1 січня минуло чотири роки від початку дії зони вільної торгівлі між Україною та Євросоюзом. Це був період напруженої роботи над імплементацією положень Угоди про асоціацію Україна — ЄС, зокрема її найбільшої частини — Поглибленої та всеосяжної угоди про вільну торгівлю. Результати двоякі. З одного боку, у 2019-му експорт українських товарів до Євросоюзу в грошовому вимірі був на 59% більшим, ніж чотири роки тому, а послуг — на 46%. З другого — протягом усього часу дії зони вільної торгівлі в українському інформаційному просторі з’являються всілякі нарікання на неї: то Україна погано підготувалася й не захистила національного виробника, то його де-факто не пускають на європейський ринок. То чого ж більше у вільній торгівлі з ЄС — переваг чи проблем?
Видимі результати
Статистика говорить сама за себе. Зростання наполовину валютних надходжень від експорту до ЄС за чотири роки — помітне досягнення. Так, треба робити поправку на те, що ми стартували з низької бази через глибоку економічну кризу 2014–2015 років. Однак це не зменшує заслуги тих, хто забезпечив таку динаміку. Деяким виробникам перепало більше, деяким менше, але можливості мають усі. Результати успішніших повинні додати мотивації решті.
У перші роки дії зони вільної торгівлі українські виробники мали труднощі, бо не знали, що від них вимагається для виходу на європейський ринок. Утім, за цей час спільними зусиллями України та ЄС було налагоджено систему інформування про можливості та вимоги ринку. І зараз про такі організаційні проблеми чути куди рідше. Тому є підстави очікувати, що надалі фокус українських товаровиробників на ринку ЄС та динаміка експорту туди зростатимуть.
Читайте також: Про український капіталізм
Окрім очевидних результатів, що лежать на поверхні, зона вільної торгівлі забезпечила чимало бонусів, які важко виміряти, але не можна недооцінювати. На початку 2019-го було повідомлення, що за чотири роки в Україні побудовано 207 нових заводів. Мабуть, левова частка з них з’явилася тут тому, що підписання Угоди про асоціацію визначило чіткі перспективи взаємодії з величезним європейським ринком. Це накреслило для потенційних інвесторів такий собі макро-бізнес-план, у межах якого багато хто знайшов можливості вкладати капітал.
Менш відчутні ефекти полягають в «окультуренні» українського товаровиробника, його ознайомленні з правилами роботи на цивілізованих ринках та спробах дотримувати їх. Підвищення культури ведення бізнесу — життєво необхідний для багатьох наших підприємців наслідок запровадження зони вільної торгівлі з Євросоюзом. Той, хто навчиться працювати на високоорганізованому ринку ЄС, не загубиться на жодному ринку у світі.
Нарешті, не слід забувати й про політичний фактор. Виконання Угоди про асоціацію, запровадження зони вільної торгівлі передбачали створення потужної бюрократичної системи, просякнутої європейськими принципами роботи та наповненої кадрами, якість яких дає змогу виконувати складні завдання євроінтеграції. Оскільки нова українська влада схильна розмивати кадровий ресурс держорганів, наявність такої системи та збереження робочих місць за європейськими працівниками гарантують, що за будь-яких умов у нашій державі залишиться частина якісних виконавців.
Довгострокові перспективи
Утім, Україна перебуває лише на початку тривалого процесу євроінтеграції. На цьому шляху не слід очікувати миттєвих лавиноподібних економічних ефектів. Зате в довгостроковій перспективі результат має бути вагомий. Це підтверджують економічні показники сусідніх країн, які підписали угоди про асоціацію в 1990-х. Кожна з них по-різному скористалася можливостями, які створювала євроінтеграція. Найуспішнішою була Польща, у якої після початку дії зони вільної торгівлі з ЄС у 1994 році реальний ВВП зріс у більш як 2,5 раза (див. «Вибуховий ефект»).
Хтось може поставити під сумнів роль євроінтеграції в розвитку економік Центральної та Східної Європи. Мовляв, достатньо було нормальної влади, адекватної державної політики та сприятливої світової кон’юнктури до кризи 2008–2009 років, щоб досягти таких результатів. Але на сьогодні ці економіки мають украй тісні торговельні зв’язки з Євросоюзом: у більшості з них частки експорту й імпорту, що припадають на країни ЄС, сягають 70%, а в деяких перевищують 80% (див. «В обіймах ЄС»). Було б дивно за такого ступеня інтегрованості не визнавати чинника євроінтеграції в економічному успіху згаданих країн. Особливо враховуючи те, що 30 років тому більшість із цих країн входила в зону впливу СРСР і торгувала із Західною Європою дуже мляво.
Зрозуміло, що євроінтеграція та вільна торгівля з ЄС — це динамічний процес. Якісь виробники від нього виграють, якісь програють, а хтось узагалі зникне з економічної мапи. Але споживачі виграють, а з ними й ефективність усієї економічної системи. Так було в наших сусідів, так має бути й у нас.
Узагалі вільна торгівля — це про багатших споживачів та ефективнішу економіку. Коли дискутують про вибір між вільною торгівлею та захистом національного товаровиробника, часто оминають увагою один важливий, але дуже тонкий нюанс. Зазвичай держави закривають внутрішній ринок і плекають слабкого національного товаровиробника, щоб він виріс, зміцнів і був спроможним конкурувати на міжнародному ринку. Це традиційна мотивація, нібито не позбавлена логіки. Але при цьому ніхто не гарантує, що слабкий спрямує отриману від держави фору на розвиток. А в українських умовах частіше стається саме навпаки, коли виробник не інвестує надмірні прибутки в розвиток підприємства, а виводить їх в офшори, експлуатуючи основні фонди до перетворення їх на брухт. У такому разі протекціонізм невиправданий, а ті, хто його обстоює, часто є звичайними корупціонерами, які працюють на слабкий, здебільшого олігархічний бізнес.
Тому Україні вільна торгівля підходить краще: вона створює нашим товаровиробникам ринкові стимули для розвитку, дає їм те, чого держава, на жаль, поки що забезпечити не може ні за допомогою протекціонізму, ні в будь-який інший спосіб. Власне, це підтверджує досвід наших західних сусідів.
Деякі уроки Польщі
Угода про асоціацію між Польщею та ЄС почала діяти на початку 1994-го. Як і у випадку з Україною, найбільша її частина стосувалася зони вільної торгівлі, яку планувалося запустити після закінчення десятирічного перехідного періоду. Одразу після початку дії угоди Польща скасувала мита на близько 1,3 тис. товарних категорій, серед яких близько 800 стосувалося машинобудування. Майже на всі інші категорії (загалом їх близько 10 тис., хоча активна торгівля ведеться за в рази меншою кількістю) поширилася дія умов для перехідного періоду, що передбачали зниження митної ставки до 80% базової через три роки після початку дії угоди, до 60% через чотири, до 40% через п’ять, до 20% через шість і до повного скасування мит через сім років.
Читайте також: Мінімізувати 10 ризиків
Особливі умови стосувалися окремих категорій автомобілебудування. Для них перехідний період був розтягнутий на вісім років, а зниження мит відбувалося плавніше в перші роки (на сьому частину від базового тарифу за кожні два роки). До того ж за деякими товарними категоріями Польща запровадила квотування імпорту автомобілів, випущених у ЄС. Водночас діяла заборона на імпорт ненових машин, яким більш як десять років, і вантажівок, яким більш як шість років.
На той момент здавалося, що такий крок був виправданим. На початку євроінтеграції Польща мала досить розвинене автомобілебудування, що налічувало з десяток заводів різної спеціалізації. На перший погляд, воно потребувало захисту. Але з позиції часу, що минув, ми можемо оцінювати ситуацію цілісно. На сьогодні там діє близько півтора десятка автозаводів, половина з яких була побудована через роки після підписання Угоди про асоціацію. Із тих об’єктів, які діяли на момент її укладення, більш як половини сьогодні не існує. Що це означає? Захищаєте ви національного товаровиробника чи ні, у будь-якому разі зайдуться слабкі, не здатні розвиватися, які рано чи пізно будуть відсіяні ринком. Їх підтримувати означає марнувати ресурси. Утім, будуть і такі, що дають собі раду самі, їм підтримка від держави зазвичай не потрібна.
Особливо ретельно була прописана інтеграція польської та європейської галузей сільського господарства. Приблизно на 250 товарних категорій із ЄС мито при імпорті в Польщу знижувалося на 10 відсоткових пунктів одразу після вступу в дію Угоди про асоціацію. З огляду на перелік ішлося про товари, виробництво яких на той момент не було надто поширеним у країні: найбільше категорій припадало на молочні продукти, сири, різні їстівні плоди та горіхи, сирі та консервовані соки та вина. Утім, що стосується простішої продукції тваринництва та рослинництва, яку Польща виробляла в суттєвих обсягах, відкриття ринку було значно повільнішим. На більш як 100 товарних категорій було встановлено п’ятирічний графік взаємного поступового збільшення квот і зменшення імпортних мит із боку як Польщі, так і ЄС. Щоб адекватно оцінити виправданість такої обережності, потрібен додатковий аналіз. Але з огляду на нинішню структуру сільського господарства Польщі можна сказати, що в результаті євроінтеграції вона почала спеціалізуватися на товарах, які 25 років тому не виробляла взагалі або продукувала в незначних обсягах. Тобто ринок помітно перекроїв економічний ландшафт сільського господарства й відтягнув ресурси (землю, людей) від тих підгалузей, які захищала Угода про асоціацію. Це свідчення того, що підзахисні в підсумку виявилися занадто слабкими.
Інші країни
У Чехії Угода про асоціацію почала діяти 1995-го. Запроваджена нею зона вільної торгівлі також передбачала десятирічний перехідний період. На близько 900 товарних підпозицій (на рівень вище, ніж категорія) імпортні мита було скасовано від самого початку дії угоди. На ще близько 2,2 тис. імпортне мито було зменшено до 80% базового в день початку дії угоди та до 40% через три роки, а через п’ять років скасовано повністю. Найдовше перехідний період тривав для 700 позицій: лише через три роки після початку дії угоди імпортне мито знижувалося до 80% базового, потім кожних два роки ще на 20 в. п., а через дев’ять скасовувалося повністю. У цьому переліку найбільше були представлені металургія та пошив одягу. Чи знаємо ми щось про ті чеські галузі сьогодні? Мабуть, небагато.
Угорщина відкривала свій ринок для європейських товарів дуже повільно. Там перехідний період почав діяти у 1994-му. Він тривав аж до 2001-го на близько 2,1 тис. товарних категорій, для яких на початку 1995-го мито знизили до 90% базового розміру, а потім щороку віднімали 15 в. п. Для решти позицій мито скасували досить швидко — за три роки, але таких було небагато. У підсумку Угорщина опинилася серед країн, де реальний ВВП після початку дії Угоди про асоціацію з ЄС зріс найменше (див. «Вибуховий ефект»). Можливо, повільне відкриття ринку було серед причин низьких темпів розвитку.
Читайте також: Криза наближається
У Румунії імпортні мита на близько 1,3 тис. товарних категорій європейського походження скасовувалися одразу після запровадження Угоди про асоціацію, ще на 600 через п’ять років після початку перехідного періоду. Як і Польща, Румунія також вирішила захистити своїх виробників легкових автомобілів, розтягнувши для них перехідний період. Але в підсумку виявилося, що ця допомога не надто ефективна: обсяг випуску легковиків поступово зменшувався з 93 тис. у 1995-му до 57 тис. у 2001-му. І тільки пізніше галузь дістала друге дихання, коли в 1999-му Renault поглинув Dacia, а в 2008-му Ford поглинув Automobile Craiova, що залишився після збанкрутілого південнокорейського Daewoo. Зайвий доказ сумнівної ефективності захисту національного товаровиробника.
Висновки для України
Угода про асоціацію між Україною та ЄС відрізняється від аналогічних угод, підписаних нашими сусідами чверть століття тому, двома аспектами. По-перше, ми маємо Поглиблену та всеосяжну угоду про зону вільної торгівлі. У ній значно більше уваги приділено нетарифним нюансам торгівлі та економічно-політичної взаємодії. Завдяки цьому угода за допомогою так званої м’якої сили позитивно впливає на Україну незалежно від результатів взаємної торгівлі з ЄС. Ефект надзвичайно масштабний, починаючи від мільярдів євро фінансової допомоги й закінчуючи змінами в ментальності. Це однозначна перевага для країни загалом, хоча ті, хто нарікає на угоду, найімовірніше, не можуть її належно оцінити.
По-друге, у нашій угоді немає зобов’язання привести тарифи до нульових значень після завершення перехідного періоду. З огляду на тодішні політичні обставини і Євросоюз, і країни Центральної та Східної Європи були зорієнтовані на швидку євроінтеграцію, цілковите взаємне відкриття ринків протягом 10 років, всеохопну гармонізацію законодавства тощо. Тому у відповідних угодах були пункти, що із завершенням перехідних періодів усі тарифи стануть нульовими. У нас такого немає. У багатьох випадках Україна взяла на себе зобов’язання лише трохи знизити імпортні тарифи (наприклад, із 10% до 7%, із 5% до 3%), у той час як Європа фактично звузила перелік захищених галузей лише до сільського господарства. Хтось каже, що ні в чому іншому ми не здатні конкурувати з європейськими виробниками. Але за 10 років перехідного періоду можна побудувати сотні, якщо не тисячі заводів із найновішими технологіями, які виграватимуть конкурентну боротьбу будь у кого.
Досвід євроінтеграції країн Центральної та Східної Європи доводить, що захист національного товаровиробника не завжди дає результат. У підсумку ринкові сили однаково вбивають слабких чи призводять до поглинання їх іноземним капіталом, а водночас кардинально змінюють економічний ландшафт країни в абсолютно непрогнозованому на момент підписання угоди напрямку.
Читайте також: Небезпечне запаморочення від успіхів
Україна досить добре захистила національного виробника в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС. З одного боку, ми підписували її, будучи членом ВТО, тож на чимало товарних позицій імпортне мито в нас не перевищує 5%, а його зниження, скажімо, до 3% для європейських товарів змінює небагато. З другого — після закінчення перехідного періоду за багатьма товарними групами ми не зобов’язуємося встановлювати нульові тарифи. А для й без того сильного сільського господарства за 239 товарними підкатегоріями зниження тарифів розтягнуте на п’ять і більше років. Водночас для багатьох інших агропродуктів ми запровадили квоти, подібні до європейських.
Чи потрібен такий захист національному товаровиробникові? Багато хто вважає, що так. Досвід наших сусідів ослаблює їхню позицію й наштовхує на думку, що й за цим напрямом Кремль веде в Україні інформаційну війну, спрямовану на дискредитацію вільної торгівлі з ЄС. Однак відділити індивідуальні проблеми слабких гравців від системних проблем країни та інформаційної мішури, яку нагнітає РФ, непросто. Тому відповідь на це питання неоднозначна.
У будь-якому разі в п. 4 ст. 29 Угоди про асоціацію зазначено, що через п’ять років після вступу її в дію на прохання однієї зі сторін Україна та ЄС повинні розглянути пришвидшення та масштабування процесу зменшення тарифів у взаємній торгівлі. Напевно, треба скористатися цією можливістю. Принаймні нині ми маємо значно більше інформації, яка схиляє до такої думки, ніж наші сусіди, які чверть століття тому відкривалися майже наосліп.