Економіка

  ▪   Олександр Крамар

Криза наближається

Дедалі більше сигналів того, що після чотирьох років відновлювального зростання у 2020-му на Україну чекає економічний спад
Матеріал друкованого видання
№ 1 (633)
від 10 січня

29 серпня 2019 року, в день, коли однопартійна більшість політсили Володимира Зеленського сформувала керівні органи новообраної Верховної Ради й затвердила свій уряд на чолі з Олексієм Гончаруком, черговий номер Тижня саме вийшов із матеріалом (див. «Велике перебалансування», № 35/2019), який містив застереження для нової влади про те, що українська економіка близька до гребеня економічного зростання, який незабаром може змінитися досить болісним падінням. Це було зроблено в розпал ейфорії від оприлюдненої інформації про пришвидшення до 4,6% темпу зростання валового внутрішнього продукту України у II кварталі 2019‑го, стрімке нарощення експорту завдяки рекордному врожаю та невпинне зміцнення гривні.


Цей, а також наступний, III квартал 2019 року з приростом 4,1% стали фактично фінальними акордами, які підсумовували зростання української економіки у 2016–2019 роках, що привело до майже повного відновлення або й перевищення довоєнних показників. Та дедалі більше сигналів свідчило про наближення економічного спаду. І впродовж осені ми не раз звертали увагу (див. Тиждень, № № 39, 43, 45, 47/2019) на негативні наслідки економічної та бюджетної політики нової влади, яка в цих умовах тільки погіршувала конкурентоспроможність вітчизняних виробників, розкручувала спіраль імпортно-боргової залежності країни та підривала довгостроковий попит на внутрішньому ринку.


Проте економічний курс «гуру економіки» (як було висловився новообраний президент Володимир Зеленський) свідчив про нездатність адекватно оцінювати виклики. Декларувалося 40% зростання економіки за п’ять років правління Зеленського, зокрема від 3,7% до 4,8% залежно від сценарію вже у 2020-му. Про розуміння наростання кризових явищ і необхідності антициклічної політики для підтримки вітчизняних виробників на тлі валютних і торговельних воєн у світі, які набирали обертів, не йшлося. А розроблений новим урядом бюджет-2020 виявився спрямований насамперед на зменшення його дефіциту ціною стискання внутрішнього попиту та пріоритет виплати зовнішніх боргів.

 

Читайте також: Небезпечне запаморочення від успіхів

 

За принципом «снігової кулі»


Тим часом кризові тенденції охоплювали щоразу більшу кількість галузей виробничого сектору. Падіння промислового виробництва у вересні становило 1,1% порівняно з вереснем попереднього року, у жовтні вже 5%, а в листопаді поглибилося до 7,5%.


Найстрімкішими темпами набирав обертів спад у металургії (у листопаді порівняно з тим самим місяцем рік тому він сягнув –14,2% проти –11,9% у жовтні та –5,4% у вересні) і тісно пов’язаній із нею коксохімії (–7,1% у листопаді проти та –3,4% у вересні). За оперативними даними  Укрметалургпрому, у грудні обсяги виробництва металопрокату в Україні зменшилися на 20,5% %, а сталі — на 18,6% порівняно з тим самим місяцем торік. 


І попри офіційну позицію уряду та НБУ, спад в українській металургії не може сприйматися тільки як вияв загальносвітової тенденції в галузі. Наприклад, у сусідній Росії в листопаді було виплавлено лише на 2,9% сталі менше, ніж того самого місяця торік. Приблизно такими самими є показники падіння її виробництва й в Індії (–2,8%). У Південній Кореї вони становили 0,5%. Натомість Китай збільшив виробництво сталі на 4%, а В’єтнам — узагалі на 24%. Україна ж в листопаді скоротила обсяги виплавки сталі на понад 20% і в результаті змістилася на 15-те місце в рейтингу найбільших світових виробників, поступившись не тільки Ірану й Туреччині, а і В’єтнаму та Мексиці.


Однак металургія, проблеми в якій уряд намагався пояснювати загальносвітовим трендом, була не єдиним прикладом. Стрімкими темпами зменшувалося виробництво також у легкій промисловості (–10,1% за 11 місяців 2019-го), деревообробній (–5,9% за 11 місяців та вже –8,6% у листопаді порівняно з тим самим місяцем 2018-го). А останнім часом глибокий спад виробництва спостерігається вже й у машинобудуванні (–12,7% у листопаді), особливо у виробництві автотранспортних засобів і комплектуючих до них (–15,4%). Те саме стосується електронної та оптичної продукції (–25,7%). Чи не єдиною переважно експортоорієнтованою галуззю, яка поки що зберігає позитивну динаміку, залишається виробництво меблів.

 


У жовтні — листопаді спад поширився на більшість інших промислових галузей включно з орієнтованою насамперед на внутрішній ринок харчовою промисловістю. Зокрема, якщо ще у вересні харчопром усе ще збільшував виробництво (на 1,6% порівняно з тим самим місяцем 2018-го), то вже в жовтні був зафіксований спад на –4,3%, а в листопаді він пришвидшився до –4,7%. Причому згортання виробництва притаманне абсолютній більшості галузей харчопрому — від м’ясопереробки чи консервного виробництва до молочної, цукрової, хлібобулочної продукції та напоїв. Попри тривале зростання, восени почався спад і в такій зорієнтованій майже виключно на внутрішній ринок галузі, як фармацевтика (–1% у листопаді).


Кризові тенденції в промисловості поглиблює стрімке зниження відпускних цін на її продукцію: у жовтні вони зросли лише на 0,2%, а в листопаді взагалі впали на 4,5%. В обробній промисловості вони були меншими, ніж торік, на 4,6% у жовтні та на 6% у листопаді. І хоч зниження цін реалізації промислової продукції, як і спад обсягів виробництва, притаманне насамперед металургії та пов’язаній із нею коксохімії, однак не оминуло воно й машинобудування, деревообробку, хімію. Стагнація спостерігається і в харчопромі. В умовах, коли витрати виробників залишаються сталими або й зростають, зниження відпускних цін, яке відбувається в умовах зміцнення гривні, призводить до зменшення рівня рентабельності виробництва або навіть його збитковості.

 

Читайте також: Реакції бродіння економіки


Через нарощення імпорту електроенергії та вугілля з Росії за демпінговими цінами, яке набрало обертів восени 2019 року (див. «Між Ахметовим і Коломойським», Тиждень, № 45/2019), у стрімке піке пішов український вуглевидобуток. У листопаді спад у галузі порівняно з аналогічним місяцем 2018-го пришвидшився до –10,4%, тобто майже в чотири рази порівняно з –2,3% у жовтні та в сім разів порівняно з –1,5% у вересні. У результаті зменшення видобутку вугілля для внутрішнього ринку відбувається навіть швидше, ніж металевих руд (–8,9%), що є наслідком погіршення кон’юнктури на світовому ринку. Разом ці два фактори стали головною причиною пришвидшення більш як у три рази спаду у видобувній промисловості загалом (із –2,6% у жовтні до –7,9% у листопаді). Попри те що видобуток у третій найбільшій складовій добувної галузі України — нафтогазовій промисловості — залишається приблизно на рівні 2018 року (лише –0,9% у листопаді).


Сільське господарство, яке в перших трьох кварталах мало високі темпи зростання, витягуючи значною мірою економіку країни загалом, із початку IV кварталу також демонструє глибокий спад. Зокрема, у жовтні виробництво в галузі зменшилося на 6,7%, а в листопаді навіть на 18,5% порівняно з тими самими місяцями торік. Це дає підстави прогнозувати значний провал за результатами всього IV кварталу. І у 2020-му спад, найімовірніше, триватиме. На користь цього грають щонайменше два фактора. По-перше, зростання виробництва в секторі триває вже два роки поспіль, а зазвичай після такого (щонайменше в рослинництві) стається тимчасовий відкат через погіршення врожайності. По-друге, уже кілька років спостерігається падіння інвестицій в агросектор, які за три квартали 2019-го виявилися навіть меншими, ніж за той самий період 2017 року. Тож 2020-го агросектор, найімовірніше, покаже значний мінус.
Після гальмування темпів зростання (із 11,6% у вересні до 7,3% у жовтні) в листопаді відбувся абсолютний спад експорту товарів — на 2,8% (із $4,46 до $4,32 млрд рік тому). Головним чином завдяки продукції металургії та іншим промисловим виробам. Але у 2020-му до цих факторів із високою ймовірністю додасться і падіння експорту агросировини із зазначених вище причин. Тим часом імпорт товарів без урахування енергоресурсів і далі досить швидко зростає (восени в різні місяці на 6–9%).


Ситуація з експортом послуг, який традиційно в Україні відігравав роль компенсатора дефіциту торгівлі товарами, нині навіть гірша. Уже в III кварталі 2019 року їхній експорт зменшився на 10,9% порівняно з аналогічним показником 2018-го. І перспективи на 2020 рік не кращі. Адже до загальної негативної тенденції, що викристалізувалася від середини 2019-го, додасться ще й падіння обсягів транспортування російського газу. Принаймні вже оприлюднені протоколи домовленостей свідчать про намір Газпрому прокачати у 2020-му 65 млрд м3, що майже на 30% менше, ніж цьогоріч. Тим часом транзит газу становить приблизно чверть усього експорту послуг із України.


Зростання курсу гривні робить привабливішими імпортні споживчі товари (а отже, зростають обсяги їхнього ввезення) і водночас призводить до зниження конкурентоспроможності українських товарів. Як на світовому ринку (окрім сировини), так і на внутрішньому, де їх витісняє імпорт із таких світових фабрик, як Китай та інші великі азійські виробники. У першому півріччі імпорт із Китаю становив у середньому $653 млн на місяць, тоді як у серпні вже $903 млн, а в жовтні — $965 млн. Він стимулюється вибудовуванням боргової піраміди ОВДП, яку уряд перетворює на панацею в умовах зменшення надходжень до бюджету, причина яких — падіння митних і податкових надходжень загалом. Боргова піраміда провокує зниження вартості імпорту в гривні, а отже, поглиблює проблему наповнення бюджету та потребує нарощення запозичень, що виливається в подальше зростання курсу гривні та зменшення надходжень до бюджету.

 

Читайте також: Роберт Купман: «Інтеграцію та глобалізацію не можна розвернути назад»

 

Вичерпання компенсаторів


Частка обробної промисловості в економіці становить лише 11%, агросектору — 10%, добувної промисловості — 6%, а електроенергетики — 3%. Утім, сукупно ці галузі все ж таки забезпечують майже третину ВВП і в разі високоймовірного синхронізованого спаду в них здатні потягнути за собою й решту економіки. Вона поки що тримається на плаву завдяки роздрібній торгівлі, будівництву та меншою мірою транспорту, які підживлюються як стрімким зростанням доходів упродовж попередніх років усередині країни, так і переказами заробітчан, а також завдяки транспортуванню й продажу імпортних товарів. Однак, по-перше, частка названих галузей у ВВП заледве перевищує 21%. А по-друге, у разі розгортання кризових тенденцій у виробничому секторі й тісно пов’язаному з ним експорті товарів названа трійка так само відчує проблеми.


Тим більше що зі зміцненням курсу гривні перекази заробітчан у національній валюті зменшуватимуться, а бюджет жорсткої економії, ухвалений на наступний рік, призведе до стискання купівельної спроможності тих українців, що залишаються в країні. Адже зарплати в ключових секторах індексуються на рівні трохи вищому від інфляції і в два-три рази нижчому, ніж це спостерігалося у 2017–2019 роках. Звуження внутрішнього ринку, своєю чергою, спричинить поширення кризових тенденцій і на решту галузей, які пов’язані з його обслуговуванням.


Понад те, внутрішні проблеми 2020-го з високою ймовірністю накладуться на зовнішній виклик: світова економіка теж підходить до чергової великої циклічної кризи, яка навряд чи поступатиметься економічному потрясінню 2007–2009 років. Сигналів щодо цього дедалі більше. У США набирає обертів спад у промисловості, яка в жовтні показала –1,1% у річному вимірі. Пришвидшується він і в ЄС (–2,2% у жовтні порівняно з тим самим місяцем 2018-го, тоді як у вересні становив лише –1,7%). Ще швидший промисловий спад мають такі великі споживачі українських товарів, як Італія (–2,4% у жовтні) й особливо Німеччина (–5,3%).


Навіть у найліберальніших суспільствах із давніми традиціями обмеженого втручання держави в їхнє життя зростає невдоволення її слабкою роллю в регулюванні соціально-економічних процесів. Як «нічний сторож» вона вже нікого не задовольняє, адже позбавляє можливості ефективно відповідати на виклики сучасності. Утверджується розуміння, що саме національна держава є важливим елементом успіху та безпеки в сучасному світі. Саме вона має захищати національні інтереси на зовнішніх ринках. У цих умовах питання полагає в тому, скільки ще часу Україна має перебувати в спіралі деградації та беззахисності вітчизняної економіки перед зовнішнім світом, щоб і тут прийшло усвідомлення необхідності зміни державної економічної політики? 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.