Український Донбас потребує відновлення мостів. Як зруйнованих проросійськими терористами шляхопроводів та мостів фізичних, так і тих, необхідних для українського єднання, економічних, культурних, міжособистісних «віадуків» понад прірвами, які недруги нашої держави десятиліттями штучно створюють на цій благословенній землі. Днями у прифронтовій смузі на Луганщині відбулася дуже символічна подія. Тут, неподалік Попасної, урочисто відкрили рух 52-метровим відновленим автомобільним мостом. Це вже третій за ліком подібний об’єкт, відбудований в районі проведення ООС військовими упродовж останнього року. Про особливості такої роботи, суспільний резонанс відкриття мостів і життя тамтешніх громад – наш матеріал.
Сторічна гарантія міцності
Бійці Державної спеціальної служби транспорту звели міст за п’ять місяців. Цей об’єкт вони виконали надзвичайно якісно і навіть раніше встановлених термінів. Дався взнаки здобутий досвід на двох попередніх таких же будівництвах. Віднині значно покращиться повноцінна комунікація поміж містами Бахмут і Попасна. Цій обставині неабияк раділи місцеве керівництво й кількасот містян, які, попри холоднечу та рвучкий східний вітер, прийшли привітати будівельників і один одного з важливою подією в житті регіону.
Міст на цій ділянці звели усередині 1970-их, а влітку 2014-го його частково висадили у повітря перед своїм відступом російсько-терористичні сили. Користування ним певний час було значно обмеженим, а згодом стало зовсім неможливим. Шлях автівкам довелося прокласти в обхід по ґрунтовій дорозі, хтось ризикував проскочити через закладені бетонними шпалами «діру» у покритті моста. Лише цьогоріч завдяки урядовій програмі з відновлення інфраструктури у східних регіонах України, взялися за його відбудову. Замовником робіт виступив Облавтодор, а виконавцем – 19-ий мостовий батальйон 26-ї бригади ДССТ Міноборони.
Читайте також: ДССТ під час війни: відбудувати і захистити
Торік у жовтні завдяки старанням згаданого з’єднання ДССТ відкрили Томашівський мостовий перехід через р. Сіверський Донець між містами Новодружеськ і Рубіжне, а в червні 2018-го – міст через річку Лугань між Попасною і Троїцьким, розташованим впритул до лінії зіткнення.
Аби довести надійність і безпеку користуванням спорудою, під неї під’їжджає кілька авто на комбінованому ходу (здатні пересуватися як автошляхом, так і залізницею). Всередині – відповідальні за будівництво шляхопроводу персони: командир мостового загону полковник Василь Щербінін, головний інженер цього підрозділу майор Владислав Грабовий та командир роти капітан Артем Сіденко. Поки зверху йшла важка техніка, що випробовувала міцність конструкції контрольним навантаженням, вони незрушно витримали цей іспит разом зі своїм мостом, який має прослужити щонайменше сто років. Такою є гарантія, що надали військові.
Кошторисна вартість об’єкту становить майже 21,4 млн гривень. Але Держспецтрансу, відповідно до проведеного тендеру, який виграла згадана служба, та фактичних виробничих витрат, вдалося заощадити близько 5 млн бюджетних гривень. Суттєво збільшено навантаження, які міст може витримати. Також тут використано спеціальний асфальтобетон, по якому можуть спокійно переміщуватися танки й інша військова техніка.
Значення мосту
- На жаль, так вийшло, що українським силам не вистачило п’яти діб,аби цей міст залишився цілим. Його висадили у повітря 16 липня 2014-го, а вже 22 липня місто звільнили. Печальною стала доля людини, яка підірвала шляхопровід», – розповідає попаснянський міський голова Юрій Онищенко. – «Як я довідався, це зробив мій однокласник, з котрим ми виросли в одному будинку і який згодом загинув неподалік Логвинове під час участі у наступі за підтримки російських «Градів». Так його покарала доля й вища сила за те, що він накоїв. Ми не забудемо, яке горе принесли ті негідники. У міст із 20-тисячним населенням загинуло 50 жителів, а скільки тут полягло військових, навіть страшносказати. Зараз більшість вже розуміє, що наша успішна перспектива пов’язана винятково із Україною».
- Попасняни на початку літа не вірили, якщо чесно, що військові до кінця осені відбудують цей міст, – зауважує Сергій Шакун, голова Попаснянської РДА – керівник районної ВЦА.
- А чому не вірили?
- Зрозумійте місцеві ментальні особливості… Луганщина любить сильних керівників. Люди вірили комуністам – вони їх кинули, вони вірили Януковичу – той їх обманув. Коли зараз ти починаєш тут якусь масштабну роботу, тебе міряють по тим же «лекалам», що і інших можновладців, які владарювали раніше.
- Що району дає цей міст?
- Разом із дорогою вінстане основною магістраллю, після того, як ми звільнимо всю Луганщину, до траси, яка поєднує цей край із Харковом та Києвом івсією Україною. А так узимку через погоду і стан доріг фури часто не могли взагалі сюди доїхати. У місті немає пологового будинкуі багато чого іншого, а до Лисичанська їхати 60 кілометрів бездоріжжям…А тут усе-таки буде 30 кілометрів кращої дороги до Бахмута. Багато земляків і так їздять туди, залишаючи там кошти у сфері обслуговування. Над цим питанням активно працюємо, та й загалом нам треба наповнювати бюджет своєї громади. Звісно, цьому не сприяє той факт, що багато підприємств закрилися іще до війни. Але ми обов’язково вийдемо із кризи. Нам удалося не допустити припинення договору оренди по вагоноремонтному заводу – бюджетоутворюючому підприємству, де трудяться 1300 осіб. Є замовлення і підприємство працює. Це надважливо! За цей час тут, на Сході, з’явилося надзвичайно багато патріотів, які реально на своїй шкірі відчули, що таке бути справжнім, свідомим українцем. Бо їм відступати нікуди. Інколи от спілкуюся з нашими військовими. Вони повертаються після ротації додому – на Львівщину чи Закарпаття, і можуть прихилитися до рідної подушки у власному домі. А мій – той дім, який є рідним – лишився в Луганську. У мого сина немає тих іграшок, його улюбленої кімнати – вони зосталися там, на сході. Він поміняв за цей час чотири школи, айому ж тільки 12 років. Це ціна, яку місцеві люди платять за те, щоб залишатися українцями. Та головне, що вже минув хаос і приходить упевненість.
Читайте також: Анатолій Петренко: «З військового погляду Україна готова до запровадження миротворчої місії ООН на Донбасі»
У тендерних тенетах
Командир 26-ї бригади ДССТ полковник Андрій Жінчин говорить, що «завдяки» війні частина має чималу практику, адже до 2014-го нічого подібного вони не виконували.А мости є одними з найбільш вартісних об’єктів відновлення. До війни за це брався великий бізнес. Але будувати в район АТО, а нині – ООС, під кулями, ніхто не поспішає. Ризик великий. Тим паче, приватники мають тут платити працівникам подвійні зарплати. Це їм невигідно з кількох точок зору.
- Ми вже здобули безцінний фаховий досвід, і не тільки у мостобудуванні. Інший наш батальйон будує у Дніпрі, Черкаськомуі Гвардійському казарми поліпшеного планування для контрактників. У кінці року маємо в Кайдаках здати дві такі споруди на 250 ліжко-місць, хоча почали будівництво у червні, – розповідає Андрій Жінчин – Один мінус, що ми не отримуємо прямих замовлень від країни, які звільнили б нас від певної недосконалості тендерної системи. Дуже багато є розмов, буцімто військові можуть щось украсти… Ок’ей! Наведу як приклад щойно зданий попаснянський міст. Його оціночна вартість понад 21 мільйон гривень. Тендер ми виграли серед трьох конкурентів за позначки 18 мільйонів, а реально збудували за 16. І хто ж тут краде!? Дзеркальна ситуація й по казармам – 15 мільйонів була стартова вартість робіт, а ми зупинилися на своїй пропозиції у 10 мільйонів. І не просто перемогли, а вже завершуємо чималий обсяг робіт на відміну від багатьох цивільних колег, які наважилися реалізовувати масштабний проект будівництва гуртожитків. Нам потрібні замовлення,а не ігри у чесність та вибір «достойних», який насправді часто є зовсім іншим!Адже структури, такі як ми, фізично нездатні давати сумнозвісні «відкоти». Буквально ні з чого це робити!Приміром, одна з фірм, яка збиралася будувати міст, використовувала пластифікатори й іншу будівельну «хімію» російського виробництва вартістю близько 1 мільйона гривень. Ми ж знайшли аналоги таких домішок, які виробляють в Україні, за 300 тисяч гривень! Відчуваєте різницю? І такі приклади можна наводити по багатьом позиціям.Спробуйте знайти людину, яка на міксері – як це було на Троїцькому мосту, де до лінії розмежування не більше двох кілометрів – возитиме туди бетон? Але їхня фірма не хотіла наливати бетон у наші машини, бо до 60% вартості бетону, як не дивно, є саме послуги доставки автоміксерами. І що вони зароблять? Звісно ми знайшли вихід, через СЦКК запрошуючи паузи й режими тиші задлязмоги хоч якось працювати. Але з того боку однак стріляли… Тому терміни здачі «плавали» саме через непередбачуваність обстрілів.
- Місцеві люди позитивно сприймають нашу роботу, хоча спершу відчувалася певна недовіра, – каже командир 19-го окремого мостового батальйону ДССТ полковник Василя Щербініна. – Маю на увазі упередження щодо здатності військових якісно виконати значний інфраструктурний проект. Та коли робота пішла по справжньому, звісно, почали цікавитися, коли ж можна буде скористатися мостом. І зараз щиро нам дякують! Шляхопровід справді став мостом між людьми з різних частин України. Уже хочетьсяузятися і за більш значущі об’єкти,бо реально відчуваємо свій потенціал. Звісно, потрібно дбати про дещо краще технічне оснащення,аби менше наймати субпідрядників.
Полковник Щербінін зауважує, що бажаючих будувати під кулями бракує. Приміром, на тендері з будівництва мосту під Троїцьким його декілька разів відкладали, бо ДССТ була єдиним учасником процедури закупівлі робіт. І такі численні ситуації доводять, що механізм держзакупівлі потребує вдосконалення та уточнення з огляду на існуючі реалії.
А вспецифічному районі проведення ООС відбудовувати інфраструктуру та інші об’єкти потрібно вже зараз. Поки ж на пошук підрядників багатьох робіт доводиться витрачати чимало дорогоцінного часу.