Нинішні вибори таки встановили рекорд, який прогнозувало чимало політичних експертів та журналістів. ЦВК зареєструвала 44 кандидати. До цього найбільше осіб змагалося за посаду президента у 2004 році. Тоді їх було 26, а до фінішу дійшло 24. На перших виборах президента України у 1991-му взагалі боролося тільки семеро претендентів. Чим зумовлена така велика кількість охочих взяти участь у перегонах, точно сказати складно. 44 — це тільки зареєстровані кандидати, а документи подало 90 осіб. Можливо, настав час підняти обсяг застави, яку стягують із висуванців до державного бюджету. Нині вона становить 2,5 млн грн. Востаннє її збільшували майже 10 років тому, а за цей час національна валюта суттєво девальвувала. У Комітеті виборців України пропонують встановити новий обсяг застави — 10 млн грн.
Внесені 2,5 млн грн повернуть тільки двом переможцям першого туру, а коло претендентів на вихід до нього вузьке. Останні соціологічні опитування демонструють, що лідери перегонів ідуть пліч-о-пліч, тож першу двійку визначити складно. Водночас достатньо тривалий час коло кандидатів, які мають шанси бодай подолати позначку 5%, залишається стабільним. Таких шестеро. Це чинний президент Петро Порошенко, колишня прем’єрка Юлія Тимошенко, продюсер та актор Володимир Зеленський, нардеп Юрій Бойко, екс-міністр оборони Анатолій Гриценко й лідер парламентських радикалів Олег Ляшко. Усі, крім Зеленського, висувалися на попередніх виборах у 2014-му. Тиждень вирішив порівняти програми лідерів нинішніх рейтингів тоді й зараз.
Передвиборча програма — це не повністю вільна творчість кандидатів у президенти. У профільному законі про вибори глави держави зазначено, що документ, поданий до ЦВК, треба підготувати державною мовою, а його обсяг не повинен перевищувати 12 тис. друкованих знаків. Це лише трохи менше тексту, ніж у матеріалі, який ви читаєте. Окрім того, передвиборча програма може стати підставою для відмови кандидату в реєстрації, якщо в ній встановлять заклики до ліквідації незалежності України, зміни конституційного ладу через насильство, порушення суверенітету й територіальної цілісності, підриву безпеки, незаконного захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права й свободи людини, здоров’я населення.
Читайте також: Поле битви — Рада
Знайти прямі й конкретні обіцянки в програмах не так уже й просто. Хоча згідно з Конституцією президент відповідає передусім за міжнародну політику й сферу безпеки та оборони, жоден кандидат із шістки лідерів не забув про соціально-економічні питання. У декого вони займають більшу частину програми. З огляду на це Тиждень спробував порівняти тільки ті тези кандидатів, які містять конкретику: назву запропонованого закону, відсоткові показники чи хоча б якісь чіткі пропозиції щодо окремого аспекту певної загальної проблеми або питання. Якщо показники вимірюють у «справедливості», «достойності», «чесності», «прийнятності» або «надійності», то такі пункти залишилися поза цим текстом. Як-от обіцянка кількох кандидатів забезпечити громадян «доступними» кредитами. Розуміння «доступності» для кожної людини буде своїм. У такій розмитості тез немає нічого дивного й нового. Неконкретні обіцянки залишають висуванцям максимально багато простору для невиконання їх на посаді президента. Текст, складений переважно з таких обіцянок, — перша спільна риса програм усіх кандидатів на виборах як 2014-го, так і на нинішніх.
Петро Порошенко
П’ять років тому кандидат у заголовку програми пропонував виборцям «жити по-новому». Тепер він закликає рухатися «своїм шляхом до великої мети». Програму президента зразка 2014-го оцінювати найлегше. Усі обіцянки можна поділити на виконані, частково виконані та ті, які залишилися словами. Серед повністю виконаних Порошенком пунктів програми можна назвати підписання Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС, норму про вибори мера у два тури, збільшення витрат на Збройні Сили та їхнє оновлення. Також Україна зберегла податкові преференції для малого й середнього бізнесу. Ще одна тема — забезпечення енергетичної незалежності та диверсифікація поставок газу. Очевидним досягненням стала відмова від закупівель палива в Росії та виграш справи проти Газпрому в Стокгольмському арбітражі. Ще один виконаний пункт — створення Суспільного телебачення.
Деякі обіцянки виконано частково. Наприклад, угода про безвізовий режим із ЄС підписана, але президент обіцяв почати переговори про приєднання до Союзу вже під час першої каденції. У програмі 2014 року Порошенко обіцяв «зберегти наявний статус-кво в мовному питанні». Нині нового закону про мову досі немає, але Рада ухвалила законопроект у першому читанні й президент підтримує його. Окрім того, він обіцяв, що «аграрна галузь може стати точкою прориву для української економіки». За підсумками 2015-го, аграрний експорт за обсягами вперше в історії України перевищив експорт продуктів металургії та став лідером. Однак «прориву» української економіки за п’ять років не сталося.
Окрема тема — блок питань справедливості. Президент зобов’язався реформувати правоохоронну систему. Формально міліцію замінили на поліцію, провели реформу прокуратури, створили нові органи слідства й Нацагентство з протидії корупції. Реформа судів триває й досі. Однак фактичну дієвість цих змін оцінити складно. За даними соцопитувань, довіра до державних інституцій залишається на вкрай низькому рівні, а проблема корупції одна з найгостріших. Постійно виникають скандали, пов’язані з перешкодами в притягненні до відповідальності винуватців резонансних злочинів. Серед невиконаних обіцянок: ухвалення закону про опозицію, нове та ключове місце Антимонопольного комітету (АМКУ) в системі держорганів, «усі офшори перекрити» та передача виконавчої влади на місцях від губернаторів до виконкомів місцевих рад. Щоправда, в останньому випадку реформа децентралізації все ж таки почалася, але необхідних змін до Конституції досі немає. Останньою в блоці невиконаних слід згадати обіцянку «уникнути війни та зберегти мир, знайти прийнятні способи співпраці з Росією, насамперед економічної».
Через п’ять років Порошенко, на відміну від більшості конкурентів, уже не обіцяє миру. У програмі 2019-го йдеться про «продовження лінії на відновлення територіальної цілісності України» й трохи далі додано: «політико-дипломатичним шляхом». Про решту невиконаних обіцянок взагалі не згадується. У тексті немає нічого про роль АМКУ або закон про опозицію. Як і конкретних ініціатив щодо децентралізації, лише мовиться, що вона триватиме. Натомість Порошенко єдиний із першої шістки кандидатів уточнює напрями посилення ЗСУ — це ущільнення ППО, модернізація флоту та Повітряних сил. Також Порошенко єдиний, хто згадує в програмі про необхідність повернення бранців Кремля та заручників з окупованих територій. Нових конкретних ініціатив у блоці справедливості немає.
Знову повторюється теза про аграрний сектор як двигун української економіки. Однак цього разу стратегічних напрямків п’ять. Це також ІТ-сектор, транспорт, нова індустріалізація й туризм. Під усі з них президент обіцяє «мільярди доларів інвестицій». Найголовніша ж обіцянка — заявка на вступ до ЄС, отримання та початок виконання Плану дій щодо членства в НАТО у 2023 році.
Читайте також: Президентські вибори: стартові позиції
Юлія Тимошенко
У 2014-му лідерка «Батьківщини» принесла до ЦВК документ із заголовком «Час встановити справедливість». Тепер він має назву «Новий курс».
Дещо з того, що Тимошенко обіцяла у 2014-му, вже виконано. Це стосується підвищення витрат на оборону до 5% ВВП, підписання угоди про асоціацію або ухвалення нового закону про держзакупівлі. Однак чимала частина обіцянок лишається актуальною. «Звільнити Крим від російської окупації», «ратифікувати Римський статут», «створити власний замкнений ядерно-паливний цикл», «запровадити механізм приватного обвинувачення», «скасувати недоторканність народних депутатів, суддів та президента України, запровадити дієвий механізм імпічменту президента». Цей перелік можна продовжити. Утім, навіть серед перерахованого в програмі Тимошенко 2019 року наявні тільки тези про скасування недоторканності та повернення Криму. Вона обіцяє домогтися деокупації півострова й частини Донбасу «військово-дипломатичним шляхом» та апелює до виконання Будапештського меморандуму 1994-го.
Лідерка «Батьківщини» не єдина в тому, що не стежить за долею власних колишніх обіцянок. Це спільна риса для п’яти з шести нинішніх лідерів перегонів (Володимир Зеленський балотується вперше. — Ред.). Програми всіх кандидатів оновлені докорінно, а загальними лишаються здебільшого тільки теми: Конституція, економіка, соціальна політика тощо. У програмі 2019 року Тимошенко каже про повну модернізацію Збройних Сил за стандартами НАТО, а також про зменшення кількості депутатів із 450 до 350 осіб та право змінювати центральну й місцеву владу в будь-який момент через референдум. Вона обіцяє вибори мирових суддів та суддів місцевих судів, право законодавчої ініціативи громадянам у формі петицій і всю владу на місцях виконкомам рад. У сфері енергетики кандидатка вже не згадує про ядерну, натомість зобов’язується забезпечити стрімкий розвиток відновлювальної та «біржову торгівлю всіма енергоресурсами». В економіці та соціальній сфері Тимошенко гарантує рівень зарплат, як у Польщі, вже за п’ять років, приватні пенсійні рахунки, на які відраховуватимуть внески із зарплати, та скасування єдиного соціального внеску. Головною та найвідомішою обіцянкою є зниження ціни на газ удвічі «першого ж місяця роботи нового президента». Також у програмі голови «Батьківщини» йдеться про мікрокредити для ведення бізнесу до $100 тис. без застави й під 3% річних. Для цього вона анонсувала спеціальний закон, який зобов’яже банки до таких виплат. Обсяг одноразової допомоги за народження першої дитини встановлять на рівні 50 тис. грн, за другу — 100 тис. грн та за третю 150 тис. грн. Перелік програмних пунктів Тимошенко можна продовжити, але в решті менше цифр.
Читайте також: На роздоріжжі простих шляхів
Юрій Бойко
Програма екс-міністра енергетики у 2014-му навіть не мала заголовка, що тільки підкреслює поспіх, із яким високопосадовці часів Януковича готувалися до тих виборів. П’ять років по тому Бойко має «План мирного розвитку для України». Нещодавнє об’єднання з Віктором Медведчуком у єдину політсилу відчувається навіть із різниці двох програм цього кандидата в президенти.
Бойко, як і тоді, орієнтується на умовно проросійського виборця. У 2014-му він закликав до визнання російської мови другою державною, однак стара програма кандидата значно поміркованіша та розмита в низці інших питань.
Тоді Бойко — єдиний, хто у своїй програмі прямо пропонував захищати інтереси великого бізнесу. Однаково з малим і середнім, про які постійно пишуть його опоненти. На цьому особливості його програми п’ятилітньої давності завершуються. Він закликав до економічної співпраці з усіма країнами, до наповнення справжнім сенсом законів, які гарантують соціалку, до модернізації в енергетичній сфері. Однак конкретики немає.
У програмі зразка 2019 року Бойко в першому ж абзаці зазначає: «Наша держава має бути незалежною та нейтральною». Нині Україна нібито відступає від засад Акта проголошення незалежності. Далі він пропонує виконати «всі міжнародні зобов’язання» України для встановлення миру на Донбасі й «прямі переговори з усіма сторонами конфлікту». У наступному розділі — прямі вибори керівників регіонів та їхня «економічна самостійність». Усе це поєднано зі створенням місцевої муніципальної поліції.
Економічна та соціальна програми кандидата менше відрізняються від тієї, що була на минулих виборах. Бойко обіцяє щорічне зростання економіки на 5–7%. Це дещо менше, ніж в інших кандидатів, які вказують конкретні цифри. Натомість пропонована ним виплата допомоги за народження дитини вища, ніж у Тимошенко. За першу дитину — 100 тис. грн, за другу — 200 тис. грн, за третю та наступних — 400 тис. грн. Також він ініціює «скасування нелюдської медичної реформи» та поновлення 10-річного терміну навчання в школі.
Читайте також: Президент-парламент: приспане протистояння
Анатолій Гриценко
На попередніх виборах програма Гриценка була максимально короткою. На самому початку він написав, що виконуватиме «програму партії «Громадянська позиція» і додав посилання на сайт, де її можна прочитати. Далі були кілька загальних і неконкретних обіцянок, наприклад: «Очищу державу від корупції, змушу чиновника дотримуватися Закону». І наприкінці особистий номер телефона кандидата.
У 2019-му програма Гриценка куди довша. Він обіцяє закон про імпічмент президента й повернення Донбасу за п’ять років. Крим також «буде українським», але чітких термінів немає. На керівні посади в армії призначатимуть лише бойових офіцерів, а кількість генералів зменшать.
Окрім того, Гриценко єдиний із першої шістки, хто порушує питання приватної зброї. «Зброя буде легалізована і взята на облік, а держава, якій люди довірятимуть, відновить монополію на застосування сили згідно із законом», — ідеться в тексті програми. Він пропонує нову виборчу систему та заборону політичної реклами й перехоплює невиконану обіцянку Порошенка зразка 2014-го: «Антимонопольний комітет в інтересах економіки стане потужнішою структурою, ніж ГПУ».
Окрім того, показники економічного зростання від Гриценка — 10%, зарплата понад €700 («Відповідно зростатимуть і пенсії», — каже кандидат), мораторій на експорт деревини. Кандидат обіцяє запровадити ринок землі, але тільки після виконання низки розмитих вимог, як-от «зміцнення фінансової спроможності фермерів». Він, крім того, зобов’язується знизити тарифи, але також без конкретики.
Із цікавих та оригінальних обіцянок — звільнення від оподаткування меценатства в освітніх установах і пожиттєвий термін за хабарництво серед суддів. Також Гриценко обіцяє не переобиратися на другий термін.
Олег Ляшко
Довгий заголовок програми лідера радикалів зразка 2014-го «План Ляшка: визволення України від окупантів. Порядок на своїй землі» за п’ять років скоротився просто до «Плану Ляшка».
Одна з головних обіцянок 2014-го: «Я поверну Україні Крим». У нинішній його програмі про Крим не згадано взагалі. Якщо значна частина програми п’ятилітньої давності присвячена міжнародним справам, то нинішня майже повністю орієнтована на внутрішню політику. Левова частка — соціально-економічний блок. Ляшко обіцяє економічне зростання 8–10% на рік, понад $100 млрд інвестицій та 2 млн нових робочих місць.
Для цього потрібне втілення плану реформ авторства його команди. Комунальні платежі становитимуть не більше ніж 15% доходів населення, а селяни отримають дотації до 5 тис. грн на одиницю худоби. Також Ляшко проти запровадження ринку землі. З іншого: зменшення кількості депутатів до 250, а міністерств до 10. Ліквідація посади прем’єр-міністра та виборність суддів. У міжнародному блоці кандидат вимагає виконання Будапештського меморандуму та прямої військової угоди зі США.
Повернути Крим — не єдина обіцянка Ляшка, яка зникла з 2014-го. Тоді він обіцяв заборонити Партію регіонів у судовому порядку та «громадські трибунали присяжних з числа журналістів, експертів і громадських організацій, які повсюдно контролюватимуть владу».
Читайте також: За кого голосуватиме Південний Схід України у 2019-му
Володимир Зеленський
Як і Гриценко, він обіцяє обиратися тільки на один термін. Перший законопроект — «Про народовладдя». У ньому автор пропонує унормувати питання про референдуми в країні та інші форми прямої демократії.
Також кандидат анонсує зняття недоторканності з президента, депутатів і суддів. Наступні законопроекти врегулюють питання імпічменту глави держави та відкликання нардепів. Мирових суддів, які регулюватимуть прості спори, обиратиме народ.
Кримінальні справи розглядатиме суд присяжних. Окрім того, Зеленський обіцяє зарплату військовослужбовцям на рівні стандартів НАТО, апелює до Будапештського меморандуму й зазначає, що «здача національних інтересів і територій не може бути предметом жодних перемовин».
Серед оригінальних обіцянок Зеленського — «нульова декларація» для бізнесу. «Кожен бізнесмен за 5% зможе задекларувати та легалізувати свої доходи», — ідеться в тексті. Також він єдиний із лідерів заявив про формування ринку землі без додаткових умов. У соціальній сфері Зеленський пропонує принцип «гроші ходять за талановитим студентом» в освіті, базове медичне страхування коштом держави для малозабезпечених та обов’язкові щорічні медогляди.
Пенсійна система має стати накопичувальною замість солідарної. Як і чинний президент, Зеленський пропонує заміну податку на прибуток податком на виведений капітал у сфері економіки. Натомість СБУ повинна перестати займатися економічними злочинами.