляду. Однак робота музеїв триває — здебільшого у форматі тимчасових виставок та культурних подій.
Ці вимушені обставини потенційно можуть пожвавити діяльність музеїв і заохотити відвідувачів — адже виставки, що змінюються раз на кілька місяців, спонукають відвідати музей частіше, ніж постійна експозиція, незмінна протягом десятиліття. Хтось із музейників трактує це як зайвий клопіт, хтось — як нагоду для втілення цікавих задумів. Хтось прискорено працює над полегшенням доступу для маломобільних відвідувачів, яких дедалі більшає через війну, а хтось цим не переймається.
Читайте також: Поміж двох тоталітарних режимів: репортаж із «Території терору»
Як працює виставковий формат, розгляньмо на прикладі Національного музею історії України.
Статус національного передбачає певні очікування — від усеохопності експозиції та вичерпності офіційного наративу до інклюзивності простору та врахування потреб різноманітних груп відвідувачів.
Виставковий формат не дає змоги охопити всього, проте тематика і хронологічні межі представлених наразі виставок доволі широкі: первісність репрезентують археологічні знахідки, врятовані від контрабандистів, середньовіччя — дохристиянські вірування та давні мозаїки святих, модерну добу — зала з керамікою Межигірської фабрики і старовинним вбранням. Буремне ХХ століття розкрите через виставку прапорів і постать Віктора Петрова-Домонтовича, про сучасність розповідає виставка технологій. Також наскрізно присутня тема війни — в окремих виставках і підвішених уздовж сходів уламках. Щоправда, аби скласти цілісний пазл національної історії, доведеться поблукати поверхами й залучити уяву та власні знання — адже кураторських текстів відчутно бракує.
Читайте також: Взірцева робота зі спадщиною: репортаж із Фабрики повидла
З інклюзивністю ситуація значно гірша: відсутність пандуса й ліфта унеможливлює доступ відвідувачів з обмеженою мобільністю — починаючи від входу, завершуючи вбиральнею в підвалі та чотирма поверхами експозиції.
Обтягнуті стрічкою вхідні сходи, загороджена територія колишнього храму-мафу та нещодавні репутаційні втрати не минають без наслідків: у вихідний у музеї майже безлюдно.
Війна дійсно є викликом для сфери культури. Однак в Україні за минулі два роки не лише рахували втрати, а й відкрили низку нових музеїв і організували чимало проривних заходів. Війна може слугувати зручним виправданням для згортання діяльності. А може стати стимулом ще краще працювати, аби сягнути світових стандартів — і за наповненням, і за доступністю.
Читайте також: Після Горської