Здавалося б, нічим не примітне повідомлення про розпорядження Мінтрансу щодо «Підвищення рівня використання української мови у сфері транспорту і зв’язку» викликало бурхливий резонанс. Наприклад: «Колесниченко (професійний борець із українською мовою, за сумісництвом нардеп від ПР – прим. авт.) назвал эти новшества «хуторянской политикой украинских националистов», – рапортував український автор в одній російській газеті. Або: «Всеукраинское объединение «Русское содружество» заявляет: «Винский, прочь мохнатые лапы от русского языка!».
Зрештою, немає нічого дивного в реакції подібної публіки, вона на антиукраїнській істерії заробляє гроші. Мене здивувало, що з саркастичними оцінками цілком логічних і природних намірів Мінтрансу виступили й поважні українські видання. Один тижневик почав атаку не так прямолінійно, як «Русское содружество», а, так би мовити, з флангу. Шкідливість розпорядження, підписаного міністром Вінським, це видання обґрунтувало вельми прозорими натяками на те, що чиновники хочуть розікрасти гроші, які мають піти на переклад технічних документів українською: «С точки зрения языкового законодательства и повышенного патриотизма придраться не к чему. Иное дело, во что это может обойтись стране», – іронізує автор. Далі посипає наші голови попелом з того приводу, як багато доведеться перекладати з «абсолютно понятного украинским специалистам иностранного языка». Як на мене, підозрювати Вінського у відмиванні грошей шляхом перекладу документації досить наївно. Це все одно, що підозрювати Ріната Ахметова у тому, що він у вільний від основної роботи час торгує на базарі розбавленим пивом.
Логічного пояснення, чому намір Мінтрансу так роздратував багатьох моїх колег, немає. Скоріше, тут діють якісь ірраціональні чинники. З одного боку, в Києві вважається ознакою поганого тону в стилі «Русского содружества» кричати про війну з російською мовою, а з іншого – вся ця історія може свідчити про те, що десь у глибинах підсвідомості багатьох російськомовних інтелектуалів сидить прихована зверхність і до української мови. Звідси й щире нерозуміння: навіщо перекладати українською те, що й так зрозуміло. Між іншим, протягом 16 років незалежності технічні словники науковці складали на голому ентузіазмі – у держави хронічно бракувало коштів. І якщо вони врешті-решт отримають замовлення від того ж Мінтрансу, то, по-перше, їхня майже підпільна робота вийде на принципово новий якісний рівень, а по-друге, це просто справедливо.
До того ж, мова – це ще й складова державної системи, така сама, як і, скажімо, національна валюта. Наразі ж українську мову можна порівняти з купоно-карбованцями, котрі ходили у першій половині 1990-х, вони були начебто і власною валютою, але лише наполовину. Але тоді ми запровадили гривню, а сьогодні вже час запровадити українську мову в усі сфери життя. Інакше ми з вами так нікуди й не доїдимо.