Тільки одне міркування, бачу, не прозвучало. Адже найстрашнішою жахалкою гомофобів було і є те, що гомосексуали всиновлюватимуть чи народжуватимуть (самі або від сурогатних матерів) дітей. І як вони їх виховають?!! Я не говоритиму зараз ані про залізну генетичну детермінованість «відхилень» сексуальної поведінки з погляду загальноприйнятної норми (5–7% загальної популяції), ані про різні культури, які цей феномен толерували, ані про засади особистої свободи – тільки цей прагматичний аспект: «гоміки» плодитимуть «гоміків», жах, рятуйте, вимремо!
Років 10 тому мені на редакційну адресу надійшов анонімний лист-сповідь від колишнього випускника дитячого будинку в Житомирській області. Чоловікові вже було, судячи з деталей, під 30, і він обрав чомусь саме мене як конфідента, нічого не вимагаючи, ні на що не розраховуючи, просто бажаючи виговоритися, може, привернути увагу до проблеми. Десяток аркушів, густо списаних з обох боків. Про матір, яка покинула чоловіка, залишивши йому сина, про батька, який віддав дитину своїй матері й теж кудись зник, про бабусю, яка невдовзі померла, про органи опіки, психіатричну експертизу, нарешті про сиротинець, точніше кілька по черзі. Як він уцілів, зберіг психічне здоров’я, виховав і витягнув себе сам із прірви – усе це заслуговує на окремий великий «роман виховання», є такий жанр. На момент написання листа чоловік здобув фах, працював будівельником, одружився, мав двох дітей. Я апріорі виходжу з того, що ця людина не фейкова і сповідь її не вигадана, бо таке вигадати важко, точніше неможливо. Стосовно нинішньої теми: він детально, як на мої мірки, надто детально розповідав, що роблять старші хлопці з молодшими в сенсі сексуального дорослішання. А також вихователі, але то так, через кому. Про всяк випадок, хто не зрозумів із першого разу й у кого уявлення про дитячі виховні заклади обмежується спогадами про колись читаних Пантєлєєва та Макаренка: більші ґвалтують менших. Завжди й неминуче, якщо ти не приб’єшся до домінуючої ватаги, яка тебе захистить. Це спостерігається (точніше спостерігалося на початку 1990-х) не скрізь – тільки там, де педсклад рішуче не припиняв «дідівщини», але безпечних інтернатів була абсолютна меншість.
Отримавши лист, я не знав, що з ним робити. Загалом варто було все покинути й почати власне розслідування, але це треба вміти, а крім того, мати час і вважати, що це твоє найважливіше завдання на цю хвилину… Не покинув. А після чергового переїзду з квартири на квартиру лист десь загубився. Проте воно все одно не відпускало, аж доки щойно не випливла тема геївських шлюбів.
Не скажу, що тема знущань із «сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування» (така офіційна формула) зовсім відсутня в публічному просторі. Ідеться як про фізичне насильство, приниження, так і конкретно про сексуальну наругу над хлопчиками й дівчатками. Подеколи вибухають скандали, які так само швидко і вщухають. Вінниччина, Одещина, Київщина, Харків – випадки кричущі, проте довести щось важко, це ж діти, свідчення яких не мають юридичної сили, та й свідчать вони неохоче. Так, складний, психологічно й місцями психічно нестабільний контингент, знайти кваліфікованих педагогів на жалюгідну платню й пекельні умови праці важко, а керівництво інтернатів такого завдання собі й не ставить. Уся ця система державних дитячих будинків, яка проіснувала майже без змін від часів «Педагогічної поеми», – ще один сумний радянський спадок. Покращити в ній щось практично нереально, можна лише зруйнувати її і побудувати якусь принципово нову. Власне, спроби робилися не раз, але завжди бракувало то грошей, то уваги, то бажання. Прикро, але дитячі будинки сімейного типу за західним зразком, на які покладалося стільки надій, геть не всі бачаться переконливою альтернативою, до того ж у них мешкає заледве чверть безбатченків. Решта – самі розумієте де.
Читайте також: Гомосексуальність – це не хвороба, не злочин і не аморальність
Про це треба говорити, писати, це слід вивчати й бодай якось змінювати, є люди, які присвятили цьому життя. А от моралісти, що таврують розбещених гомосексуалів, колись піднімали свій голос проти перманентного, щоденного примусу неповнолітніх до одностатевих стосунків під патронатом держави? Паскудники, які побили учасників – ні, не гей-параду, а скромної демонстрації на Оболоні минулого місяця, – були помічені бодай біля одного інтернату із сумнівною репутацією? Ненавиджу лицемірів.