Алла Лазарева власна кореспондентка «Тижня» у Парижі

Між страхом та байдужістю

Світ
24 Квітня 2016, 13:01

Крики, вереск, жбурляння всього підряд у першого-ліпшого… Із легкої руки Маріон Ле Пен, племінниці Марін і депутата парламенту Франції від «Нацфронту», відеозапис бійки на станції метро «Сталінград» бадьоро подорожує соціальними мережами та інтернет-газетами. «Нова Сталінградська битва!» — радісно коментують промосковські кола, що не марнують жодної нагоди пройтися по європейській імміграційній політиці.

Біля входу в підземку досі безлад. Брудні матраци, дерев’яні ящики, картонні коробки, різнокаліберні сумки, мішки, валізи, ганчір’я… Більшість осіб, які тут отаборилися, перебралися з північного містечка Кале після того, як поліція зруйнувала тамтешні «джунглі» — імпровізоване наметове поселення мігрантів на березі Ла-Маншу. В останні дні березня міністр внутрішніх справ Франції Бернар Казнев публічно пообіцяв вирішити долю 985 осіб, яких виселили з Кале.

Попри заманливу перспективу, мешканці «джунглів», не чекаючи транспортної допомоги від французької поліції, вирушили до Парижа своїм ходом. Кількасот із них оселилися під повітряним мостом у периметрі станції метро «Сталінград».

Читайте також: Транзитний коридор до джихадистів

Тема мігрантів як бананова шкірка для команди Франсуа Олланда. З одного боку, ідеологія соціалістів зобов’язує партію та її лідерів співчувати гнаним і голодним. Із другого — соціологія підказує, що найбільше прихильників має сьогодні крайній правий «Нацфронт», котрий грає по всіх регістрах на почутті небезпеки настрашених терактами французів. Маневрувати між догмою та реальністю ніколи не було легко.

Скажімо, відверто ліві спільноти, які є важливою ланкою електоральної підтримки соціалістів, активно захищають право мігрантів «на справедливий розгляд запиту про політичний притулок», — пояснила Тижню одна з активісток, яка назвала себе «просто Катрін». На думку молодої жінки, «державу визначає те, як вона ставиться до найслабших». Отже, Катрін та її друзі наполягають, щоб паризька мерія та імміграційні служби вирішили долю кожного, хто зараз ночує під мостом метро, індивідуально.

«Якось нагодилася поліція, щоб розігнати табір біля «Сталінграда», — згадує один із мешканців кварталу. — Тоді прибігли активісти з організації «Бюро підтримки мігрантів», почали знімати події на телефон, а ще закликали африканських жінок із візочками, і ті вишикувалися між стражами порядку та мігрантами… Звісно, що поліція не стала воювати з мамочками…»

Читайте також: Фортеця на семи вітрах

Активність промігрантських асоціацій не дуже заохочують голови паризьких округів, які вже погодилися надати за квотами ЄС соціальне житло сирійцям. Ліві та праві мери однаково зацікавлені в тому, щоб силовики без зайвого галасу розігнали небажаних гостей. Лиш одні про це говорять уголос, а другі мовчать. Житло в столиці Франції дефіцитне, черги на соціальні помешкання довжелезні, попит на справедливий розподіл не задоволений… Не забуваймо про настрої виборців. Одна річ — виявити щедрість на телекамери, зовсім інша — тихо роздати квартири непрофільним претендентам, коли тобі ще й перепаде на горіхи від крайніх правих.

Стриманість адміністративної влади частково пояснює фактичну бездіяльність силових структур, аж поки доходить до справжніх вуличних сутичок. Показовим у контексті ставлення до мігрантів є обговорення жесту Папи Римського, який привіз до Ватикану з острова Лесбос три сирійські родини. Не можна сказати, що схвалення одноголосне. Навіть якщо більшість французів вважає, що понтифік виконав свій обов’язок милосердя, сумніви лунають і серед віруючих. «Це добрий приклад для наслідування, — каже Оділь, парафіянка католицької церкви Св. Сульпіція в Парижі. — Та не кожен має стільки ресурсів, щоб повторити цей жест. До того ж усіх, хто живе на небезпечних територіях, не перевезеш сюди, на Захід. Мабуть, нам треба більше цікавитися країнами, де йде війна, активніше підтримувати борців за їхнє краще майбутнє, щоб люди щасливо жили в себе вдома».

Які суспільні настрої, така й політика Олланда. Нерішучість і млявість влади залишають її опонентам достатньо простору для маніпуляцій. Чом би не застрашувати виборця «новим Сталінградом», якщо події хоч трохи надаються до аналогій? «Нацфронт», щойно випаде слушна нагода, діє не вагаючись.