Така позиція знаходить чималий електоральний фідбек, ми бачимо це з високих рейтингів партії «Слуга народу», яка, судячи з усього, формуватиме більшість у парламенті наступного скликання. «Новими обличчями» намагаються заступити все: оберіть їх — і буде вам щастя.
Попри намагання Руслана Стефанчука переконати всіх у тому, що нова влада має за орієнтир лібертаріанство, на практиці ми бачимо, що панівною ідеологією стало дилетантство. Не скромне в стилі «нехай мене навчать», а агресивне й самовпевнене. Воно починається з дрібниць: кричущих граматичних помилок у стенограмах засідань президентського Офісу, «столиці Канади Торонто» в повідомленнях прес-служби, ДТП за участю та з вини автомобілів президентського кортежу. І сягає діяльності першої особи держави. Із погляду пересічного телеглядача, Володимир Зеленський має доволі переконливий та ефектний вигляд, коли розносить голову Державної фіскальної служби за начебто неповноцінне звільнення підлеглих. Насправді ж за грізним тоном президента ховається те саме дилетантство: звільнення держслужбовця — складний і тривалий процес, так передбачено законодавством. Але в народі популярний настрій «розігнати їх усіх», ось Зеленський і «розганяє», щонайменше під час парламентської кампанії це матиме ефект. А далі? Далі буде видно. Схоже, саме так міркують у президентській команді.
Читайте також: Зваба і загроза простоти
Утім, те, що Київ не має плану, зовсім не означає відсутність його в Москві. І розгадати його геть нескладно: будь-що перетворити Україну на неспроможну державу, failed state, і саме в такому стані поглинути її. Інструментарій досягнення цієї мети може бути різний — від прямого військового вторгнення до поступового приведення до влади п’ятої колони та «корисних ідіотів». Часом для цього не потрібно навіть складних агентурних ходів і величезних капіталовкладень, достатньо просто трохи посприяти хлопцям. І то опосередковано. Через Андрія Портнова. Зе-команда оголошує намір люструвати політиків, що були при владі від 2014 року, Портнов до ваших послуг. Він як ніхто зацікавлений помститися за Майдан. Хтось бавиться в «очищення влади», хтось відкрито готує реванш. Головне, що обом сторонам процесу по дорозі, і на виході очевидний результат — failed state. Бо як інакше назвати країну, де кожні п’ять років примножують люстраційний список? Деталі, знову ж таки, мало кого цікавлять. Команду «міцних господарників» намагалися усунути від влади не тому, що вони просто були попередниками, а отже, потенційними конкурентами, не тому, що вони були корумпованими, не тому, що більшість із них говорила російською, а тому, що вони формували злочинний режим, який безпосередньо винен у масових розстрілах людей на Майдані, був колаборантським за своєю сутністю й готував здачу країни під протекторат Москви. Однак такі деталі — це знову-таки для зануд. Адептів «Слуги народу» захоплює сам процес руйнації: влаштовувати «кузькіну мать» політикам попередньої генерації мало не щодня — це щонайменше весело.
Будь-який руйнівний процес можна замаскувати за красивими гаслами. Президент поводиться як пацан із кварталу — так це ж десакралізація влади, хто не в курсі, той «совок» чи «вишивата». Найближче оточення Зеленського ризикує розхитати та послабити країну референдумами про декомунізацію, мову, переговори з Росією — так це ж і є народовладдя, пряма демократія, заживемо, як у Швейцарії. Реваншисти піднімають голову та йдуть у контрнаступ — це все попередня влада винна, що допустила існування реваншистів.
Війна, яка, за твердженням політтехнологів-міфотворців, була лише засобом заробітку попередньої влади, зовсім не закінчується. Втім, якогось зрозумілого плану дій на фронті немає. Президент і його команда видають в ефір часом взаємовиключні твердження: то «просто припинити стріляти» (так це звучало ще до президентських виборів), то вже верховний головнокомандувач закликає посилити боротьбу з ворожими диверсійними групами та давати рішучу відсіч на провокації, то, виявляється, треба тільки «дозволити Донбасу говорити російською мовою». Автор останньої сентенції, голова Офісу президента, фаховий юрист (!), не втомлює себе тим, що чинне мовне законодавство не встановлює, хто якою мовою має спілкуватися між собою. Але кого цікавлять такі деталі? Точно не архітекторів failed state. Коли такий плюралізм думок панує серед найвищих посадових осіб, це підсилює підозри західних партнерів, що з нашою країною щось не так. Навряд чи хтось наважиться надавати системну допомогу державі, президент якої не готовий чітко визначитися: воює він чи ні? Партія миру на Заході й без того доволі сильна, російське лобі не спить і кооптує собі щоразу нових союзників у ЄС, до того ж офіційний Київ демонструє непритаманну йому досі слабкість — слушний час схилити його до миру за будь-яку ціну, скасувати санкції та повернутися в добу real politic.
Читайте також: Мажоритарні бої
Засобів запобігання перетворенню країни на failed state, а заразом і російському реваншу залишається зовсім небагато. По-перше, потрібна дієва й потужна опозиція в парламенті. Її кількість і якість все ще залежать від виборця, що голосуватиме 21 липня. По-друге, залишились інституції, що діють в інтересах держави: ЦВК і Конституційний Суд це продемонстрували. Перші в межах своїх повноважень намагалися відсіяти антиукраїнських кандидатів (див. Тиждень, № 28/2019), другі не стали бавитися в кон’юнктуру й підтвердили відповідність до Конституції закону про дерадянізацію. Можливо, ці органи не витримають «облоги» інших гілок влади й згодом будуть переформатовані, але станом на сьогодні вони ще не втратили своєї резистентності. По-третє, усе те саме громадянське суспільство, яке було провайдером позитивних змін за часів Порошенка. Великі надії покладають на нього й сьогодні. Слід визнати: Володимир Зеленський і його команда чутливі до критики, на вуличні протести та хвилі обурення із соцмереж намагаються реагувати. Один із останніх прикладів: призначення голови Одеської облдержадміністрації. Громадськість одразу вибухнула обуренням щодо кандидатури Андрія Андрейчикова — одіозного бізнесмена, відомого зв’язками з придністровськими сепаратистами. Попри те що таке призначення доволі агресивно обстоював Андрій Богдан, президент таки наважився скасувати рішення щодо цього чиновника, позаяк «про нього надходить багато негативної інформації». Отже, шанс для виставлення запобіжників таки залишається.