Пояснювальна записка до законопроекту № 9073 «Про засади державної мовної політики» створює враження, наче писали цей документ європейські ліберали, що переймаються питанням збереження міжнаціональної толерантності. Жодним словом не принижуючи української мови, автори законопроекту зазначають: «в суспільстві сформувався абсолютно сфальшований міф, який в загальних рисах можна описати так: іншомовний українець – не патріот – голосує за консервативні недержавницькі сили – сепаратист, потенційний зрадник або жертва дій зовнішніх сил».
Автори законопроекту, народні обранці Сергій Ківалов і Вадим Колесніченко, пропонують простий і дотепний вихід з такого скрутного становища – зберегти статус української мови як загальнодержавної, але надати статус регіональної всім мовам у всіх регіонах, де та чи інша мова є рідною бодай для 10% населення. Нескладно порахувати, що у такий спосіб російська стане регіональною щонайменше у 13 регіонах України. До того ж румунська мова муситиме бути регіональною у Чернівецькій області, угорська – на Закарпатті, кримськотатарська – у Криму. Цікаво було б послухати, як кримчани Колесніченко і Грач спілкуються з виборцями кримськотатарською мовою!
Читайте також: Закони мови та депутатське беззаконня
Опікуванню депутатів-регіоналів мовною рівновагою можна було б лише порадіти. Але дідько, як завжди, живе у дрібницях. Бути толерантними та йти на поступки україномовній громаді вкотре пропонують саме в тому питанні, в якому одна з сусідніх держав гне тверду безкомпромісну лінію, і не шкодуючи грошей.
Українська мова в Україні і так опинилася в ситуації апріорі гіршій, ніж російська, – вона не має такого фінансування для поширення. Російськомовні серіали та передачі заповнюють український телеефір, в той самий час, коли український продукт майже не виробляється. Періодично україномовна громада обурюється через те, що для української мови, яку не фінансує Україна, «вільна конкуренція» з російською, якій виділяються гроші з бюджету Газпрому, в майбутньому завершиться знищенням. Але влада на це уваги не звертає. Фінансувати поширення української ніхто не збирається, а україномовну громаду вкотре звинувачують у націоналізмі та нетолерантності.
Понад те, якщо російська стане регіональною у половині областей, – це буде першим кроком до надання їй статусу другої державної. Така політика сама собою розпалює міжрегіональну ворожнечу в Україні. Те, що держава переймається турботами російськомовних (якими і без того опікується російський бюджет), на тлі повної байдужості до проблем україномовних, призведе врешті-решт до посилення побутового націоналізму в середовищі україномовної громади.
Торік правляча партія уже подавала проект «Закону про мови» та намагалася скасувати обов’язкове дублювання фільмів українською мовою. Ефект – нульовий, на заваді намірам влади знову стало обурення інтелігенції та громадянського суспільства. Не все добре й у середовищі самих регіоналів. Аж ніяк не всі вони поділяють погляди своїх колег Колесніченка та Ківалова. Того року обговорення проекту «Закону про мови» закінчилося тим, що авторові закону, нардепу Колесніченку, довелося визнати, що для схвалення закону у Верховній Раді не вистачить голосів. То навіщо ж знову наступати на ті самі граблі?
Мовні маневри гіпотетично можуть знадобитися владі у зв’язку з ускладненням газових переговорів з Росією. Протягом останніх тижнів суспільство спостерігає за двоякістю політики влади. З одного боку, лунають думки, що запропонований Україні російською владою «білоруський сценарій» неприйнятний. Однак з іншого – у внутрішній політиці відбувається фактично білорусизація.
Читайте також: Бойко упевнений, що домовиться з Росією про дешевий газ
Принаймні робляться кроки, котрі, як дехто може сподіватися, будуть схвально оцінені в Кремлі. Після арешту Юлії Тимошенко, який різко погіршив відносини України з Заходом, влада розгорнула репресії проти організації «Патріот України» та переслідування членів опозиційних партій, які скоїли, либонь, найтяжахливіший злочин – 24 серпня публічно відсвяткували День Незалежності. Поява проросійського закону про мови може стояти в одному ряду з цими демонстраціями лояльності до російського способу життя.
Проте причина може бути простішою. Автор законопроекту № 9073 народний депутат Вадим Колесніченко є головою Координаційної ради Організації російських співвітчизників – об’єднання, яке освоює російські гроші, виділені бюджетом РФ для спілок «співвітчизників». Законопроект «Про засади державної мовної політики» може бути звичайним звітом про зроблену роботу перед московськими донорами. В багатьох ділових організаціях є правило здавати робочі звіти саме до початку осені. Якщо Кремль теж дотримується такого правила, поява «законів про мови» щороку до першого вересня стає цілком зрозумілою.