Але більш пильний погляд на зв'язки між КНДР і Іраном показує щось глибше, аніж альянс за розрахунком, який створений під час спільного протистояння Сполученим Штатам.
За своєю суттю, Іран і Північна Корея мають дуже схожий історичний шлях і світогляд. Це сягає корінням до ідейно-культурних чинників і спільності революційного минулого, яке перетворило обидві держави на тоталітарні режими.
Усього декілька місяців тому, під час параду у Пхеньяні з нагоди 60-ї річниці угоди про перемир'я, яка поклала край громадянській війні на Корейському півострові, можна було наочно побачити значне зближення членів «вісі зла» (за американським визначенням), Ісламської Республіки Іран і Корейської Народно-Демократичної Республіки.
Варто звернути увагу на той факт, що під час цього параду, на трибуні крім північнокорейського лідера Кім Чен Ина і його генерального штабу були лише двоє іноземних сановників. Це китайський віце-президент Лі Юаньчан і іранський генерал, єдиний військовий аташе.
І зовсім не дивно, що високопоставлений представник Китаю був запрошений на таке «інтимне» політичне дійство, як цей парад. Китай і Корея мають глибоко укорінені зв’язки і вони є сусідами.
Генеральний штаб Корейської народної армії (в основному) складається з колишніх бійців, які разом з китайцями пролили кров у громадянській війні на Корейському півострові, і Китай вже давно є торгівельним партнером номер один Північної Кореї.
Тому цілком зрозуміло, чому Китаю на параді наданий такий особливий статус. Але при чому тут Ісламська республіка Іран?
Торгівля між Іраном і КНДР не зашкалює за своїми обсягами. Насправді Іран має куди більш високий обсяг річного торгівельного об’єму з Південною Кореєю, ніж з Північною Кореєю. А важливість північнокорейсько-іранського оборонного співробітництва значно зменшилася після того, як Іран перевершив КНДР у випуску ракетної техніки.
Так чому ж північнокорейці дозволили собі таку ж саму повагу до іранського генерала, яку вони продемонстрували віце-президенту Китаю Лі Юаньчану? Бо це не тільки демонстрація дружніх взаємин, яку показав парад. Існує велика кількість прикладів з боку обох держав, котрі ідуть на все, щоб підкреслити важливість своїх відносин.
Ірансько-північнокорейські відносини розширилася після ісламської революції в Ірані, але ці взаємини перейшли у свою нову стадію після початку війни між Іраном та Іраком 1980-1988 років. Коли КНДР стала основним джерелом надходження озброєння до Ірану.
Читайте також: Що, окрім «ракетних ігор», цікавить Путіна в Ірані
Після цього тісна співпраця у військовій сфері не припинялася, а навпаки постійно набувала все нових обертів. Але найбільш тривожним є той факт, що у той час, коли сьогодні Захід вже майже готовий примиритися з «мирною» іранською ядерною програмою, Іран і КНДР об’єднують свої зусилля для доведення до експлуатаційної готовності ракетного прискорювача для ракет далекого радіусу дії, що підриває недавню угоду з Тегераном щодо його ядерної програми, якої досягнуто в Женеві.
Чим стурбовані впливові фігури республіканської партії. Як на днях заявив конгресмен-республіканець від штату Мічіган Майк Роджерс: «Іран і Північна Корея співпрацюють у випробуванні нових двигунів для балістичних ракет націлених на Сполучені Штати».
Майкл Роджерс, голова комітету з розвідки Палати представників, комітет якого відповідає за контроль розвитку стратегічних озброєнь США, ПРО і космічні програми, зробив коментар у відповідь на доповідь у якій заявлено, що Іран таємно працює з Північною Кореєю над новою 80-тонною ракетою, яка здатна використовуватися для надсилання на далекі дистанції атомних зарядів.
Виглядає на те, що головною метою Ірану і Північної Кореї у їхній багаторічній співпраці з розробки програми балістичних ракет, завжди було створення засобів доставки ядерної зброї.
Можна сказати, що досить тривалий час ядерна зброє була міжнародним чинником стримування глобальних конфліктів. Адже можливість гарантованого взаємного знищення утримувала світ від початку ядерної війни.
Але надання СРСР, а потім і путінською Росією ядерних технологій Північній Кореї випустило «ядерного джина» із пляшки. І тепер лише питання часу, коли атомна зброя опиниться в руках у Тегерану.
Непередбачувані, непрогнозовані і занадто нестабільні КНДР і Іран здатні спробувати за допомогою цієї зброї стерти зі світової мапи США, Європу і всю західну цивілізацію.
Поки що ж Іран постійно грається з ядерними інспекторами ООН у кішки-мишки, думаючи, що йому вдасться і надалі уникати військової відповіді на таку свою поведінку.
Не можна не визнати того, що подібні іранські маневри були досі доволі успішними. Думаючи, що досягнення врегулювання іранської проблеми відкриває пряму можливість стати потенційно прелюдією до більш великого врегулювання на Близькому Сході і досягнення там миру, західні стратеги чомусь не враховують менталітету тих, з ними намагаються домовлятися. Оскільки це зовсім не пріоритет для тих, хто у Женеві намагався показувати, що нібито йдуть на поступки.
Читайте також: Чи чекати Ірану на перебудову?
Проте, одночасно, ця передишка дасть Ірану можливість добудувати атомну бомбу. Адже угода, що носить тимчасовий характер, допоможе йому уникнути прискіпливих перевірок і прозорості. Бо завжди можна (під будь-яким приводом) не допустити інспекторів до ядерних об’єктів, наперед знаючи, що всерівно досягнута так важко для Заходу угода не буде переглянута.
Власне, коли ми говоримо про Іран, то тут потрібно говорити про два Ірани. Іран репресивного режиму іранських мулл, та Іран молоді, яка часто симпатизує західним цінностям і хотіла б жити у демократичній, а не теологічній країні.
Але що б хотіли перейняти іранські зверхники з північнокорейського досвіду, то це не лише більш жорсткий контроль над суспільством, а мілітаризацію країни. Та у цьому разі їм довелося б змиритися із більш потужним впливом і роллю військових, а це б змусило мулл поступитися частиною своєї влади.
Так само іранські мулли не можуть ізолювати свою країну від світу, як це зробили у КНДР. І не тільки через те, що ізоляціоністська політика викликає ще більшу бідність в країні, а тому, що ізолювати Іран від світу, як Північну Корею, у них немає можливості. Бо для цього необхідно було змінити саму структуру держави, і надати при цьому військовим виняткові права.
Якщо порівнювати далі Іран і Північну Корею, то різниця не тільки в тому, що КНДР вже володіє ядерною зброєю. Пхеньян зміг вижити за умови міжнародних санкцій. Велика заслуга, звичайно, у цьому і Пекіну. Проте КНДР структурована таким чином, що інакомислення не здатне збільшуватися пропорційно зростанню міжнародних санкцій.
А додатковий тиск на Іран, зважаючи на те, що міжнародні санкції різко підвищили рівень невдоволення у суспільстві та збільшили економічні труднощі, викликані цими санкціями, певною мірою спрацював. Іранські мулли змушені були зробити принаймні вигляд, що вони вже готові домовлятися.
Однією з видимих причин більшого успіху Північної Кореї у просуванні тоталітарної системи, у порівнянні з Іраном, є відсутність опозиції і міжнародних відносин у цій країні. Точніше опозиція існує, але вся вона дуже надійно ізольована.
Так у таборах КНДР знаходяться більше 300 тисяч політичних в’язнів. Можливо, що їх і значно більше, але на сьогодні жодна міжнародна правозахисна організація не має доступу до інформації про опозиціонерів у цій країні.
Проте не можна сказати, що попри відсутність масового протистояння народу з комуністичним урядом, в КНДР не наростає критичне мислення. За останнє десятиліття там інформації про Південну Корею стало значно більше, і багато вже хто в КНДР поінформований, що в південного сусіда не лише немає голоду, а й там функціонує тринадцята за величиною економіка в світі.
Адже не дивлячись на те, що в Північній Кореї комп'ютери, мобільні телефони та Інтернет є рідкістю, повністю ізолювати її від просочення правдивої інформації вже не вдається.
Усі разом ці вище перелічені чинники є регулюючою основою збереження існуючого режиму у КНДР. Адже 300 тисяч (чи більше) ізольованих від суспільства громадян Північної Кореї, які були б у змозі вплинути на початок демократичних перетворень чи громадських протестів в країні, виключені з її життя.
Що дає змогу північнокорейському диктатору Кім Чен Ину, якій твердо дотримується заповітів свого діда Кім Ір Сена, утримувати ситуацію в КНДР без змін. А членам правлячої сім’ї Кімів, вищим партійним посадовим особам і вищим військовим чинам постійно удосконалювати корупційні схеми, які дають їм можливість створювати собі життєві умови, котрі за багатьма параметрами уже наближені до західних стандартів.
На відміну від Північної Кореї, аналіз ситуації в Ірані приводить до висновку, що формування такої системи і структури, як в КНДР, видається неможливим. Попри все там наявна присутність (хоча й обмежена), іноземних журналістів, існують міжнародні відносини і онлайн-комунікації.
І незважаючи на фільтрацію інтернету в Ірані та обмеження на використання соціальних мереж, іранцям вже з вдається проривати інформаційній кордони та спілкуватися з тими, хто перебуває за межами іранської території.
Можливо, що режим мулл і мріє досягти параметрів обмеження у міжнародному спілкуванні і контролю за громадською думкою, які подібні до Північної Кореї, однак за сучасних умов це все виглядає нереалістично.
Ймовірно, іранський уряд і готовий був би реалізувати таку модель в країні, але наявність багатьох способів спілкування, куди вищий дохід на душу населення, ніж у КНДР, і структура зв’язків між інтелектуалами і інтелігенцією унеможливлює такі дії.
Не виключено, що саме тому іранське керівництво й провокує конфронтацію із Заходом, бо під час конфлікту в опозиціонерів обмежуються можливості чинити тиск на режим, прагнучи до того, щоб він був більш відкритим.
Проте війна надає найбільше можливостей для виправдання політичного насильства, економічного тиску, пов’язаного з нею, і зв’язує протестні настрої людей, коли їх можна видавати за непатріотичні і нелегітимні.
І саме тому Іран відверто провокує військовий конфлікт з Ізраїлем, бо сподівається, що це буде локальна і обмежена у часі війна, яка зможе забезпечити необхідні умови для встановлення військового режиму в Ірані.
Бо якщо раніше режим мулл не дозволяв військовим стати домінуючою силою у іранському суспільстві, то не можна виключати, що з різким збільшенням чисельності молоді в країні, йому, можливо, доведеться переглянути цю свою доктрину. І задля збереження ісламістського правління в Ірані піти на перегляд домовленостей з військовим істеблішментом.
Але, як би там не було, духовний зв'язок між комуністичним КНДР і ісламістським Іраном, двома найбільш тоталітарними режимами у світі, швидше за все триватиме ще багато років. Ісламська Республіка Іран і її немусульманські союзники мають набагато більшу основу для своєї співпраці, ніж це здається на перший погляд.
Але не лише на цьому тримається духовний зв'язок між Північною Кореєю і Іраном. Цей тоталітарний альянс між Північною Кореєю і Іраном у майбутньому робитиме спроби впливати на світову політику, намагаючись допомогти Росії і Китаю встановити систему багатополярності в світі.