Музейна справа сьогодні подібна до пацієнта, в якого уражені серце, нирки, підшлункова, легені та інші органи, всі болячки зумовлюють одна на одну, та незрозуміло, яка з них була первинною. Із глибшим зануренням у проблему діагноз виходить за межі суто культурологічної проблеми, переплітаючись із політикою, економікою та невід’ємною від них корупцією. Розквіт «чорної» археології, не менш чорний антикварний ринок, нелегальні вивезення предметів історичної цінності за кордон… список можна продовжувати до нескінченності.
ІСТОРІЯ ХВОРОБИ
Наприкінці 1990-х Державний комітет України з туризму із Валерієм Цибухом на чолі підготував законопроект про розпродаж музейних фондів. Буцімто задля розвитку туристичної галузі країни. Та, на щастя, той законопроект залишився без розгляду.
Читайте також: Справжні гроші…
Наступна спроба «прихватизувати» вітчизняний історико-культурний спадок припадає на каденцію Дмитра Табачника (до речі, він є головою «Гільдії антикварів») віце-прем’єр-міністром із гуманітарних питань. Він лобіював закон, який дозволяв вивезення за межі країни культурних цінностей будь-якого рівня, починаючи з XVII сторіччя.
Третя спроба відбувається зараз. Під приводом «оновлення некомпетентних кадрів» до Євро-2012 масово звільняють керівників музеїв. Заради справедливості варто зазначити, що згаданий менеджмент справді не найкращий, а усунуті з посад очільники (за неофіційними даними) свого часу так само, як і їхні теперішні наступники, були призначені стихійно і без досвіду роботи в музеях на керівних посадах.
Небезпека для історико-культурної спадщини не так у дивних кадрових ротаціях. Вона криється в законопроекті «Про внесення поправок до Закону «Про національну культурну спадщину», який проштовхує «антикварне» лобі, наближене до чинної влади.
«З погляду археології чи, скажімо, охорони нерухомих культурних пам’яток він прописаний дуже добре, – каже мистецтвознавець-контролер, представник Головного управління культури КМДА Ольга Безп’ятова. – Але з тим, що стосується вивезення культурних цінностей, ситуація кричуща. Внаслідок запровадження запропонованих норм культуру цієї землі, починаючи з Трипілля, ми вивчатимемо за кордоном».
РОЗБІЖНОСТІ ОЦІНОК
Згаданий законопроект передбачає вільне ввезення-вивезення культурних цінностей. До чого така норма може призвести в тотально корумпованій країні, вочевидь, зрозуміло й так. Але «новаторський» документ містить іншу «родзинку»: встановлення вартості музейних експонатів за системою Тамойкіна (технологія ТЕС).
За словами Михайла Тамойкіна (мільйонера з Канади, власника великої приватної колекції старожитностей), розроблена ним система ТЕС пропонує універсальний метод оцінки, який годиться і для творів сучасного мистецтва, і для археологічних артефактів чи приватних колекцій. Власне, ідея до смішного проста: порахувати вартість затраченого матеріалу та ціну самого артефакту в часи його створення та перевести на сучасні гроші.
«Музейні цінності жодним чином не беруть участі у формуванні нашого валютного запасу, – розмірковує Тамойкін. – Гривню чим підкріпляти? Держава оцінює золотий, нафтовий, майновий запас, а культурні цінності опиняються поза увагою. Це зовсім не означає, що ми хочемо, як нас звинувачують, щоби вони стали ліквідними. Є активи, які продаються, а є такі активи, що не продаються й просто формують наше багатство. Щойно воно буде враховано, з’явиться велика кількість робочих місць, виникне потреба в мистецтвознавцях, оцінювачах, матеріалознавцях, обліковцях».
«Як за системою Тамойкіна можна оцінити шматок хліба, пайок, який роздавали під час Другої світової війни? – заперечує директор Музею декоративно-прикладного мистецтва Адріана В’ялець. – За вираженням матеріальним воно вартуватиме копійки, але історична цінність не піддається вирахуванню! Або як оцінити речі загиблих, які викопують із Бабиного Яру? І чи потрібно?»
Читайте також: "ПінчукАртЦентр" поділили на трьох
Новітня система, яку розробляли, за словами її творців, протягом 14 років і яку визнали фахівці багатьох країн та міжнародних організацій, в Україні була випробувана на музеї «Переяслав». Щоправда, для директора того закладу це закінчилося трагічно: «доброзичливці» спалили його автівку й музейні архіви, внаслідок чого він відмовився «брати на себе якісь ціни».
«Експеримент полягав у тому, що паспортизацію, маркування, класифікацію, оцінку і систему обліку проводили за трьома різними методиками, – розповідає пан Тамойкін. – Наші продукти виявилися найефективнішими за всіма параметрами. Після цього ми дістали можливість через Кабінет Міністрів скликати міжнародну конференцію».
Саме згадана паном Тамойкіним конференція породила законопроект «Про внесення поправок до Закону «Про національну культурну спадщину».
«Нас звинувачують у намірі розпродати задешево, розграбувати культурні цінності, – наголошує пан Тамойкін. – Я відповідаю: коли простіше красти та підміняти цінності – тоді, коли система перебуває в хаосі, чи коли все розкладено по поличках і можна легко провести аудит? Коли в директора музею зникає експонат і на ньому немає ціни, а отже, немає й складу злочину. Йому нічого не загрожує, і в результаті маємо відвертий грабіж національного культурного надбання».
КОРУМПОВАНІ БОРЦІ З КОРУПЦІЄЮ
Систему ТЕС радо підтримують Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв та її ректор Василь Чернець. «Ми повинні допомогти Міністерству культури здійснити музейну реформу, – заявляє він. – Є накази міністра провести інвентаризацію тих цінностей, які є в музеях, цю роботу рано чи пізно доведеться виконати. Хочу наголосити, що ми працюємо в межах виконання доручення президента України Віктора Федоровича!»
Щоправда, підготовка фахівців, яка в Академії триває два роки, у деяких спеціалістів викликає сумніви. Так, директор Музею коштовностей «Золота кладова» Людмила Строкова заявляє: «Свого часу ці студенти і їхні викладачі зверталися до нас, щоби ми писали рецензії на їхні дипломи. Рівень тих робіт «нижче плінтуса»! Як можна за два роки підготувати експерта?»
Читайте також: Гармонія мистецтва й грошей
Однак ТЕС має прибічників із доступом до владних кабінетів. Йдеться про членів загадкової організації під назвою «Державна установа «Антикорупційний комітет України» (АКУ). Де-юре це громадська організація, однак її офіційний сайт міститься на піддомені gov.ua (зарезервований під держструктури), у своїй символіці та членських квитках вона використовує державний прапор і герб України. Прикметно, що наприкінці січня цього року СБУ спіймала під час отримання €3,5 тис. хабара такого собі Цибрія, начальника одного з райвідділів Антикорупційного комітету. Гроші він зажадав за сприяння в працевлаштування в АКУ (за версією СБУ).
Публічно підтримали законопроект «Про національну культурну спадщину» голова Федерації незалежних профспілок України Олександр Щурик, що водночас є керівником Південного регіонального управління АКУ; Валентина Балабанова, яка також очолює одне з центральних його управлінь та є помічником іншого лобіста «монетизаторів», заступника керівника Секретаріату Кабміну Юрія Авксентьєва. Для повноти картини варто зазначити, що сам Михайло Тамойкін очолює Департамент протидії корупції в сфері матеріальних цінностей, експертної та оціночної діяльності того самого Антикорупційного комітету.
«Янукович пропонує легалізувати приватні археологічні колекції», – запевняє пан Тамойкін і на закид стосовно того, що археологія, згідно із законом, є виключно державною сферою діяльності, дипломатично додає: «З одного боку, все, що знайдено в землі, є державним, а з іншого – якщо старовинна річ передавалась із покоління в покоління, як тоді бути?»
За логікою колекціонера-лобіста виходить, що колекції «чорних археологів» складаються лише з отриманих у спадок артефактів, а золотий скіфський ритон V–IV століть до нашої ери, який, за неофіційними даними, Михайло Тамойкін придбав на аукціоні за $12 млн, дістався попереднім власникам від прабабці.
За «музейним кодексом честі», працівник музею не має права колекціонувати. «Це хвороба, – каже Людмила Строкова. – І рано чи пізно людина може не встояти, прийняти рішення на свою користь. Колекціонерські інстинкти не подолати».
Читайте також: Провідник у світ Скіфії