Юлія, ресторанний бізнес, член Партії регіонів, Суми:
Я в ПР із 2006 року. Прийшла сама, бо бачила там сильну команду. Жила тоді ще в Харкові, там у людей трохи інші погляди. Ви ж знаєте, хто зараз мер Харкова… До членства в партії працювала у виборчих комісіях. Мої друзі почали вступати до ПР. Тоді тягнулася до «сильних» людей. А потім довелося переїхати до Сум.
Зараз є головою місцевої громадської молодіжної організації «Молоді регіони» в Сумах. Крім того, займаюся ресторанним бізнесом.
Усім задоволена, у крайньому разі це значно краще, ніж було після розпаду СРСР, який я ще застала (дівчині 29 років. – Ред.). Як людину бізнесу мене все влаштовує. Вчасно сплачую податки і не відчуваю особливих привілеїв, що я в ПР. І перевірки в нас відбуваються, «все как положено».
Ми не раз їздили до Києва на, як ви називаєте, антимайдан. Нам нічого не платили, забезпечували лише автобусами. Але в нас немає часу там (у Києві. – Ред.) жити. Усі ми працюємо. Думаю, треба вже це припиняти, скільки можна.
Петро Павлович, сільський голова, колишній член ПР, Тернопільщина:
Я давно обіймаю посаду сільського голови. Пережив різні влади – від комуністичної до нинішньої, але такого пресингу, як за цієї, ще не відчував. Такого «зрощення» правоохоронних органів із бандитами досі не бачив.
Близько трьох років тому почався дуже серйозний пресинг. Не те що важко було втриматися на посаді, жити було важко. Тому довелося робити певні «кардинальні кроки», бо можна було дістати статтю. За кожним сільським головою була закріплена людина в райдержадміністрації. Пристосуванців різного роду багато. Їхнім завданням було створити осередок ПР. Усім казали прямо, ніяких конспірацій не було. Тоді основну масу керівництва сіл району – 96–98% – змусили вступити до ПР. Крім того, у кожній галузі вище начальство «працювало» по своїх людях: окремо освіта, медицина, соціальна сфера тощо. Були випадки, коли хтось і сам не знав, що він у партії. Ще керівників вищого рівня повідомляли, а решту просто заганяли та й усе.
Читайте також: Кадровий резерв. Яким є молодіжне крило ПР
Такий принцип – що більше людей у партії, то нібито буде й більша підтримка – пішов не від ПР, а ще від Комуністичної партії. Так триває й досі. Проте я ніколи не поділяв їхніх поглядів. Останньою краплею став силовий розгін студентів (у листопаді 2013 року. – Ред.). Коли пролилася перша кров, ми, усі голови району, написали заяви про вихід. Потім закликали до такого кроку і своїх підлеглих. Наскільки мені відомо, залишилися в партії хіба що чиновники з райдержадміністрацій. Більше на вступ ні до Партії регіонів, ні до будь-якої іншої не погоджуся.
Олег, блогер, колишній член ПР, Харків:
Вступив до ПР у 2005-му, коли стався провал кадрової політики помаранчевих. Я побачив, що після революції 2004 року на всіх рівнях почали призначати вихідців зі старої команди. Мене це обурило. Разом із тим мені потрібно було здобувати другу вищу освіту, грошей не було, зв’язків також. Я розумів, що в ПР є ресурс, який дає змогу це робити.
Як працює система? У різних установах, на різних посадах у них (ПР. – Ред.) є «свої». Тим, хто входить у штаб, дають певні пільги: ведення дрібного бізнесу, можливість закінчити університет на пільгових умовах тощо. Тобто в людей спрацьовує матеріальна мотивація. Водночас вони дозволяють переступати певні правила, наприклад, деколи заплатити податки не в повному обсязі чи щось інше. Тобто ті, хто туди вступає, розуміють, що за іншої політичної системи досягти цього вони не зможуть.
Специфіка проведення мітингів і зборів така. Якщо акція маленька (100–200 людей), достатньо зігнати кілька районних організацій. Це так званий постійний актив, якому платити не потрібно. Якщо захід масовіший, наприклад у Харкові, збирають бюджетників, тобто тих, хто залежний від них (ПР. – Ред.) у плані робочого місця. Якщо ж ідеться про організацію автобусів на Київ, то в такому разі вже діє «такса». До теперішніх подій сума становила близько 130 грн. Зараз дають по 150 грн, а також від 150 до 250 грн преміальних залежно від того, скільки доведеться стояти.
Крім того, є організовані та неорганізовані списки людей. Перші – ті, хто намагається зберігати репутацію перед «своїми», добре себе зарекомендував, пристойно вдягнений і навіть може сказати кілька слів. Здебільшого їх залучають і під час виборів. Списки затверджують районні організації або партійний штаб. Однак у районах, де все це погано налагоджено, є ще посередники для набору людей, які отримують гроші на групу. Ніхто не контролює, скільки вони платять. Здебільшого дають менше і таким чином заробляють.
Окрема група – силова. Існують спортивні клуби, де залучають окремі підрозділи. У партії є людина, яка за енну суму дістає команду мобілізувати їх для тих чи інших силових акцій. Вони діють не під егідою партії, щоб не псувати репутації. Усе це працює на грошах, на зв’язках, а сама партія побудована на вигоді.
Попрацював я в ПР до 2011 року. Прекрасно розумів, що цю політсилу не можна допускати до влади і колись доведеться її усувати. Саме тоді дійшов висновку, що треба розвертатися і готувати протистояння. Вважаю, що революцію нереально підготувати за один день, на це можуть піти роки. Нині займаюся блогерством, проводжу тренінги, як захищатися від влади, як налаштовувати комунікацію у ЗМІ, зокрема в інтернеті.
Щодо Харкова, то переважна частина населення проти всіх. Думаю, його ментально поставили в умови, що хороших немає. Так налаштоване тут інформаційне поле. А тому більшість шукає, з ким вигідно в цю хвилину. Хтось пофарбує лавку, доріжку заасфальтує… І залишить напис «Під егідою Партії регіонів». Ніхто й не розбирається, що влада і так мала зробити це бюджетим коштом. За моїми спостереженнями, якщо соціальне становище населення Півдня і Сходу поліпшиться на 20%, вони не будуть проти нової влади, якщо на 40%, то завтра ж стоятимуть під прапорами хоч Америки.