Нещодавно шокувався історією про відкриття кримінальної справи проти житомирського міського голови Сергія Сухомлина «за завдавання екологічних збитків державі на суму 200 млн грн».
Сама собою така кримінальна справа ганебна та однозначно породжує сумніви. Але це питання залишимо за дужками — нехай розбираються правники.
Насправді ж проблема глибша. Це приклад, коли містечкові розбирання несуть потенційну шкоду державним інтересам. А це поганий сигнал. Поясню чому.
Настане час, коли Україна офіційно пред’являтиме претензії Росії щодо репарацій і компенсацій за заподіяну шкоду за час війни. Для цього ведеться інвентаризація збитків. Кожен її пункт міститиме дані про пошкоджені внаслідок бойових дій об’єкти, починаючи від зруйнованої хатини в селі, будинку культури, церкви та закінчуючи великими промисловими об’єктами. Сюди ж треба буде включити компенсацію завданої ворожими діями шкоди довкіллю.
Це, власне, і стосується випадку з міським головою Сухомлином, коли той дав команду скинути воду в річку Тетерів із Житомирського водосховища. Зробив це, щоб завадити російській техніці штурмувати Київ. Є таке поняття у військовій справі — «інженерне підтоплення», коли на шляху руху ворога створюється водна перешкода, яку його техніка не може подолати. Очевидно ж, що міський голова не робив би цього, якби не російська агресія.
Читайте також: Обороноздатність лишається непохитною. Бойові й небойові втрати України у 2022–2023 роках ІІ
Мені це нагадало історію з генералом Кривоносом. Державне бюро розслідувань порушило проти нього кримінальну справу через його дії щодо оборони аеропорту «Київ», що в Жулянах. Мовляв, своїми діями він завдав шкоди не тільки майну аеропорту, а й низці компаній, які базувалися там (за словами генерала Кривоноса, для оборони аеропорту «Київ» вживав заходів відповідно до ситуації. Зокрема, злітна смуга була залита машинним мастилом та перегороджена технікою, усі об’єкти й периметр були підготовлені до протидесантної оборони. — Ред.). Мені цілком зрозуміло, що це не було самоуправством. Генерал і група військовослужбовців удалися до цих дій, щоб унеможливити висадку російського десанту практично поблизу центру Києва: Повітрофлотський проспект веде прямісінько до комплексу будівель Міноборони та Генштабу. Звісно, що без російської агресії цих дій не було б.
Такі кримінальні справи — ворогові на руку. Мовляв, заподіяна довкіллю шкода не пов’язана з діями Росії.
Бо ж ваші правоохоронні органи, судові органи кваліфікують це як дії, спричинені внутрішніми чинниками. То яких компенсацій ви хочете від росіян?
Цілком логічно, що в такій ситуації наші міжнародні партнери, які обіцяють всебічну підтримку під час відбудови України, відмовляться надавати грантову допомогу. Будуть готові фінансувати цілу низку програм, але в таких неоднозначних справах годі сподіватися на європейські гранти. Адже винна лише Україна. Щонайбільше — запропонують кредит, який доведеться повертати.
Чому так відбувається на другий рік повномасштабної війни з РФ? Спрацьовує логіка: хто знає, коли та війна завершиться, коли дочекаємося компенсації завданих збитків Росією. Знаходяться юридичні спритники, які через судовий позов хочуть отримати стягнення коштів уже сьогодні. Знайти особу, яка дала дозвіл на ті чи інші дії, неважко. Водночас не можна закривати очей на причину таких рішень. Інакше відбуватиметься підміна понять. Як у випадку справи із житомирським міським головою.
Гадаю, що відкриттю таких справ має бути поставлений заслін на певний період часу. Звісно, діяти варто обережно. Оцінювати ситуацію з огляду юридичних моментів. Інакше дійдемо до абсурду. В усіх бідах зробимо винними українські державні структури. А, беручи до уваги корумпованість наших судів, домогтися відповідних стягнень не буде проблемою.