Росія і далі руйнує об’єкти української інфраструктури, житлові приватні й багатоповерхові будинки, заклади освіти й культури. Тільки станом на вересень 2023 року загальна сума прямих задокументованих збитків, завданих Україні, зросла до 151,2 мільярда доларів. З них 55,9 мільярда доларів — втрата житлового фонду. Унаслідок бойових дій пошкоджені й зруйновані 147,8 тисячі приватних будинків й 19,1 тисячі багатоквартирних, ідеться в дослідженні Інституту київської школи економіки. Нині найбільше страждають Донецька, Луганська, Харківська, Миколаївська, Чернігівська, Херсонська, Запорізька області.
Питання повоєнної відбудови тісно пов’язане з економічним відновленням України. Наприклад, максимальне залучення до відбудови українських виробників будівельних матеріалів дало б потужний старт розвитку економіки всередині країни. Ідеться насамперед про збереження робочих місць, зростання заробітної плати та, як наслідок, збільшення податкових надходжень до бюджету.
«Україна спроможна самотужки задовольнити 80 % потреби в будівельних матеріалах для післявоєнного відновлення, — зазначив на Українському будівельному конгресі представник Forest Stewardship Council (FSC) Павло Кравець. — Уже сьогодні 45 % українських лісів отримали FSC-сертифікацію. Це означає, що така продукція є відновним ресурсом і задовольняє вимоги ЄС про впровадження міжнародних стандартів зеленого будівництва, підвищення енергоефективності й зменшення викидів вуглецю».
Водночас за час війни втратили потужності у виробництві сухих гіпсових сумішей: зруйновані заводи «Кнауф» і «Сініат» у Соледарі й Бахмуті Донецької області. Також листового металопрокату через знищення металургійних комбінатів у Маріуполі. Пошкоджена половина потужностей із виробництва ПВХ-профілю. Це, наприклад, заводи «Маядо» і «Вікналенд» у Київській області. Маємо проблеми з постачанням листкового скла, адже склозавод «Пролетарій» у Лисичанську припинив виробництво ще кілька років тому, ідеться в дослідженні «Локалізація відновлення в Україні».
Читайте також: Хто з початку повномасштабної війни збіднів найбільше
Отже, український сектор виробництва будматеріалів потребує як відбудови загалом, так і відновлення платоспроможного попиту громадян, стабільного забезпечення електроенергією й доступу до недорогого фінансування для операційної й інвестиційної діяльності.
На думку економістів, відновлення України можливе лише за умови зміни економічної моделі. Треба створити умови, коли прибуток української економіки зможемо скеровувати на саморозвиток країни, а не виводити за її межі, як це було до війни.
«Війна триває, і скільки вона коштуватиме українцям, досі не ясно. Потреба буде в сотнях мільярдів доларів. Джерелами надходження цих коштів в Україну мають стати не тільки зовнішні інвестиції, а й кошти, які вдасться заробити всередині країни, — розповідає Тижню економіст Олексій Кущ. — Звісно, ми отримаємо пакет допомоги від міжнародних партнерів, але значна його частина буде у вигляді кредитів. Сподіватися на величезні репарації від Росії також поки що марно. Тому Україна має стати ефективною державою, куди вигідно вкладати гроші. Питання в тому, що нам треба не тільки відбудовувати країну, а головне — запускати самовідновлювальну економічну модель».
Сьогодні Україні потрібна економічна модель з державно-мобілізаційним акцентом, щоб акумулювати всі внутрішні ресурси на досягненні стратегічних цілей і перемоги у війні. У цьому досить велика роль державних інституцій. Маємо бути готовими до дефіциту бюджету й вагомих витрат. Після війни треба запускати програми повернення громадян з-за кордону та підвищувати роль приватного бізнесу в розвитку української економіки.
Сировинна модель економіки, яку мали досі, не є самовідновлювальною. Вона екстенсивна й виснажлива. Треба понижувати експорт фізичного обсягу сировини через перероблювання й продаж за кордон готових товарів з високою доданою вартістю.
Читайте також: Відбудова України: як і за чиї гроші
«Завдяки нашим природним ресурсам, наприклад зерна, можемо стати більш ефективними у виробництві біопалива, рослинного білка й амінокислот. Це складні біотехнологічні продукти. На базі літієвих родовищ можемо створити літієвий кластер розвитку, що займатиметься виробництвом акумуляторних батарей та електромобілів. Такі інвестиції будуть цікавими для західних партнерів. Це ж стосується титанового кластера, щоб не просто експортувати титан як сировину, а продавати титанові вироби. У нас, до прикладу, є Запорізький титаномагнієвий комбінат. У контексті розвитку економіки, на жаль, поки що не використовуємо потенціал українських міст. На базі Київської чи Львівської політехніки реально створити кластери з виготовлення чипів, напівпровідників. Багато країн після війни, наприклад Південна Корея, мали стартові можливості гірші, ніж ми зараз», — пояснює економіст.
Водночас треба розвивати переробні й обробні галузі промисловості. Адже остання відіграє вагому роль в українській економіці. Така думка об’єднує більшість фахівців.
«Однак говорити, що промисловість буде формувати більшу частину ВВП України, — самообман. Радше будемо схожі на країни, де більш як 60 % ВВП формує сектор послуг. Попри це, промисловість треба розвивати, зокрема підприємства воєнно-промислового комплексу. Однак маємо суттєві проблеми з енергетичними ресурсами всередині країни. У зимові місяці 17 з 30 днів потребуємо екстреної допомоги європейської енергетичної системи. Ми не зможемо запускати потужну енерговитратну промисловість, бо тоді виникне дефіцит електроенергії в системі. До того ж маємо дефіцит людських ресурсів. Це пов’язано як з виїздом людей за кордон, так і з мобілізаційними заходами», — каже Олексій Кущ.