У них чорний пікап. Сміючись, розповідають: коли тільки починали патрулювати Оболонь та Виноградар, хлопці з бейсбольними битами та іншими підручними засобами сиділи навіть у його кузові. "Приблизо так я уявляв собі 90-ті", – констатує один з хлопців.
Тепер "на районі" вже трохи спокійніше. Деякі з тих, хто виявив бажання вийти на відлов "тітушок" та іншої нечисті, поки що поїхали додому – поспати. Аби згодом змінити тих, хто не спить зараз. Тому кузов нині порожній. У салоні автівки – четверо хлопців. Лише двоє з них ходили на Майдан.
"Мої друзі найпоміркованіших поглядів, які зранку боялися носа на вулицю висунути, в даний момент із сокирами та електролобзиками азартно загоняються 15 чоловік "тітушок" на Виноградарі", – описують кияни цей "феномен". Феномен полягає у тому, що війна проти свавілля влади та її найманців раптом вийшла за межі Майдану та гарячих точок у регіонах. Стала особистою майже для кожного.
Координаційний центр самооборони району знаходиться біля одного з тутешніх пам'ятників. Тут хлопці зустрічаються з друзями, діляться один з одним раціями та батарейками для них, інформацією, враженнями. Сюди привозять затриманих "тітушок".
"Не бийте його! Не чіпати!", – чоловік років тридцяти має у голосі впевненість природженого лідера. Гопника, що застиг посеред натовпу обурених чоловіків від 16 до 50 років, не чіпає ніхто. Одна з груп патрулю зловила його коли він ножем розрізав стіни палаточного тиру у одному зі сквериків району. Навіщо – пояснити не може. Але стверджує, що місцевий.
«Оболонь, Петрівка, Тараса Шевченка… що далі?», – питають затриманого, називаючи станції метро тутешньої гілки. Він не може відповісти – здається, навіть не розуміє, про що мова. Гопника вирішують віддати міліції. Так, можливо, міліціонери його відпустять… Але що ж з ним ще робити? Він сумний та дуже переляканий. Ледь не плаче.
«Мені б навіть на думку не спало сунутись до нас», – розмірковує тим часом один з патрульних. – «Канали у всіх різні, деякі люди виходять на патрулювання взагалі без координації… Підеш "тероризувати" Оболонь – а тебе будуть різні групи ловити кожні 20 хвилин, і хто бити, хто здавати в міліцію…»
Неорганізованих груп дійсно безліч. Одне з одним знайомляться просто на вулиці, нерідко приймаючи своїх за "тітушок". Розповідають новоприбулим, як координуватись з рештою, чи то просто починають патрулювати вулиці разом. Хто на авто, хто пішки, хто на велосипедах.
«Такий-то будинок… Якийсь козел розмахує пістолетом… Віддаємо міліції…». З десяток машин зривається туди, на підмогу. Міліція "козла" забирає, з переляку відправивши на місце аж три машини.
До однієї з машин громадського патруля прямує втомлений перехожий років 40. Питає, як справи на районі, чи все спокійно. Він саме повертається додому з Майдану. Дуже хоче винести патрульним чай, каву.
– Я подзвоню зараз, жінка бутербродів зробить, добре? П'ять хвилин буквально…
– Дякуємо, дякуємо, є в нас все…
В ефірі спокійно. Хтось закликає не спамити та не жартувати й використовувати зв'язок лише для важливих повідомлень. «Я так пишаюсь вами… Ви такі молодці, що вийшли захищати свій район… Своє місто, країну», – лунає раптом. За "спам" чоловіка не сварять. «Привезіть сигарет на блокпост на Тараса Шевченка!», – просить наступний "доповідач". Цьому вже дістається по повній.
«П'яні б'ють пляшки біля "Сільпо"… Розберемось зараз», – вирушає хтось заспокоювати несвідомих місцевих мешканців. Патруль стає універсальним. Ці хлопці готові просто підтримувати порядок. Тим більше, що міліції на вулицях не видно й близько – хіба що самим викликати.
– Білий автобус… можливо, з тітушками… зупиняйте з боку метро "Героїв Дніпра".
– Підозріла червона машина, номер….
– Попрошу цю підозрілу машину не чіпати, це ми, свої, – сміх у відповідь.
Патруль вже має свої легенди. Наприклад, про хлопця, що ходить вулицями Троєщини у складі "наших" з ППШ наперевіс. Про те, як маленькі групи патруля зустрічають великі, збираються з духом, щоб атакувати тих "тітушок" і раптом з'ясовують, що це свої. Об'єднуються та йдуть патрулювати далі. Разом із хвилину тому незнайомими людьми. Але своїми.
Відрізнити їх можна не тільки за пов'язками – адже, по перше, дехто виходить "стихійно", гадки не маючи, що треба почепити на рукав. По друге, пов'язки теоретично можуть "для конспірації" використовувати і "тітушки".
«Це щось в очах… Якось видно нормальних людей, видно наших», – пояснює один з патрульних. Це парадоксально, але це дійсно так.
В ефірі тиша. На блокпості вічливо зупиняють таксистів, цікавляться, чи бачили вони "щось". Ті залюбки розповідають про свої спостереження.
Хлопець у зеленій касці з гербом України та бейсбольною битою із більш ніж доречним у даній ситуації написом "Демократизатор" вчиться користуватись рацією. "А коли я закінчив говорити – кнопку цю відтискати?".
Верховна Рада намагається вирішити щось. Повернути у місця постійної дислокації спецпризначенців. Повернути у теплі ліжка людей, що стоять на Майдані і людей, що блукають вулицями Києва у пошуках цілком реальних ворогів. Може й повернуть. Але вже ніколи не повернуть часи, коли кияни не могли дати відсіч. «Ага, зрозумів», – усміхається чоловік у шоломі з тризубом. Підносить рацію до обличчя. – «Слава Україні!»