Велика Британія серйозно потерпає від пандемії. Ідеться не лише про зареєстрований найвищий у Європі рівень смертності від COVID-19, а й про те, що за десять тижнів зійшли нанівець єдність і стійкість, якими відзначився початок карантину в березні. Натомість залишилися докори, збентеженість і падіння популярності уряду та опального прем’єр-міністра Боріса Джонсона.
Вірус прийшов у Велику Британію відносно пізно. Тільки після того, як в Італії, епіцентрі зараження в Європі, було зафіксовано тисячі випадків, британці почали реєструвати перші поодинокі смерті. Помирали переважно люди похилого віку, які мали супутні проблеми зі здоров’ям. Цей чинник, а також прагнення уряду не надто порушувати повсякденне життя народу, призвели до фатального недбальства. Упродовж трьох тижнів офіційні поради (нібито згідно з рекомендаціями очільника охорони здоров’я й наукового радника уряду) зводилися до того, що слід регулярно мити руки й уникати скупчень людей. Мовляв, наша мета — «вирівняти криву захворюваності», щоб не перевантажувати Національну службу охорони здоров’я (NHS). Школи далі працювали. Крамниці й паби були відчинені. Відбулося кілька масштабних спортивних заходів. Жодного карантину.
Читайте також: Життя після Brexit
У середині березня раптом стало очевидно, що офіційні поради виявилися хибними. Кількість хворих і загиблих швидко зростала, особливо в Лондоні. Щодня заражалися тисячі людей, передусім у переповненому лондонському метро й іншому громадському транспорті. Група науковців підрахувала: якщо негайно не вжити кардинальних заходів, можуть загинути до 250 тис. людей. Це було неприйнятно, тому владі довелося змінити курс і з 24 березня запровадити суворий карантин. Зачинилися всі крамниці, школи, бари й офіси. Призупинив роботу парламент. Людям рекомендували працювати з дому. Пересування було заборонене для всіх, окрім працівників ключових галузей. Жодних винятків: навіть для наляканих літніх одиноких людей.
Спершу такі заходи влади жителі Великої Британії підтримали. Боріс Джонсон регулярно давав прес-конференції і створював враження рішучого та цілеспрямованого політика. Лейбористська партія, що обрала замість Джеремі Корбін поміркованішого лідера Кіра Стармера, надала кваліфіковану допомогу й заявила про готовність забезпечити національну єдність. Уряд за допомогою армії лише за десять днів перетворив найбільший виставковий центр у Лондоні на гігантську лікарню, спроможну прийняти до чотирьох тисяч пацієнтів із коронавірусною хворобою: таке досягнення можна порівняти лише з тим, як китайці блискавично побудували нову лікарню у Вухані. У головних британських містах облаштували й інші нові тимчасові лікарні з великою місткістю. Британські інженерні компанії перепрофілювалися й почали виробляти десятки апаратів штучного дихання, щоб уникнути небезпечного дефіциту. Скидалося на те, що державна служба NHS таки здатна впоратися.
Велика Британія також швидко відреагувала на те, що багато людей утрачали робочі місця й прибуток. Молодий харизматичний міністр фінансів Ріші Сунак оголосив, що уряд забезпечить 80% зарплати (до 2500 фунтів на місяць) усім, кого відправили в тимчасові відпустки. Також було анонсовано й інші заходи: забезпечити проживання всіх безпритульних у готелях, організувати виплати для допоміжного персоналу і працівників ключових галузей, здійснити фактичну націоналізацію всього громадського транспорту, включно із залізницею, призупинити іпотечні платежі та інші банківські зобов’язання, надати нову допомогу для місцевих рад і великі гарантовані банківські позики, що дадуть змогу вижити людям, які залишилися без роботи. Завдяки цьому Сунак здобув популярність — щоправда, країна водночас накопичила мільярди фунтів додаткового боргу і, схоже, рухається до найбільшої економічної рецесії у своїй історії.
Та згодом усе полетіло шкереберть. Кількість нових випадків захворювання почала зростати. Уряд відмовився від ідеї тестувати кожного, хто має підозру на вірус: частково тому, що це, мовляв, не допоможе NHS, а частково тому, що хворих ставало дедалі більше й такої кількості тестів у Великій Британії не було. Першочерговою кризою виявився брак захисного оснащення, зокрема масок і костюмів для медсестр та лікарів, що надавали допомогу пацієнтам із коронавірусною хворобою. Попри неодноразові запевнення урядовців про наявність достатньої кількості захисного одягу, багато медиків померло. Виявилося, що імпорт із Китаю й Туреччини не годиться, їхні набори не забезпечують належного захисту. Також з’ясувалося, що Велика Британія знехтувала запрошенням Європейського Союзу взяти участь у спільному виробництві потрібної медичної продукції: вочевидь, тому що уряд, який виступає за Brexit, не бажав далі співпрацювати з ЄС.
Кількість інфікованих стрімко зростала, серйозно захворів і сам Джонсон. Його доправили в реанімацію найближчої лікарні, де він перебував у дуже поганому стані: було навіть розпочато приготування до оголошення про його смерть. Водночас тимчасового заступника прем’єра не призначили, тож уряд «дрейфував», не в змозі приймати належних рішень без офіційного лідера. У людей почали поставати питання про неспроможність Великої Британії достатньо швидко реагувати на вірус, зокрема через багаторічне недостатнє фінансування служби охорони здоров’я, яка не мала змоги тепер належно функціонувати. Також випливла на поверхню криза з будинками для літніх людей. Тисячі стареньких помирали, оскільки не було вжито заходів для ізоляції таких будинків або забезпечення працівників захисним оснащенням.
Читайте також: Погано для нас. Погано для наших друзів
Джонсон зрештою повернувся до роботи, але наштовхнувся на запеклу критику щодо своїх недолугих рішень, неспроможність забезпечити достатньо тестів і як наслідок — до гірших показників у Великій Британії, порівняно з Німеччиною й іншими країнами, де на спалах вірусу відреагували швидше й подбали про кращий контроль захворюваності. Також люди були здивовані, коли стало відомо, що Велика Британія досі рішуче налаштована до кінця цього року підписати угоду про Brexit попри призупинення переговорів. Більшість коментаторів вважають, що британська промисловість, яка сильно постраждала внаслідок COVID-19, не витримає удару, якщо країні не вдасться вчасно укласти нову угоду з ЄС і Джонсон відмовиться продовжити дедлайн.
Урешті уряд почав послаблювати карантинні заходи: частково з огляду на поступове зменшення кількості інфікованих і померлих, частково тому, що в мешканців Великої Британії уривався терпець. Дедалі більше людей порушували правила карантину, траплялися сутички з поліцією й назрівав розкол між Англією, Вельсом, Шотландією та Північною Ірландією. Три регіональні уряди відмовилися виконувати приписи Лондона, чиновники обурено висловлювали незгоду з Джонсоном.
Читайте також: Хто переможці?
Не встигла з’явитися новина про те, що в червні частково відчиняться школи, що буде дозволено збиратися більшими групами і що багато крамниць знову запрацюють, Джонсон наштовхнувся на найбільшу кризу свого лідерства: виявилося, що його високопоставлений соратник порушував правила карантину. Домінік Каммінґз (різка й суперечлива постать, яку вважають незамінним помічником Джонсона) потай їздив до батьків у Дарем (400 км від Лондона) із хворою дружиною, оскільки боявся, що його мала дитина не отримує належного догляду. Подорож вочевидь суперечила карантинним правилам. Ба гірше, Каммінґза також бачили на парковці в мальовничому місці за 80 км від столиці. Громадськість обурювалася. Газети нарікали: «Для багатих правило одне, а для бідних — інше». Священики, члени парламенту й народ вимагали його відставки. Каммінґз категорично відмовився, а Джонсон його захищав. Однак уряд зазнав величезного удару й геть утратив довіру народу. Тепер мало кому до вподоби новий план: тестувати всіх і вимагати, щоб кожен, хто має симптоми коронавірусної хвороби, повідомляв імена й адреси тих, із ким контактував, щоб їх можна було ізолювати. Поки Велика Британія намагається уникнути другої хвилі захворюваності, непопулярність уряду (навіть серед деяких депутатів-консерваторів) позбавляє Джонсона сподівань на повернення Великій Британії здоров’я.