На кнопкодавів не знайшлося суду

Політика
17 Листопада 2011, 13:52

Ми бачимо її на фото та відео, читаємо про неї у  ЗМІ. Вона не має статі й не належить до окремої політичної сили. І вплинути на цю особу прості смертні не мають змоги. Це зайвий раз підтвердили у середу, 15 листопада, у Вищому адміністративному суді України на «відкритому» судовому засіданні «Народ України проти кнопкодавів».

Все почалося після прийняття пенсійної реформи. До позивачки, юриста, Оксани Чубко, почали звертатися люди, здебільшого передпенсійного віку. Прохання у них було одне – якось вплинути на депутатів. Приводом до звернень слугувала велика кількість фото та відеоматеріалів у ЗМІ. Там народні обранці голосували « за себе, й за того хлопця». Отже, рішення, прийняті таким чином, можна вважати «не зовсім законними». Власне, у той же час почалась підготовку матеріалів для звернення в Адміністративний суд.

І ця справа могла б стати такою собі оповіддю про те, як герої-богатирі перемогли супостата. Вже й назва відповідна є, і дійові особи: з одного боку – юристи-позивачі, з іншого – представник Верховної Ради. Однак, ми живемо не у казці. Однак зав’язка історії справді варта увіковічення в легендах – натовп запрошених на «відкрите» засідання пенсіонерів, афганців та чорнобильців намагається потрапити до приміщення суду. Біля турнікету стоїть охорона й нікого не впускає. Каже, що зала надто мала, всі охочі не влізуть. Тож зараз пан суддя приймає рішення – «пущать чи не пущать».

Людське море вирує обуренням. «Що це за самоуправсто тут чинять? Чому не пускають? Хто таке сказав? Пропустіть нас!» – кричать чорнобильці. «Мене запросили на ВІДКРИТЕ засідання. Ви взагалі що робите? Як же мої права та свободи?» – вигукує пенсіонерка в обличчя людині у формі. «Успіху вам. Може вийде потрапити на суд» – якось розчаровано кажуть молоді люди, що зібралися у перших рядах.

Половина присутніх розвертається до виходу. Хтось обіцяє сидіти під будівлею до винесення рішення. Біля входу вже встановили стіл та два стільці, аби зручніше

Як виявилося, причина «недопуску» не лише у розмірах приміщення. За великого бажання тих кілька десятків стражденних можна було б розмістити. Проблема в іншому – бажаючі не повідомили заздалегідь про бажання прийти на «відкрите» засідання. І тому, більшості потрібно було б слухати все стоячи, попід стінами. Адже стільців на всіх не вистачало. До початку засідання позивачі, певно, розраховували на масову підтримку за своєю спиною. У результаті ж у приміщення пустили лише молодь, що так чи інакше причетна до громадських організацій, що ініціювали позов. Крім того, на слухання запрошували окремих народних депутатів разом з головою Верховної Ради. Однак прийшов лише Олег Ляшко. Він при нагоді попросив допитати себе як свідка. Адже у такому випадку його приведуть до присяги, а сказане не піддаватимуть сумнівам.

«Під вечір, коли голосували законопроект про пенсійне забезпечення, – розповідає Ляшко, –в залі залишилося трохи більше ста осіб. На екрані картинка голосування була одна, в залі – інша. Голова ж верховної Ради не вжив жодних заходів, хоча я до нього звертався і звернення зафіксовано у стенограмі. На момент голосування у залі залишилися майже всі комуністи, половина Партії Регіонів, дуже мало було опозиціонерів. Та й ті не всі досиділи. Я бачив, як Чечетов підіймав руку й починалося: Кнопкодави примудрялися голосувати за 5-7 осіб. Схожа історія відбувалася під час внесення змін до держбюджету. Хтось сидів на концерті Стінга, а його картка голосувала у залі».

Так чи інакше, про голосування чужими картками говорили давно – таємниця картки Ар’єва, що, певно, проголосував по дорозі до США, у літаку. І проблеми з паном Головатим, картка якого проголосувала під час візиту депутата до Страсбурга. Що дивно – в комітетах про це знають, це не поодинокі випадки. Однак результату від того знання не видно.

Не зважаючи на впевненість у своїй перемозі, «вирок» позивачам прозвучав ще на початку засідання з уст представника Ради. Якщо схарактеризувати його коротко, то «все, що відбувається у стінах Верховної Ради, не належить до компетенції Адміністративного суду». Власне, так і сталося. Не зважаючи на докази і свідчення. Суд умив руки. Визнав, що справді не має повноважень виносити рішення по цій справі й наголосив, що це компетенція суду Конституційного. Останньому справу, чомусь не передали. А рішення оскарженню та перегляду не підлягає. Начебто все правильно.

Не обійшлося в цей день і без курйозів. До представників громадських організацій, що залишилися з «недопущеними» на вулиці, підійшли працівники правоохоронних органів і попросили оформити присутніх, як масову акцію. Мотивували таке дивне рішення просто: «У вас тут стоїть стіл і два стільці, прапори, багато людей. Їх не пускають до суду? Це мітинг». Після перемовин, представників таки змусили написати заявку на проведення масової акції.

А взагалі закінчення історії досить традиційне: судді начебто і правильне рішення винесли – і руки чисті, і Рада задоволена. Щоправда, позивачі обіцяють проведення масових акцій протесту, голодування та референдум щодо кримінальної відповідальності «кнопкодавів». Хоча, тих, хто має відношення до ВРУ, навряд чи здивувати такими обіцянками.