Помітили? Як на мене, диво-дивнеє сталося, коли в жорсткій суспільній суперечці – якою мовою, як, коли і скільки дублювати іншомовний неукраїнський кінопродукт – раптом народилося щось більше, ніж інтелектуальний чи фізичний мордобій. А саме – оприлюднена у ЗМІ пропозиція частини дистриб’юторів і власників кінозалів до керівників держави «встановити трирічний перехідний період для переходу на стовідсоткове дублювання фільмів українською мовою». І, як можна зрозуміти, це пропозиція саме тієї конфліктної сторони, яка від початку року пручається встановленим міністерськими циркулярами правилам дублювання і влаштовувала кінотеатральний попереджувальний чи то страйк, чи то локаут.
Відкидаючи наявність будь-якого лукавства авторів цитованого звернення, припускаю: усі гілки вітчизняної кіноідустріальної спільноти зрештою мають однакове бачення майбутнього, єдину, сказати б, консолідовану стратегію в цьому питанні. Більше того, ця спільнота, яку ще вчора такою було не назвати, блискавично виявила ті якості, які, на біду, не притаманні вітчизняному політикуму, який, вочевидь, на провідну суспільну верству не тягне, а радше тягнеться за рудиментарним уявленням про порядок речей.
Отже, внаслідок подолання не лише локальних бізнес-інтересів, а й сумнозвісних колоніальних уявлень про форми побутування світової кінокультури на українських теренах, люди, які мають приймати доленосні рішення, виявилися здатними до далекоглядних державницьких учинків. Власне, до практичного унезалежнення хисткого українського кіноринку від потужного російського. Наразі маємо не тільки урядовцями проголошену, але й усією кіноіндустріальною громадою підтриману декларацію про незалежність, яка так чи інакше починає втілюватися. «Так чи інакше» означає конфліктно.
А конфлікт криється у тактичних підходах. Одні, з певних причин, воліють утілення означеної мети вже тепер. Інші, також із певних причин, – за досягнення стовідсотково того ж самого, але в результаті поступального процесу. Справа за малим – компромісним варіантом, що має бути закріплений, певним законодавчим актом, обов’язковим для виконання всіма, аби «трирічний перехідний період» не затягнувся на наступні 15 років. Інакше, передбачаю, конфлікт продовжуватиметься й набуватиме, м’яко кажучи, ще неприємніших форм. Беруся це стверджувати, бо непогано знаю активістів із одного й іншого боків. І всі ми чудово обізнані з вітчизняним політикумом, який радий повсякчас змайструвати з мовного питання кулемет.
Насамкінець. Якщо ви помітили, у новочасному лексиконі знедавна побутує семантично прикметне слово «комфортний». Очевидно, мода на нього прийшла до нас з укоріненням елементів «суспільства споживання» й відповідного різновиду демократичних цінностей. І це вже певна суспільна психохарактеристика, що означає тенденцію-прагнення жити не, скажімо, цікаво, а саме комфортно. У зв’язку із цим хотілося б зауважити: постання незалежної держави, а з нею й незалежної кіноіндустрії в потужній зоні імперського тяжіння й водночас на демократичному марші комфортним не здасться. Це заняття для людей, які комфортом нехтують.