Нещодавно до Києва завітала легендарна оперна діва – Монтсеррат Кабальє. Вона заспівала у супроводі Академічного оркестру України під керівництвом відомого диригента Хосе Колладо. Думками про своє щастя та блискучу співочу кар’єру вона поділилась з Тижнем.
У. Т.: Монтсеррат, ви колись сказали, що відчуваєте себе справді щасливою, що доля дозволила вам зробити таку дивовижну кар’єру. Але вірите, що для своєї родини та друзів ви більш потрібні, ніж для мистецтва. А чи були колись готові пожертвувати заради мистецтва?
– Я жертвую протягом усього життя. Мій чоловік, мої батьки та діти… Вони завжди розуміли, що моя робота пов’язана із музикою. З одного боку, я жінка і матір, а з іншого – жінка, яка працює. Хоча не вважаю, що я цілком чимось пожертвувала, адже моя сім’я завжди була зі мною. І це для мене найважливіше!
У. Т.: Як вважаєте, чи легко в сучасних реаліях залишатись жінкою?
– Це залежить від жінки та країни, де вона живе. Що стосується мене, то музика – це моє життя. Тому я особливо щаслива від того, що зробила добру кар’єру і маю прекрасну родину!
У. Т.: Монтсеррат, ви колись потерпали від закулісної критики? Що допомагало не звертати на це уваги?
– Коли ти працюєш, присвячуєш себе професії, то немає часу на роздуми про такі речі.
У. Т.: Ваша донька Монтсеррат Марті також стала відомою оперною співачкою. Ви підтримали її вибір чи, можливо, відмовляли її від такої кар’єри?Адже на власному досвіді переконалися, як важко боротися за своє місце на світовій сцені…
– Так, справді знаю, що це таке і через що їй довелось пройти у її віці. На початку нам з чоловіком не подобалось те, що вона робить. Але крок за кроком вона працювала над своєю кар’єрою. І зараз ми раді її вибору, адже вона досягла успіху! А особливо я тішусь тому, що два місяці тому я стала бабусею! Онуку назвали Даніелою – на честь її батька Даніеля Фіаделля.
У. Т.: До речі, про імена! Розкажіть про вашу сімейну традицію, коли всіх дівчаток називають іменем Монтсеррат. То ж ваша донька порушила цю традицію?
– Якщо б у нашій родині з’явилась ще одна Монтсеррат, нас довелось би розрізняти за номерами! (сміється). В Іспанії дівчаток прийнято називати іменем матері, а хлопчиків – іменем батька. Чимало сімей зберегли цю традицію. Моє повне ім’я – Марія де Монтсеррат Вівіана Консепсьон Кабальє-і-Фолк. З іменем Монтсеррат пов’язана легенда. Недалеко від Барселони є гора вулканічного походження. Там є монастир, названий іменем Богоматері, яку каталонці називають святою Марією Монтсеррат. Коли дівчинка підростає, залишається лише Монтсеррат. «Монте» – це гора, а «серра» – гірський ланцюг.
У. Т.: Як починається ранок оперної діви? Можливо, зі співу?
– Жодних співів зранку! (сміється) Коли я прокидаюсь, перше, що я роблю, це спеціальну гімнастику для тіла та голосу. Потім я приймаю душ, снідаю та вживаю вітаміни. Трохи пізніше смакую кавою, адже справжня кавоманка!
У. Т.: Монтсеррат, як я знаю, ви пишете картини. Як часто малюєте? Чи малюєте під час турів?
– Звичайно, але я не сприймаю це серйозно. Я пишу, коли маю час. І під час турів також! При мені завжди акварелі та інші речі, які без проблем можна перевозити із собою. Адже, олія, наприклад, має специфічний запах, який не всім до вподоби.
У. Т.: А де полюбляєте відпочивати?
– О, в мене немає відпочинку! Коли у графіку трапляється кілька вільних днів, бачусь із родиною. Хоча завжди просила організаторів так планувати мій графік, щоб залишався час на рідних. При цьому неважливо, де я перебуваю. В деяких країнах зручніше бачитись з родиною, в деяких – не дуже. Але я змогла колись організувати їхню подорож до Південної Африки – вони відвідали Йоганнесбург, Кейптаун. Також побували в Японії. Сама я неодноразово була в Польщі, Росії, в Європі… Звичайно, знано легше літаком за кілька годин дістатись до будь-якого європейського міста з Парижа чи Лондона. Коли ти в Канаді чи Південній Америці, це складніше. Але мої рідні приїжджали до мене в Мехіко, Бразилію та Перу. Хтось приїжджав до Буенос-Айреса. До речі, місто, яке дуже подобається моїм дітям, – це Відень, тому що вони дуже люблять музику, коней і взагалі країну. Відень вони називають «містом мистецтва». А от Париж надто нудний, на їхню думку. У будь-якому разі, все залежить від кожної окремої людини. Мені, наприклад, дуже подобається Нова Зеландія!
У. Т.: Багато артистів рано чи пізно приходять до того, коли усвідомлюють, що одного дня вони перестануть співати, виступати, грати на сцені. Ви уявляєте себе без музики?
– Ні! (сміється). І цей тур не є прощальним. Вже заплановано п’ять сезонів!
У. Т: Ви відомі неперевершеною манерою виконання ролей в операх Россіні, Доніцетті, Белліні. А яка ваша улюблена опера?
– «Соломея», опера Ріхарда Штрауса. Мені взагалі дуже подобається Штраус.
У. Т.: А з кимось із сучасних артистів хотіли б виступити?
– Думаю, це Елтон Джон. Він дуже хороший!
У. Т.: На вашу думку, чи буде опера популярною за 100 років?
–Я думаю, це те, що навряд чи забудеться. Опера ніколи не помре, адже вона лунає до серця та до розуму людей. Люди… чутливі, напевно, тому й люблять музику. Сподіваюсь, що з моєю допомогою люди долучаються до справжньої музики.