«Ми високо цінуємо підтримку грузинів в той час, коли українці борються за свою незалежність. Зі свого боку, Україна була і залишатиметься другом грузинського народу, якому бажаємо не зупинятися в розбудові європейського майбутнього», – написав у фейсбуці речник МЗС Олег Ніколенко 13 березня. Його пост був реакцією на висловлені напередодні звинувачення грузинського премʼєр-міністра Іраклія Гарібашвілі, який заявив, що Україна втручається у внутрішні справи Грузії. Гарібашвілі зробив такий висновок через подяку протестувальникам за підтримку України від Володимира Зеленського. 7-9 березня, коли у столиці Сакартвело тривали протести, на вулицях можна було побачити українські прапори, а гімн України, що лунав на вулицях грузинської столиці, розчулив багатьох.
Водночас російська пропаганда майже одразу звинуватила Україну та США у «посібництві» протестувальниками. Прессекретар російського президента Дмітрій Пєсков знову почав говорити про «руку Вашингтона», а міністр закордонних справ РФ Сєрґєй Лавров порівняв із протестами на Євромайдані. Акаунт МЗС Росії в окупованому Криму не приховуючи погрожував грузинам: «Ми рекомендуємо грузинському народу пригадати таку ж ситуацію в Україні у 2014 році і до чого вона зрештою призвела». Таким чином твіттер російського МЗС фактично транслював погрози протестувальниками у Сакартвело, натякаючи на нову війну. Тож коли Гарібашвілі заявив, що Україна начебто втручається у внутрішні справи Грузії, це звучало цілком як розвиток озвучених Кремлем тез.
На різних траєкторіях
У відносинах Києва та Тбілісі нині триває непростий період. Сакартвело підтримує Україну на міжнародних майданчиках, зокрема під час голосування за резолюції в ООН. Водночас, ця країна не поспішає приєднуватися до санкцій проти Росії та допомагати Україні зброєю. Більше того, як нещодавно нагадав Тимчасовий повірений у справах України в Грузії Андрій Касьянов, є питання передачі Україні комплексів «Бук», котрі Київ передав Тбілісі ще під час війни 2008 року. Тимчасом грузинські політики заявляють, що зброю Україна їм у 2008 році продала, а не передала, тож це власність Грузії, а отже вони самі вирішують, що з нею робити. Лідер керівної «Грузинської мрії» Іраклій Кобахідзе заявив, що якби його країна відправила Україні «Буки», то це було б «безпосередньою участю Грузії у військовому конфлікті». Тож за чинної влади у Сакартвело такі кроки не можливі.
Читайте також: Вигідна позиція. Як Грузія заробляє на російсько-українській війні
Інший аспект, про який також згадував український дипломат, – це величезна концентрація росіян у Скартвело. Серед них є ті, хто втік від путінського режиму, але є й чимало тих, хто підтримує російську агресію проти України. Касьянов наводить показові цифри. За даними Агентства ООН у справах біженців, від початку повномасштабного вторгнення в Україну до Грузії вʼїхали 182 тисяч українців, 1 мільйон 268 тисяч росіян та 149 тисяч білорусів. Не менш промовистими є й економічні показники: у січні 2023 року Росія стала головним торговельним партнером Грузії, обійшовши за відповідними показниками навіть Туреччину. За даними Нацбанку Сакартвело, у 2022 році росіяни перевели в Грузію понад $2 млрд.
Тимчасом самі грузини, згідно із опитування Національно-демократичного інституту (NDI) не вважають, що їхня держава має обмежити економічні звʼязки із Росією. Останню думку поділяють лише 30% грузин. Що ж до російської війни проти України, то 58% вважають, що усю відповідальність за неї несе Росія, 18% – російський президент, а 15% звинувачують США. Тож меседж про пошук «іноземного впливу» серед найбільш активного прошарку грузинського суспільства – неурядових організацій та медіа – має свою цільову аудиторію
В пошуках «іноагентів»
Причиною протестів у Грузії став законопроєкт «Про прозорість іноземного впливу», який фактично є аналогом російського закону про «іноагентів». У лютому 2023 року на розгляд парламенту його внесли члени політичної групи «Сила народу». Її створили торік члени «Грузинської мрії», що вийшли зі своєї партії минулого року. Від самого початку аналітики попереджали, що прийняття цього закону перетворить Грузію на ще одну автократію і закриє перед нею будь-яке європейське майбутнє. Коли ж керівна партія «Грузинська мрія» висунула законопроєкт на голосування за два дні до запланованого часу, а більшість депутатів підтримали його у першому читанні, це лише посилило масові протести, на тлі яких відбувалося це голосування.
Читайте також: Грузія: історія віднайдення ідентичності
Активні протести змусили керівну партію відступити і 10 березня депутати «вбили» законопроєкт навмисним провальним голосуванням. Проте сама ідея прийняття такого закону не пройшла для грузинського суспільства безслідно. Політолог Корнелій Какачія вважає, що шкоди було завдано вже самою появу дискурсу про те, що медіа та громадський сектор є агентами іноземного впливу. «Це одразу стигматизує цю частину суспільства. Вони [представники керівної партії «Грузинська мрія» – Ред.] хочуть його використати заради власного електорату», – пояснив Какачія у коментарі «Тижню».
Деякі представники опозиції, як-от колишній міністр внутрішніх справ Вано Мерабішвілі, нині говорять про можливість подальших протестів з метою змінити чинну владу Скартвело. Хоча є чимало опозиціонерів, які закликають дочекатися 2024 року і зробити це шляхом виборів. Позицію Мерабішвілі розкритикували інші опозиціонери, зокрема й Ніка Мелія. Наступного року у Сакартвело заплановано парламентські вибори. Водночас, як показує опубліковане у лютому опитування NDI, більшість вважає, що жодна із партій країни не представляє їхніх інтересів (таких 61% – на 5% більше, ніж минулого року). Тож, попри доволі високе схвалення роботи уряду (51%), передбачити результат наступних виборів поки доволі складно. «Опозиція дезінтегрована, а група тих, хто вагається – дуже велика», – пояснює Корнелій Какачія. І це знову ж таки відводить неабияке місце найбільш активному прошарку грузинського суспільства – неурядовим організаціям, вільним медіа та, як показали останні протести, молоді й студентам. Вочевидь, зміна політичного курсу Грузії щодо України знаходиться також в руках цих людей.