Те, що сталося в інформаційному просторі за якихось два тижні – не про корупцію, не про бюджети і не про розслідування. У єдиний казан злили абсолютно різні історії, факти, домисли, події та біографії. Глядачі поділилися на команди і активно доливають ще й своїх емоцій, а юрба виносить вироки залежно від уподобань чи неприязності.
Усі ці явища знайомі з «довоєнних» політики та медіа. І аудиторія поринула у вир розбірок із захватом саме відносно мирного часу. Обставини, за яких таке відбувається, теж давно знайомі. На фронті довго немає серйозних зрушень і поступово воєнні теми замінюють на інші. Запитайте себе, як давно ви востаннє бачили або читали зведення саме Генштабу з фронтів? Відео з фронту та «прогнози» розвитку подій ще утримують свої позиції. Але загалом тенденція зрозуміла: є значна частина країни, де пряма загроза окупації чи масштабних руйнувань у найближчому майбутньому низька. Для населення війна стає тлом, а увага загострюється на цікавіших подіях. Схоже було у 2015-му.
Однак ділити людей на «хороших», які переживають за війну, і «поганих», які про неї забули та зайнялися чимось іншим – було б серйозною помилкою. Це не війна низької інтенсивності, яка була з 2014-го по 2022-й. Занадто розслабитися не дасть сам хід подій. Втрата концентрації на окремому відтинку – це неминуча схильність психіки, яка лікується самодисципліною. Люди, які контролюють свій відпочинок, навряд створять великі проблеми. Проблеми стаються тоді, коли щось називають не відпочинком або відволіканням, а «іншим фронтом» чи «екзистенційним питанням». Бо це втрата пріоритетів.
Читайте також: Схаменіться! І подумайте
І от як це прямо стосується нещодавніх новин. Є факт: правоохоронні органи почали низку розслідувань щодо ймовірних злочинів посадовців. Це їхня нормальна діяльність, вони для того й створені. Зокрема, і антикорупційні правоохоронні органи: НАБУ і САП. Працює й Антикорупційний суд, який запустили для розгляду саме цих справ. До речі, якщо вірити НАБУ, то там уже вели розслідування про «яйця для ЗСУ» до першої публічної публікації. Ось цитата їхньої пресслужби: «З огляду на резонанс про можливі зловживання Міноборони при закупівлі продуктів харчування для військових, повідомляємо, що така інформація відома НАБУ і САП, вона досліджується в межах кримінального провадження, розпочатого за власними напрацюваннями, до оприлюднення в медіа».
А є інші факти: коли в соцмережі зливають фейкові паспорти, якісь договори без пояснень або навіщось публікують «новоотримане» відео обшуків у ексзаступника міністра оборони. При тому, що саме відео зроблено в серпні, а «ексзаступника» звільнили ще у 2021-му. Усе це вже стосується не Кримінального кодексу, а політичної боротьби і політичної відповідальності, як її складової.
Так от, між розслідуваннями правоохоронців і політичною боротьбою є велика різниця. Розслідування – потрібна робота. І навряд хтось при здоровому ґлузді запитуватиме: «Чи так само важливо ходити на обшуки до чиновника, як і сидіти в окопі?». Звісно ж, ні. Зараз найважливіше – Сили оборони. Це очевидно.
Читайте також: Тест на витримку. Пожвавлення у внутрішній політиці – це непогано, але важливо не забути про головне
Але коли йдеться про політичну боротьбу і політичну відповідальність, то періодично з’являється щось на кшталт: «Війна не є індульгенцією…» або «важливо зберегти Україну демокртичною…», або «корупція роз’їдає і стане на заваді…»
Ці аргументи щоразу й відволікають від головного та плутають у пріоритетах. Боротися за зміну міністра нібито стає так само важливо, як захищати Україну в лавах Збройних сил. Бо якщо його змінити (при тому досі незрозуміло, на кого саме) – то це нібито радикально покращить ситуацію з корупцією, а згодом і на полях боїв.
У наших обставинах приписування корупції статусу екзистенційної загрози – це своєрідна втеча від реальності. Екзистенційна загроза – це Маріуполь чи Буча розміром з усю країну. І вона нікуди не зникла. Корупція – це вада, але в боротьбі з нею варто не припуститися більш серйозних втрат. Звісно, що Україна не залежить, у даному випадку, від особи Олексія Резнікова чи інших політиків на посадах. З точки зору політичної боротьби мирного часу можна було б обговорювати його відставку так як зараз. Але в умовах війни саме питання має стояти інакше: Яку практичну користь принесе відставка певної особи, хто точно краще виконуватиме певний об’єм роботи і чому? Такої дискусії практично не видно. І всі якось забули, що гірше таки може бути. Хочеться нагадати, що менш ніж два роки тому ми жили в країні, де міністр оборони і головнокомандувач ЗСУ публічно з’ясовували стосунки в суді просто тому, що не зійшлися характерами. Хоча яйця по 17 тоді й не кували.
Читайте також: Ярослав Юрчишин: «У нас де-факто зруйновані основні джерела корупції – старі зв’язки з Росією та олігархічна система власності»
Підміняти це міркуваннями про демократію і священну боротьбу на черговому «внутрішньому фронті» – означає віддаляти перемогу. Влітку Тиждень опублікував переклад колонки Мічіто Цуруоки для Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI). Вона називалася «Чому війна в Україні не про демократію проти авторитаризму?» Досліднику із Японії схоже вдалося доволі чітко виразити те, про що забувають деякі громадяни України: «Навіть якби Україна не була демократією, а Росія була б ідеальною демократією, ця війна була б неприйнятна. Це кричуще порушення міжнародного права, зокрема Статуту ООН, і вважається, що Росія вчинила численні воєнні злочини, – пише Цуруока. – Це війна, затіяна «сильним» проти сусідньої «слабкої» країни. Тому принципово важливо, як міжнародна спільнота має реагувати на цю спробу змінити статус-кво силою, незалежно від стану демократії у обох країнах».
В Україні після війни буде корупція. І її рівень буде доволі високим. Незважаючи на це, Україна має перемогти саме зараз, а світ має допомогти нам незалежно від осіб на посадах. Якщо не допоможе, то згодом програє сам. Ми ж зобов’язані навчитися цивілізовано розслідувати, судити і карати, а не підміняти все це політичною боротьбою. Зараз не йде війна «корупції» проти «антикорупції». Іде війна за право на існування.